Аболіціонізм у кримінології — прагнення до повної відмови від інституту в'язниці, а в більш широкому сенсі — до скасування кримінального права.
Кримінологи-аболіціоністи дотримуються думки, згідно з якою держава не повинна визначати вид покарання та спосіб її виконання. Згідно з їхніми поглядами це завдання мають спільно вирішувати рідні та близькі злочинців чи жертви.
Цей напрямок виник у 1970-і роки. Відомі кримінологи-аболіціоністи: Нільс Крісті і Томас Матісен (Норвегія), Герман Б'янкі та Люк Хюльсман (Голландія)[1] .
Альтернативою кримінальному покаранню прихильники аболіціонізму пропонують ширше використання особливого механізму врегулювання конфліктних ситуацій. Багато хто з них дотримується думки, що держава не повинна визначати вид покарання та спосіб її виконання, а це завдання мають спільно вирішувати близьке оточення злочинця та його жертви[2] .
Помірними аболіціоністами висуваються пропозиції щодо використання практики короткострокового позбавлення волі на строк, що не перевищує чотирьох років для дорослих чоловіків і більше двох років для жінок та неповнолітніх, з метою уникнути ефекту «виключеності», незворотних змін психіки людини[3].
Аргументи на користь відмови від інституту в'язниці
Існує брак адвокатів, здатних захищати інтереси звинувчуваних у суді.
Звинувачуваних у поширенні наркотиків у більшості випадків насправді переслідують на основі їхньої етнічної приналежності.
Тюремне ув'язнення лягає важким соціально-економічним тягарем як у засудженого, і на суспільство.
На думку Коаліції штату Массачусетс за скорочення шкоди пенітенціарна система порушує Загальну декларацію прав людини.
Існують більш ефективні методи запобігання злочинам та компенсації шкоди, завданої жертвам злочину, ніж тюремне ув'язнення злочинця.
Справедливість судового висновку залежить від фінансових можливостей звинувачуваного.
В'язниці відчужують ув'язнених від сімей та друзів, а також руйнують важливі соціальні зв'язки.
У США небілошкірих людей та представників робітничого класу піддають ув'язненню непропорційно частіше, ніж білих фінансово забезпечених людей.
Тюремний вирок за злочин, скоєний на ґрунті бідності, згодом заважає засудженим забезпечити собі легальне працевлаштування, штовхаючи їх на нові злочини.
Немає доказів того, що в'язниці зменшують схильність людей до насильства.
