Альохін Василь Васильович

Альохін Василь Васильович
Народився	17 (29) січня 1882  Курськ, Російська імперія
Помер	3 квітня 1946(1946-04-03)[1] (64 роки)  Москва, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	ботанік
Alma mater	фізико-математичний факультет Московського університетуd
Галузь	ботаніка[2], геоботаніка[2] і фітоценологія[2]
Заклад	МДУ
Науковий ступінь	доктор біологічних наук
Науковий керівник	Mikhail Ilyich Golenkind
Відомі учні	Серебряков Іван Григорович
Аспіранти, докторанти	Серебряков Іван Григорович Aleksei Uranovd
Нагороди

Систематик живої природи
Автор найменувань низки ботанічних таксонів. У ботанічній (бінарній) номенклатурі ці назви доповнюються скороченням «Alech.». Список таких таксонів на сайті IPNI Персональна сторінка на сайті IPNI Використовується також скорочення Alechin Сторінка на Віківидах

Васи́ль Васи́льович Альо́хін (нар. 16 січня 1882(18820116), Курськ — 3 квітня 1946) — російський радянський геоботанік, засновник московської школи фітоценологів, професор.

Ще будучи учнем гімназії, почав цікавитися життям природи, проводив спостереження на лугових степах під Курськом. У сім'ї любили розводити квіти і добре знали назви багатьох культивованих рослин. Звідси ще в дитинстві народилася любов до квітів, яка згодом переросла з часом в інтерес до ботаніки. У 1895 р., коли Василь був гімназистом III класу, рідні подарували йому книгу Д. Маєвського «Флора Средней России», 13-річний натураліст починає з великим завзяттям відвідувати ділянки цілинного степу під Курськом — Стрілецький степ, збирає там рослини і визначає їх по книзі Маєвського^[3].

У 1901 р. Василь Альохін вступає на природниче відділення фізико-математичного факультету Московського університету. У 1907 р. Альохін закінчив університет і був залишений на кафедрі ботаніки професором М. І. Голенкіним для підготовки до професорського звання. У 1909 р. в Працях Петербурзького товариства дослідників природи виходить його перша друкована робота — «Очерк растительности и ее последовательной смены на Стрелецкой степи под Курском». У 1914 р. Альохін склав магістерські іспити і став приват-доцентом. З 1918 р. Альохін стає професором Московського університету, одночасно викладає в ряді інших вузів Москви. У 1923 р. в МДУ виникає спеціалізація «геоботаніка», а 1929 р. було створено кафедру з цієї спеціальності, керував якою Василь Васильович^[3].

Особливо приваблювали Альохіна недоторкані ділянки цілинної степової рослинності. Йому належить честь відкриття Стрілецького, Козацького та Ямського степів, на яких згодом було створено Центрально-Чорноземний заповідник.

Починаючи з 1908 р., Альохін публікує серію статей, в яких доводить необхідність охорони цих трьох степових ділянок, а також інших залишків природної степової рослинності. Він публікує переліки ділянок, де ще збереглася цілина. У 1925 р. вчений писав: "Що зроблено для того, щоб ці цінні природні документи збереглися і не зникли остаточно? Адже подібні пам'ятки природи, раз зруйновані, ми, при всьому своєму бажанні, створити знову не в змозі. І, виявляється — до нашого сорому — в цьому відношенні не зроблено нічого або майже нічого^[4][5][6]. Альохін запропонував поставити питання про створення мережі степових заповідників, кожен з яких повинен представляти весь степовий комплекс даного району.

У вересні 1929 В. В. Альохін бере активну участь в І Всеросійському з'їзді з охорони природи, робить доповідь «Охорона степів»: «Слід створити спеціальну експедицію для виявлення таких цілинних ділянок. Зважаючи швидкий темп розорювання степу, нам слід з цією справою особливо поспішати. Степи необхідно зберігати в інтересах: а) наукових, б) педагогічно-екскурсійних та в) господарських. У господарському відношенні цілинний степ має величезне значення. Питання про підвищення урожайності найтіснішим чином пов'язане з відновленням нормальних властивостей чорнозему, що може бути вивченим тільки на цілинних ділянках. Введення в культуру нових трав'янистих рослин, встановлення нових посухостійких рас, підбір нових травосумішей тощо — все це може дати лише вивчення цілинних степів. Степові ділянки є еталонами природних продуктивних сил даної місцевості стосовно сільського господарства»^[7]. З'їзд прийняв з приводу його доповіді спеціальну резолюцію. У ній говориться: «… 4. Спорядити — на кошти Главнауки — ряд експедицій влітку 1930 р. для відшукання нових степових ділянок і для планомірного детального огляду вже виявлених. 5. Всіляко пропагувати ідею охорони степів із з'ясуванням господарської цінності цієї охорони; 6. Особливо підкреслити крайню спішність даного питання»^[7].

У 1930 р. РНК РРФСР прийняв постанову про створення Центрально-Чорноземного степового заповідника. Наркомпросу РРФСР доручалося в порядку здійснення п'ятирічного плану розвитку народного господарства організувати і оформити степовий заповідник площею до 10 тис. га. 5 липня того ж року Президія Центрально-Чорноземного облвиконкому оголосила повними заповідниками місцевого значення цілу низку степових ділянок. У 1933 р. МДУ було організовано спеціальну експедицію, очолив яку В. В. Альохін. Вона повинна була визначити кілька великих степових ділянок, які б склали основу проектованого заповідника. Альохін вважав, що він повинен складатися з декількох ділянок у різних частинах краю і, по можливості, представляти все розмаїття степів області. Визнаючи гостру необхідність створення заповідників взагалі, він вважав, що степові заповідники потрібно створювати в першу чергу тому, що «зникнення останніх залишків степів відбувається украй швидко, і за відомої повільності ми можемо втратити безповоротно найцінніші зразки непорушеної дикої природи»^[8].

З 1930 р. Курський обласний музей краєзнавства спостерігає за збереженням ділянок цілинного степу від розорювання. Нарешті, 10 лютого 1935 р. постановою Президії ВЦВК Центрально-Чорноземний державний заповідник було засновано^[3].

Професор Альохін — діяльний член Комітету по заповідниках при ВЦВК. Про це можна судити хоча б по такому цікавому свідченню тієї пори, як проект доповідної записки Науковому відділу ЦК ВКП (б) про обстеження заповідників РРФСР, підготовленої в листопаді 1934 р. майбутнім академіком О. В. Лепешинською, активним соратником Т. Д. Лисенко: «Альохін, Бутурлін і Житков — активні, але ідеалісти, дотримуються реакційних течій в заповідниках»^[9].

У 1938 р. Альохін одним з перших в СРСР піднімає питання про створення списку рідкісних рослин Радянського Союзу.

Помер В. В. Альохін 3 квітня 1946 р. Його ім'я присвоєно Центрально-Чорноземному заповіднику^[5].

На честь Альохіна названі мис, бухта та річка на острові Кунашир.

• Алехин В. В. Аскания-Нова. Замечательный оазис в степях Таврической губернии. — М., 1912.
• Алехин В. В., 1921. Лотаревская степь в Усманском уезде Тамбовской губернии в б. имении кн. Вяземского // Дневник I Всероссийского съезда русских ботаников в Петрограде в 1921 г., № 4, Пг.
• Алехин В. В. Флора Центрально-Черноземного заповедника // Тр. Центрально-Чернозем. гос. зап-ка им. проф. В. В. Алехина. — 1940. — Вып. 1.
• Алехин В. В. Инструкция по геоботаническим исследованиям в заповедниках // Науч.-метод. зап. — 1941. — Вып. 8. — М.

• Архив РАН, ф. 1588, оп. 1, д. 102, л. 7.
• Базилевская Н. А., Мейер К. И., Станков С. С., Щербакова А. А. Выдающиевся отечественные ботаники. — М.: Учпедгиз, 1957. — 444 с.
• Борейко В. Е. Словарь деятелей охраны природы. — К.: КЭКЦ, 2001. — 524 с.
• Гусев А. А. Центрально-Черноземному государственному биосферному заповеднику имени профессора В. В. Алехина — 50 лет // Бюлл. МОИП, отд. биол. — 1986. — Т. 91, вып. 2.
• Краснитский А. М. Центрально-Черноземному заповеднику имени профессора В. В. Алехина — 40 лет // Бот. журн. — 1976. — Т. 61, № 4.
• Петров В. В. К 100-летию со дня рождения профессора В. В. Алехина // Вест. Моск. ун-та. Сер. 16, Биология. — 1983. — № 1.
• Работнов Т. А. Работы В. В. Алехина по изучению луговой растительности // Бюлл. МОИП, отд. Биологии. — 1972. — Т. 77. № 1.
• Рысин Л. П. Проблема сохранения ботанических памятников природы черноземного центра в работах В. В. Алехина и ее современное решение // Эколого-ценотич. и географ. особенности растительности. — 1983. — С. 196—202.
• Толубеев В. Н. К 25-летию Центрально-Черноземного заповедника // Бот. журн. — 1960. — Т. 45, № 9.
• Труды 1-го Всероссийского съезда по охране природы. — М., 1930.