Ворожі́ння, ворожба́ — угадування майбутнього чи минулого на картах і т. ін.;[1] ворожіння — дія за значенням «ворожити».[2] Прийоми чи обряди, що наявні в культурах багатьох народів і начебто дозволяють дізнатися майбутнє, пізнати непізнавані людським розумом сторони дійсності тощо.
Таромантія: за формою картографії з використанням карт Таро.
Тасеографія або тасеомантія: по чайному листю або кавовій гущі.
Ворожіння
Загалом
У сучасності, несхильні до повір'їв чи окультизму, люди задля вирішення спірних варіантів використовують монету, що за змістом теж є ворожінням.
Книга Змін — один з найдавніших пам'яток писемності у світовій цивілізації, на додаток, вона вважається однією з основ китайської древньої культури та філософії. Уже в VIII–VII століттях до нашої ери китайці пророкували майбутнє за цією системою, а створили її ще раніше — понад 3 тис. років тому.[3]
В Україні
В українському народі в давнину ворожили не тільки відьми, волхви чи ворожбити, але й пересічні люди. Ворожили на різні «теми»: який буде рік, коли на Введення стільки-то води, а на Юрія трави; скільки на Введіння води, стільки влітку молока; хто перший прийде до хати (буде полазником) на Новий рік; якою буде доля у дівчини та інше. Найпопулярнішим днем для ворожіння в Україні є ворожіння в рамках Андріївського обряду[4].
Ворожіння у стародавні часи було необхідним елементом язичницького богослужіння. Особливо це стосується ворожіння жеребом, суть якого полягала в розгадуванні не надто складних знаків. Інколи для цього використовували трісочки, в яких один бік білий, а другий чорний (білий означав успіх, чорний — невдачу).
Скіфи ворожили за допомогою вербових гілочок та липової кори. Цим займалися енареї — жінкоподібні чоловіки, кому мистецтво пророкування, мовляв, дарувала сама Афродіта. Під час жертвоприношень також відбувалися ворожіння з метою довідатися про волю богів. Часто-густо вони вказували на жертву[5][6]. Подібне зафіксоване й у «Повісті временних літ» під 983 p.: жереб кидали на отроків і дівчат; на кого він випадав, того й приносили в жертву, бо нібито такою була воля богів[7].
Критичний аналіз
Критики легко відкидають ворожіння як магічне мислення та марновірство.[8][9][10]
Скептик Берген Еванс припустив, що ворожіння є результатом «наївного вибору того, що сталося, з маси речей, які не відбулися, розумного тлумачення двозначностей або нахабного оголошення неминучого».[11] Інші скептики стверджують, що ворожіння — це не що інше, як холодне читання.[12]
У практиці ворожінь було доведено велику кількість шахрайства.[13]
Ворожіння та те, як воно працює, викликає багато критичних питань. Наприклад, ворожіння відбувається за допомогою різних методів, таких як читання екстрасенсів і карти Таро. Подібним чином ці методи в основному базуються на випадкових явищах. Наприклад, астрологи вважають, що рух зірок на небі може вплинути на життя людини.[14] У випадку з картами Таро люди вірять, що зображення, зображені на картах, мають важливе значення для їхнього життя. Однак бракує доказів, які б підтверджували, чому такі речі, як-от зірки, мають будь-який вплив на наше життя.
Крім того, ворожіння та прогнози, зроблені, наприклад, за допомогою гороскопів, часто є досить загальними, щоб їх можна було застосовувати будь-кому. У холодному читанні, наприклад, читачі часто починають із загальних описів і продовжують конкретизувати на основі реакції, яку вони отримують від людини, життя якої вони передбачають.[15] Тенденція людей вважати загальні описи репрезентативними для себе була названа ефектом Барнума і вивчалася психологами протягом багатьох років.[15]
З усім тим, навіть за відсутності доказів, що підтверджують різноманітні методи ворожіння та численні шахрайства, які сталися серед читачів-екстрасенсів, ворожіння продовжує ставати популярним у всьому світі. Є багато причин привабливості ворожіння, наприклад те, що люди часто відчувають стрес, коли є невизначеність, і таким чином прагнуть отримати глибше розуміння свого життя.
Я. Головацький. «Виклади давньоруських легенд, або міфологія», с. 59-60.
М.Максимович. «Дні та місяці українського селянина», с. 140-141.
Я.Боровський, «Світогляд давніх киян», с. 40, 64.
О.Бучма, «Релігії стародавніх спільнот», с. 69.
Г.Скрипник, О.Курочкін. Народні вірування, демонологія, космогонія // Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник. — К.: Либідь, 1993. — С. 216-226, с. 218.
О.Курочкін. Українські новорічні обряди: «Коза» і «Маланка». — Опішне, 1995. — с. 218
В.Иванов, В.Топоров. Исследования в области славянских древностей: Лексические и фразеологические вопросы реконструкции текстов. — М.: Наука, 1974.
Б.Успенский, Филологические разыскания в области славянских древностей / Реликты язичества в восточнославянском культе Николая Мирликийского/. — М.: Изд-во Мос, ун-та, 1982. — с. 55, 56, 62, 86, 104 та ін.
А. Гура, Символика животных в славянской народной традиции (Традиционная духовная культура славян / Современные исследования). — М., Индрик, 1997 — с. 84.
