Амарант червонодзьобий

?

Самець червонодзьобого амаранта (Гамбія)

Самиця червонодзьобого амаранта (Гамбія)

Охоронний статус

Найменший ризик (МСОП 3.1)^[1]

Біологічна класифікація

Домен:	Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клас:	Птахи (Aves)
Ряд:	Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина:	Астрильдові (Estrildidae)
Рід:	Амарант (Lagonosticta)
Вид:	Амарант червонодзьобий

Біноміальна назва

Lagonosticta senegala
(Linnaeus, 1766)

Підвиди

(Див. текст)

Синоніми

Fringilla senegala Linnaeus, 1766
Estrilda senegala (Linnaeus, 1766)

Посилання

Вікісховище:	Lagonosticta senegala
Віківиди:	Lagonosticta senegala
EOL:	45515660
ITIS:	560652
МСОП:	22719440
NCBI:	247521

Амара́нт червонодзьобий^[2] (Lagonosticta senegala) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae). Мешкає в Африці на південь від Сахари.

Опис

Самець червонодзьобого амаранта (Бахр-Дар, Ефіопія)

Довжина птаха становить 9,5-11 см , вага 7-12 г. Виду притаманний статевий диморфізм. У самців голова, шия, підборіддя, груди і живіт червоні, потилиця коричнева, спина і покривні пера крил червонуваті. Махові пера темно-коричневі, другорядні і третьорядні махові пера мають червонуватий відтінок. Хвіст чорнувато-коричневий, верхні покривні пера хвоста і пера на надхвісті біля основи червоні. Груди з боків поцятковані білими плямками. Нижня частина живота рудувато-коричнева, гузка і нижні покривні пера хвоста більш яскраві. Очі карі або темно-червоні, навколо очей яскраво-жовті кільця. Дзьоб блідо-червоний, зверху чорний.

У самиць лоб, тім'я, потилиця і верхня частина спини сірувато-коричневі або охристо-коричневі, в залежності від підвиду. Обличчя червоне. Крила, надхвістя і верхні покривні пера хвоста такі ж, як у самців. Пера на голові з боків рудувато-коричневі або яскраво-коричневі, іноді з червонуватим відтінком. Нижня частина тіла світліша, з легким охристим відтінком. Як і у самців, груди з боків поцятковані невеликими білими плямками. Молоді птахи мають блідо-сірувато-коричневе забарвлення, відтінок якого різниться в залежності від підвиду.

Таксономія

В 1760 році французький зоолог Матюрен Жак Бріссон включив опис червонодзьобого амаранта до своєї книги "Ornithologie", описавши птаха за зразком з Сенегалу. Він використав французьку назву Le Sénégali rouge та латинську назву Senegalus Ruber^[3]. Однак, хоч Бріссон і навів латинську назву, вона не була науковою, тобто не відповідає біномінальній номенклатурі і не визнана Міжнародною комісією із зоологічної номенклатури^[4]. Коли в 1766 році шведський натураліст Карл Лінней випустив дванадцяте видання своєї «Systema Naturae», він доповнив книгу описом 240 видів, раніше описаних Бріссоном^[4]. Одним з цих видів був червонодзьобий амарант, для якого Лінней придумав біномінальну назву Fringilla senegala^[5]. Пізніше вид був переведений до роду Амарант (Lagonosticta), введеного німецьким орнітологом Жаном Луї Кабанісом у 1851 році^[6].

Підвиди

Виділяють шість підвидів:^[7]

L. s. senegala (Linnaeus, 1766) — від Мавританії, Сенегалу і Гамбії до західної і центральної Нігерії;
L. s. rhodopsis (Heuglin, 1863) — від східної Нігерії, північного і центрального Камеруну і південного Чаду до Судану, західної Еритреї і західної Ефіопії;
L. s. brunneiceps Sharpe, 1890 — південний схід Південного Судану і центр Ефіопії;
L. s. somaliensis Salvadori, 1894 — південний схід Ефіопії і Сомалі;
L. s. ruberrima Reichenow, 1903 — від ДР Конго, Уганди і Кенії до північно-східної Анголи, північно-східної Замбії і північного Малаві;
L. s. rendalli Hartert, EJO, 1898 — від південної Анголи до Мозамбіку і півдня ПАР.

Поширення і екологія

Червонодзьобі амаранти живуть в сухих саванах і чагарникових заростях, іноді в напівпустелях і на трав'янистих галявинах тропічних лісів. Віддають перевагу густим акацієвим заростям на берегах річок, також зустрічаються поблизу людських поселень, на полях і в садах, на висоті до 2200 м над рівнем моря. Червонодзьобі амаранти живляться переважно насінням трав, яке шукають на землі, іноді також ягодами, плодами і дрібними комахами.

Сезон розмноження у червонодзьобих амарантів припадає на початок сезону посухи. Самці виконують демонстраційні танці, присідаючи перед самицею, тримаючи в дзьобі травинку або перо і водночас співаючи. Гніздо кулеподібне, робиться парою птахів з сухої трави і переплетених рослинних волокон, всередині встелюється пухом і шерстю, розміщується в чагарниках або високій траві, невисоко над землею. В кладці від 3 до 6 білуватих яєць. Інкубаційний період триває приблизно 2 тижні, насиджують і самиці і самці. Пташенята покидають гніздо через 2 тижні після вилуплення, однак батьки продовжують піклуватися про них ще кілька тижнів. Червонодзьобі амаранти іноді стають жертвами гніздового паразитизму червононогих вдовичок.

Примітки

↑ BirdLife International (2016). Lagonosticta senegala: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 19 жовтня 2022
↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
↑ Brisson, Mathurin Jacques (1760). Ornithologie, ou, Méthode contenant la division des oiseaux en ordres, sections, genres, especes & leurs variétés (French та Latin) . Т. 3. Paris: Jean-Baptiste Bauche. с. 208—210, Plate 10 fig 2.
↑ ^а ^б Allen, J.A. (1910). Collation of Brisson's genera of birds with those of Linnaeus. Bulletin of the American Museum of Natural History. 28: 317—335. Процитовано 25 грудня 2021.
↑ Linnaeus, Carl (1766). Systema naturae : per regna tria natura, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin) . Т. 1, Part 1 (вид. 12th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 320.
↑ Cabanis, Jean; Heine, Ferdinand (1860). Museum Heineanum : Verzeichniss der ornithologischen Sammlung des Oberamtmann Ferdinand Heine, auf Gut St. Burchard vor Halberstadt (German та Latin) . Т. 1. Halberstadt: R. Frantz. с. 171.
↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 19 жовтня 2022.

Джерела

Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann: Prachtfinken – Afrika. Serie Handbuch der Vogelpflege, Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2007, ISBN 978-3-8001-4964-3.
Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, ISBN 0-7136-8017-2.