Адальберт II (граф Балленштедта)

Адальберт II
граф Балленштедта
нім. *Adalbert II. von Ballenstedt*
Адальберт II; граф Балленштедта; нім. Adalbert II. von Ballenstedt
	Герб графів Балленштедт
Біографічні дані
Народження	прибл. 1030; Балленштедт, Німеччина
Смерть	між 1076 і 1083 роками; Вестдорф біля Ашерслебена, Саксонія
Поховання	Балленштедт
Дружина	Адельгейда Веймар-Орламюндська
Діти	Оттон Багатий (граф Балленштедта) і Зигфрід I (граф Веймар-Орламюнде)
Династія	Асканія
Батько	Есіко, граф Балленштедта
Мати	Матильда Швабська
Медіафайли у Вікісховищі

Адальберт II Балленштедтський (прибл. 1030 — 1076/1083) — ранній член роду Асканіїв, був графом у Саксонії та фогтом Нінбурзького абатства.

Біографія

Адельберт, який вперше згадується в акті 1033 року, народився в замку Балленштедт у саксонському Швабенгау, син графа Есіко з Балленштедта (пом. близько 1060) та його дружини Матильди, ймовірно, доньки герцога Германа II Швабського.^[1] Близько 1068 року він одружився з Адельгейдою Веймар-Орламюндською, донькою маркграфа Отто I Майсенського та його дружини Адели Лувенської^[2], від якої у нього було два сина.

Адальберт був спадкоємцем великих володінь і став одним із провідних саксонських дворян. У 1069 році він був призначений графом у Нордтюрінггау, пізніше також у Саксонській східній марці. Згідно з хроністом Ламбертом Герсфельдським, Адальберт підтримував маркграфа Деді I у його конфлікті з королем Генріхом IV у 1069 році. Деді, член дому Веттінів, одружився на свекрусі Адальберта Аделі Лувенській, вдові з 1067 року, і претендував на тюрінгські володіння її померлого чоловіка, маркграфа Отто Мейсенського. Їхнє повстання не мало підтримки; обидва мусили здатися в короткий термін і були помилувані в 1070 р. Адальберт, однак, залишався лютим противником короля.

З 1072 року він брав участь у Саксонському повстанні під проводом графа Отто Нордхаймського та єпископа Бурхарда II Хальберштадтського,^[3] за що був заарештований після перемоги короля Генріха в битві при Лангензальці 1075 року. Навіть після свого звільнення приблизно через два роки він підтримував німецького антикороля Рудольфа Рейнфельденського, поки його нарешті не вбив, можливо, під час ворожнечі, у Вестдорфі біля Ашерслебена саксонським дворянином Егеном II Конрадсбургом.^[4]

Вдова Адальберта Аделаїда вийшла заміж за графа Лотарінгії Германа II з династії Ецзонідів і — у своєму третьому шлюбі — за графа Генріха Лаахського з дому Люксембург, батька її сина Зігфріда.

Родина

Дружина — Адельгейда Веймар-Орламюндська, донька маркграфа Отто I Майсенського та його дружини Адели Лувенської^[2].

Діти:

Отто Багатий (бл. 1070—1123) — граф Балленштедта^[1].
Зігфрід (бл. 1075—1113) — граф Веймар-Орламюнде, пфальцграф Рейнський з 1095/97^[1].

Генеалогія

Примітки

↑ ^а ^б ^в Loud, Graham A.; Schenk, Jochen, ред. (6 липня 2017). The Origins of the German Principalities, 1100–1350. Routledge. ISBN 978-1-315-55489-1.
↑ ^а ^б Jackman, Henry (2012). Prejudice, Humor and Alief. Southwest Philosophy Review. Т. 28, № 2. с. 29—33. doi:10.5840/swphilreview201228231. ISSN 0897-2346. Процитовано 22 березня 2025.
↑ Eldevik, John (6 серпня 2012). Episcopal Power and Ecclesiastical Reform in the German Empire. Cambridge University Press. ISBN 978-1-139-01805-0.
↑ Schnorpfeil, Frank; Reuter, Wilhard (2010). Neurologische Untersuchung. Neurologische Untersuchung. Elsevier. с. 1—66. ISBN 978-3-437-24171-0.

Джерела

Елдевік, Джон (2012). Єпископська влада і церковна реформа в Німецькій імперії. Cambridge University Press.
Джекман, Дональд К. (2012). Фрагмент Кліберг графства Глайберг. Видання Enlaplage.
Ройтер, Тімоті (2010). Нельсон, Джанет Л. (ред.). Середньовічна політика та сучасна ментальність. Cambridge University Press.
Гучний, Грем А.; Шенк, Йохен, ред. (2017). Походження німецьких князівств, 1100—1350 рр.: Нариси німецьких істориків. Routledge.