Іспанська інквізиція

Іспанська інквізиція (ісп. Inquisición española) — у 1478—1834 відділ католицької інквізиції в Іспанії. Державний орган королівства. Займалася, переважно, викриттям криптоюдеїв, а також єретиків, ворожбитів, содомітів, багатоженців серед християн Іспанії та колоній. Виконувала роль цензорату. Створена іспанськими правителями Фердинандом II та Ізабелою I для розслідування антирелігійної та антидержавної діяльності своїх підданих. Дозвіл на створення дав папа римський Сікст IV буллою Exigit sincerae devotionis.

На відміну від Римської (папської) інквізиції підлягала королю Іспанії (Кастилії), була державним слідчим органом. Керувалася домініканцями, які відокремились від свого ордену і припинили підкорятись генералу ордену домініканців. За формою була виборною радою. Стала взірцем для організації португальської інквізиції. З часом перетворилась на іспанську таємну поліцію, що боролась проти внутрішніх загроз державі.

Скасована 1834 року Ізабелою II; в американських володіннях Іспанії — у ході боротьби за незалежність (1810–1826).

У традиційній історіографії, що оформилася під впливом антиіспанської пропаганди XVI—XIX ст., інквізицію представляли як машину катувань, яка стратила сотні тисяч осіб; як інститут придушення вільнодумства та представників інших вірувань. У XX ст. історики-документалісти поставили під сумнів і спростували традиційні тези. Зокрема, виявилося, що протягом XVI — XVIII ст., в «золоту добу» іспанської інквізиції, вона розглянула понад 150 000 судових справ, з яких лише 2,7% закінчилися смертними вироками^[1].

Назва

Іспанська інквізиція (ісп. Inquisición española)
Святий відділ розслідувань, або Святий відділ інквізиції (ісп. Tribunal del Santo Oficio de la Inquisición)
Трибунал святого відділу розслідувань (ісп. Tribunal del Santo Oficio de la Inquisición)

Діяльність

Іспанську інквізицію було сформовано в умовах сильного тиску на євреїв та мусульман з метою добитися їхнього хрещення. Чимало конверсос, однак, потайки продовжували сповідувати юдаїзм. Викриття на покарання криптоюдеїв стало першочерговим завданням новоствореного трибуналу. Перше аутодафе відбулося 1481 року. Криптоюдеї могли уникнути покарання розкаянням, але повторне порушення каралося спалюванням.

Папа римський Іннокентій VIII намагався надати звинуваченим право апеляції до Святого престолу, але король Фердинанд II пригрозив смертю й конфіскацією майна будь-кому, хто б скористався з цього права без королівського дозволу^[2].

1492 року Альгамбрським декретом євреїв поставили перед вибором або прийняти християнство, або покинути Іспанію. Значна частина євреїв емігрувала з Кастилії в Португалію, Північну Африку, з Арагону в Італію. Десятки тисяч охрестилися. До 1530 року справи навернутих євреїв складали більшу частину розглянутих Інквізицією, але з 1530 року їхня доля зменшилася до 3%.

Мориски, навернуті до християнства мусульмани, були іншою групою, за якою пильно слідкувала Інквізиція. У Кастилії примусове навернення відбулося 1502 року, в Арагоні — 1526 року. Спочатку переслідування морисків було поміркованішим, але з другої половини 16 століття їхні справи складали в Гранаді 82%. 1609 року король Філіп III проголосив вигнання морисків з держави.

Серед інших гріхів, які переслідувалися й каралися інквізицією були блюзнірство, двоєженство, содомія, пізніше вільне масонство. Зустрічалися випадки полювання на відьом, хоча в Іспанії це була рідкість, оскільки католицька церква загалом не вірить в існування відьом та інші забобони.

Інквізиція займалася також складанням списків заборонених книг та цензурою. Перший такий список було опубліковано 1551 року. Перелік книг, заборонених для читання, був дуже широкий, основна увага приділялася релігійним книгам, особливо перекладам Біблії. До заборонених потрапляли навіть книги авторів, яких сучасна католицька церква вважає святими. Заборони, втім, не завадили «золотій добі» іспанської літератури. А от розвиток науки й вільнодумства епохи Просвітництва, Інквізиція затримала. Можливо, вона була причиною того, що Іспанія відстала від своїх сусідів в економічному розвитку.

Вироки

Іспанська інквізиція найчастіше згадується як найжорстокіша, з найбільшою кількістю жертв. Фернандо дель Пульгар припускає, що лише за перші десять років було спалено 2000 людей. Згідно з Хуаном Антоніо Лоренті, упродовж історії Іспанської Інквізиції вона розслідувала загалом справи 341 021 людей, із яких, як мінімум, 10% (31 912) було страчено. Сучасні історики почали вивчати документальні записи Іспанської Інквізиції. Архівні документи Інквізиції з Національного Історичного Архіву Іспанії зберігають всі відомості про процеси між 1560 та 1700 роками. Згідно з ним, у цей період розслідувались 49092 справ. Густав Генінгсен та Джеймс Контрерас, що вивчили ці документи, обчислили, що тільки 1,9% із цих підсудних були спалені на вогнищі. Але ці документи не мають конкретних свідчень щодо кількості розслідувань та їхніх результатів до 1560 року, а архіви місцевих трибуналів, до яких можна було б звернутися, втрачені у наслідок спустошень війни, часу або інших подій. Рікардо Гарсія Карсел вважає, що між 1480 та 1530 роками Іспанська Інквізиція була куди активнішою, ніж у період, що вивчають Генінгсен та Контрерас. Карсел припускає, що за історію Іспанської Інквізиції вона розслідувала 150 000 справ. Якщо припустити 2% страчених, то виходить 3000, але Карсел оцінює приблизну кількість страчених у межах 3000-5000 за рахунок років до 1560.

У середині XVI сторіччя з'являється так звана чорна легенда про іспанську інквізицію, придумана протестантами для пропагандистських цілей. Першим автором цієї легенди був англійський протестантський мартиролог Брайтон Джон Фокс (1516–1587).

У суспільній уяві, Іспанська Інквізиція продовжує існувати як загальновідомий приклад релігійного переслідування. Деякі науковці, проте, висловили думку, що число жертв Іспанської Інквізиції було надто перебільшено, що є наслідком легенди про «Чорну Інквізицію». Також деякі переконують, що Іспанська Інквізиція є однією з причин відсутності в Іспанії релігійних воєн, які постійно точились у Франції та Німеччині. Подібні аргументи наведені щодо відсутності судів над відьмами в Іспанії.

Останній акт спалювання на вогнищі мав місце в Іспанії в 1826 році.

Статистика за 1540 — 1700

Дані Геннінсгена і Контрерарса на основі relaciones de causas.

Трибунал	Дані Геннінсгена і Контрерарса				Загалом
	Роки документовано^[3]	Кількість справ^[4]	Страти^[4]		Суди^[3]	Страти in persona
	Роки документовано^[3]	Кількість справ^[4]	in persona	in effigie	Суди^[3]	Страти in persona
Барселона	94	3047	37	27	~5000	53^[5]
Наварра	130	4296	85	59	~5200	90^[5]
Майорка	96	1260	37	25	~2100	38^[6]
Сардинія	49	767	8	2	~2700	щонайменше 8
Сарагоса	126	5967	200	19	~7600	250^[5]
Сицилія	101	3188	25	25	~6400	52^[5]
Валенсія	128	4540	78	75	~5700	щонайменше 93^[5]
Картахена (з 1610)	62	699	3	1	~1100	щонайменше 3
Ліма (з 1570)	92	1176	30	16	~2200	31^[7]
Мехіко (з 1570)	52	950	17	42	~2400	47^[8]
Арагонський секретаріат (загалом)		25890	520	291	~40000	щонайменше 665
Канари	66	695	1	78	~1500	3^[9]
Кордоба	28	883	8	26	~5000	щонайменше 27^[10]
Куенка	0	0	0	0	5202^[11]	щонайменше 34^[12]
Галісія (з 1560)	83	2203	19	44	~2700	17^[13]
Гранада	79	4157	33	102	~8100	щонайменше 72^[14]
Льєрена	84	2851	47	89	~5200	щонайменше 47
Мурсія	66	1735	56	20	~4300	щонайменше 190^[15]
Севілья	58	1962	96	67	~6700	щонайменше 128^[16]
Толедо (включаючи Мадрид)	108	3740	40	53	~5500	щонайменше 66^[17]
Валядолід	29	558	6	8	~3000	щонайменше 54^[18]
Кастильський секретаріат (загалом)		18784	306	487	~47000	щонайменше 638
Загалом		44674	826	778	~87000	щонайменше 1303

У культурі

Кіно

1947: Капітан із Кастилії

Примітки

↑ Детальніше: Levack 1995.
↑ Kamen, The Spanish Inquisition op. cit., p. 157.
↑ ^а ^б Henningsen 1992, p. 84.
↑ ^а ^б Henningsen 1992, p. 58.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д Monter 2003, p. 327.
↑ Monter 2003, pp. 309, 329.
↑ Museo de la Inquisición y del Congreso [Архівовано 26 листопада 2006 у Wayback Machine.].
↑ Див. H. Ch. Lea, The Inquisition in the Spanish Dependencies, London 1922, p. 204 ff.; The Catholic Encyclopedia: Mexico [Архівовано 22 жовтня 2018 у Wayback Machine.].
↑ Francisco Fajardo Spínola, La actividad procesal del Santo Oficio. Algunas consideraciones sobre su estudio, Manuscrits 17, 1999, p. 114.
↑ Одного спалено в 1567 р. (E. Schäffer, Beiträge zur Geschichte des Spanischen Protestantismus, Bd. 2, Gütersloh 1902, p. 41-42), 13 in the period 1570–1625 (Monter 2003, p. 48), 5 спалено в 1627, інші 5 — в 1655 (Kamen, (2005), с. 266) і 3 — в 1665 (Miriam Bodian, Dying in the law of Moses: crypto-Jewish martyrdom in the Iberian world, Indiana University Press 2007, p. 219).
↑ cf. Henningsen 1992, p. 68.
↑ 4 спалено в 1553—1558 (Monter 2003, p. 37-38 n. 22), one in 1561 (Monter 2003, p. 233), 19 others in the period 1570–1625 (Monter 2003, p. 48) і 10 — в 1654 (Heinrich Graetz, History of the Jews, Vol. V, 2009, p. 91).
↑ 2 засуджено до смерті в 1678 і спалено в Мадриді 1680 (H. Ch. Lea, History of the Inquisition of Spain, New York 1907, vol. III, p. 300). Тому вони зараховані до тих, хто страчені в Толедо-Мадриді.
↑ 7 осіб спалено бл. 1545 (H. Ch. Lea, History of the Inquisition of Spain, New York 1907, vol. III, p. 189), 9 — в 1550–52 рр. (Flora García Ivars, La represión en el tribunal inquisitorial de Granada, 1550–1819, ed. Akal, 1991, p. 194), 14 — в 1560-х. Monter 2003, p. 44, 233), 24 — між 1570 і 1625 рр. (Monter 2003, p. 48), 12 — в 1654 (Heinrich Graetz, History of the Jews, Vol. V, 2009, p. 92) and 6 — в 1672 (A. J. Saraiva, H. P. Salomon, I. S. D. Sassoon: The Marrano Factory: The Portuguese Inquisition and Its New Christians 1536–1765. Leiden – Boston – Cologne: BRILL, 2001, p. 217 n. 62).
↑ 154 спалено між 1557 і 1568 (J. L. Morales y Marin: El Alcazar de la Inquisicion en Murcia [Архівовано 5 жовтня 2021 у Wayback Machine.], s. 40), 11 — у 1570–1625 рр. (Monter 2003, p. 48) і 25 між 1686 і 1699 рр. (Consuelo Maqueda Abreu, El auto de fe, Madryt 1992, p. 97).
↑ 2 страти auto-da-fé в 1545 рр. (Monter 2003, p. 38), 114 — між 1559 і 1660 рр. (Victoria González de Caldas, Judíos o cristianos?, Universidad de Sevilla, 2000, p. 528) і 12 — між 1666–1695 рр. (Consuelo Maqueda Abreu, El auto de fe, Madrid 1992, pp. 99–100).
↑ 13 спалено між 1555—1569 рр. (E. Schäffer, Beiträge zur Geschichte des Spanischen Protestantismus, Bd. 2, Gütersloh 1902, p. 79-91.), 25 — між 1570 і 1625 рр. (Monter 2003, p. 48), 2 burned between 1648 and 1699 (H. Ch. Lea, A History of the Inquisition of Spain, vol. IV, New York 1907, p. 524; cf. Joaquín Pérez Villanueva & Bartolomé Escandell Bonet (ed.), Historia de la Inquisición en España y América, vol. 1, Madrid 1984, p. 1395), і 26 — в Мадриді у 1632 і 1680 рр. (H. Ch. Lea, A History of the Inquisition of Spain, vol. III, New York 1907, p. 228).
↑ This number includes 6 executions given by Henningsen and Contreras for the period 1620–1670 (Henningsen 1992, pp. 58 and 65), 26 burned in two famous autos-da-fé in 1559 (Monter 2003, pp. 41, 44),2 burned in 1561 (Monter 2003, pp. 41, 44, 233),15 burned between 1562 and 1567 (E. Schäffer, Beiträge zur Geschichte des Spanischen Protestantismus, Bd. 3, Gütersloh 1902, p. 131) and 5 burned in 1691 (H. Ch. Lea, History of the Inquisition of Spain, New York 1907, vol. III, p. 197).

Бібліографія

Монографії. Статті

Henningsen, Gustav. The Database of the Spanish Inquisition. The relaciones de causas project revisited // Heinz Mohnhaupt, Dieter Simon, Vorträge zur Justizforschung. Vittorio Klostermann, 1992, pp. 43–85.
Kamen, Henry. The Spanish Inquisition: a Historical Revision / 3rd ed. Yale University Press, 1998.
- Kamen, Henry. The Spanish Inquisition. 1965.
- Kamen, Henry. Inquisition and Society in Spain /2nd ed. Yale University Press, 1985.
- Kamen, Henry. The Spanish Inquisition: a Historical Revision / 3rd ed. Yale University Press, 1998.
- Kamen, Henry. The Spanish Inquisition: a Historical Revision / 4th ed. Yale University Press, 2014.
- польський переклад: Kamen, Henry. Inkwizycja Hiszpańska. Warsaw: Państwowy Instytut Wydawniczy, 2005.
Levack, Brian P. The Witch Hunt in Early Modern Europe (2nd edition). London and New York: Longman, 1995.
Monter, W. Frontiers of Heresy: The Spanish Inquisition from the Basque Lands to Sicily, Cambridge University Press, 1990 (2003).