МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу, а також забезпечує формування державної політики у сфері санітарного та епідемічного добробуту населення.
МОЗ у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Будинок Міністерства охорони здоров’я
Історія
Будинок Міністерства охорони здоров’я був побудований архітектором Сичуговим В. І. у 1876 році, який називався тоді Київськоїю удільною юконторою.
1917 року формуючи власні управлінські структури, Центральна Рада в частині управління медико-санітарною справою попервах наслідувала приклад Тимчасового уряду Росії, який вищим своїм медико-адміністративним органом проголосив Центральну лікарсько-санітарну Раду. Результатом цього стало створення в Києві Крайової (в розумінні державної української) лікарсько-санітарної Ради — першого органу управління медико-санітарною справою автономної України.
Другий етап у формуванні центральних органів управління медичною справою припадає на період правління гетьмана П. П. Скоропадського. Цей період розпочався після падіння УЦР наприкінці квітня 1918 р., тривав сім з половиною місяців (29 квітня — 18 грудня 1918 р.) і ознаменувався проголошенням Української держави (29 квітня 1918 р.) та скасуванням всіх законів Центральної Ради.
Від 1928 р. в Україні почала швидкими темпами розвиватися мережа санітарно-епідеміологічних станцій. На початок 1941 р. система охорони здоров'яУкраїнської РСР налічувала 29000 лікарів і 91000 середніх медпрацівників.
Після проголошення незалежності України перед міністерством охорони здоров'я постало завдання організації охорони здоров'я незалежної держави в умовах економічної кризи. Постала потреба у реформуванні галузі згідно з новими економічними умовами та розробці відповідного медико-санітарного законодавства.
Міністерство охорони здоров'я в 2018 ініціює створення Національної ради з питань громадського здоров'я, яка виконуватиме функції консультативного органу Кабінету Міністрів для врахування інтересів громадського здоров'я в усіх сферах державної політики.[4]
Основні завдання
забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері охорони здоров'я, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням;
забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу;
забезпечення формування державної політики у сфері санітарного та епідемічного добробуту населення;
координація діяльності органів виконавчої влади з питань обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу[3].
контроль діяльності Патронатної служби Міністра, Управління правового забезпечення, Сектору оцінки та усунення корупційних ризиків, Сектору мобілізаційної роботи та цивільного захисту, Режимно-секретного сектора, Управління аудиту та аналітики, Колегії МОЗ України, Вченої медичної ради;
координація та спрямовування діяльності — Директорату стратегічного планування та євроінтеграції (крім питань участі у формуванні проєкту Державного бюджету України на відповідний рік та середньострокової бюджетної декларації; європейської інтеграції, співробітництва з міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими інституціями; міжнародної діяльності), Управління екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, Управління організації роботи керівництва Міністерства, відповідних державних установ, закладів і підприємств МОЗ;
здійснення загального керівництва консультативно-методичною та організаційною роботою в областях;
виконання безпосередніх обов'язків керівника міністерства, у тому числі очолювання міністерство, здійснювання керівництва його діяльністю, визначання пріоритетів роботи Міністерства та шляхів виконання покладених на нього завдань, затверджування планів роботи Міністерства, звітування про їх виконання.
— перший заступник міністра (вакансія).
Відповідає за координацію роботи щодо підготовки проєктів нормативно-правових актів з питань реалізації програми медичних гарантій та розвиток медичних послуг, забезпечення державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення
Відповідає за розвиток системи громадського здоров’я в Україні
Марія Карчевич — заступник міністра з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації[7]
Відповідає за координацію формування та впровадження державної політики з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації у сфері охорони здоров’я України
Відповідає за виконання Українською Стороною зобов’язань за Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони
Відповідає за питання підготовки пропозицій до проєкту Державного бюджету України на відповідний рік у сфері охорони здоров’я та звітів про його виконання
.jpg)
