Алачук

Алачук
Алачук
	План села Рибачого до 1944 року. Показано розташування річки Алачук (Хун).
44°51′23″ пн. ш. 34°35′37″ сх. д. / 44.8565° пн. ш. 34.5935° сх. д.
Витік	Карабі-Яйла
• координати	44°51′23″ пн. ш. 34°35′37″ сх. д. / 44.8565° пн. ш. 34.5935° сх. д.
Гирло	Андус
• координати	44°46′13″ пн. ш. 34°35′46″ сх. д. / 44.7703° пн. ш. 34.596° сх. д.
Країни:	Україна
Регіон	Автономна Республіка Крим
Довжина	11
Середньорічний стік	6,5 л/сек

Алачу́к, Алачи́к (крим. Alaçıq) також Хун — з іран. хун — криниця, водойма, Охун, Езен, Езен, Суук-Су-Йозен, Туака-Йозен — річка в південно-східному Криму, на території Ялтинського района, ліва притока річки Андус, довжиною 11 км. У перекладі з кримськотатарської Алачук означає курінь^[1].

Витік Алачука знаходиться на південно-східному схилі Карабі-яйли, в яру Чігенітра-Богаз, недалеко від однойменного перевалу, але точне місце джерела визначають по різному. Є думка, що річка витікає з Туакської печери, на докладних топографічних картах русло річки простягається набагато вище печери і утворюється злиттям трьох безіменних джерел^[2], на яких колись були споруджені ставки^[3]. За інформацією Миколи Васильовича Рухлова, наведеної в книзі 1915 «Огляд річкових долин в гірській частині Криму», річка починається з джерела Суук-Су, з дебетом 45970 відер води на добу^[4] (близько 6,5 л / сек). Також Рухля згадує відсутність в долині Алачука великих балок і ярів^[5], в той же час, на сучасних картах, відзначені впадають в річку яри: зліва — Пікс-Дере, несучі води джерела Несподіваний, нижче за течією, праворуч — Манга -Дере^[2] і в нижній течії ліва притока, яр Джафер-Дере^[6].

Алачук впадає в Андус в селі Рибаче, за 0,2 км від гирла, на висоті 17 м над рівнем моря^[7].

Цікаві факти

На мапі Російської імперії XIX століття річка Хун бере початок з Кутурської пещери^[8].

Річка Хун пересихає влітку.
Річка Хун. Міст у Рибачому.
Долина річки Алачук

Література

Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с.

Примітки

↑ Великий топонімічний словник Криму. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 10 червня 2014.
↑ ^а ^б Атлас. Подорожуємо по гірському Криму. Вид. НВЦ Союзкарта, 2010 р. ISBN 978-966-1505-08-6 Стор. 37
↑ Б. Чупіков. Нагір'я Карабі. Путівник. Л., Гидрометеоиздат, 1988 р. Архів оригіналу за 27 червня 2014. Процитовано 10 червня 2014. [Архівовано 2014-06-27 у Wayback Machine.]
↑ Рухля Н. В. Огляд річкових долин гірській частині Криму. Стор. 410. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 10 червня 2014. [Архівовано 2014-07-14 у Wayback Machine.]
↑ Рухля Н. В. Огляд річкових долин гірській частині Криму. Стор. 409. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 10 червня 2014. [Архівовано 2014-07-14 у Wayback Machine.]
↑ Атлас. Подорожуємо по гірському Криму. Вид. НВЦ Союзкарта, 2010 р. ISBN 978-966-1505-08-6 Стор. 38
↑ Прогноз погоди в с. Рибаче (Крим). Архів оригіналу за 7 травня 2016. Процитовано 10 червня 2014.
↑ Военно-топографическая карта Российской Империи 1846—1863 гг. (издавалась до 1919 г.), созданная под руководством Ф. Ф. Шуберта и П. А. Тучкова. Масштаб: 3 версты на дюйм. Ряд: XXXIV, лист: 13. Показаны территории: Таврической губернии"