Перебуваючи у Рязані, в альбомі олівцями фіксував деталі свого щоденного побуту, а також компонував певні історичні алюзії з прочитаних книжок[8]. 1918 року на його малюнки звернули увагу полонені польські старшини. Невдовзі їх відпустили на батьківщину і вони сприяли переїзду хлопчика до Варшави, де він опинився у притулку для молодих ремісників, яким опікувався Американський комітет допомоги дітям із Польщі, очолюваний Гербертом Гувером. Під час інспекцій опікуваних його комітетом сиротинців та ремісничих шкіл, Гувер побачив малюнки юного художника і сприяв переводу хлопця до Варшавської державної гімназії імені Владислава IV[9]. Упродовж 1920—1922 років, паралельно із навчанням у гімназії, студіював у школі прикладного мистецтва, а в наступні шість місяців відвідував вечірні курси у Рисувальній школі. На Різдво 1922 року, вперше після втрати контактів з рідними, відвідав Кам'янобрід, де зустрівся з родиною[8].
Протягом 1936—1938 років викладав історію мистецтв і технічне креслення у Вищій будівельній школі Варшави[2]. 1937 року відвідав Париж. Після зустрічі з українськими братами-літератороми Анатолем та Ярославом Курдидиками залучився до українських національно-творчих справ: наїжджаючи до Львова оформляв обкладинки львівського літературно-наукового місячника «Дзвони», ілюстрував книжки з «Дитячої бібліотеки», прикрашав малюнками часописи «Наш приятель», «Дзвіночок», «Вовченята», «Світ дитини»[11]. Деякий час мешкав у Ворохті, згодом працював викладачем рисунків у Ремісничій школі у Варшаві[12].
З початком Другої світової війни, під час бомбардування Варшави, повністю втратив все своє майно і мистецький доробок. Прихід німців на територію Польщі зумовив перебування митця у трудовому таборі[13]. З 1944 року в Німеччині, де опинився у таборі для переміщених осіб. Викладав у мистецькій студії в американському військовому шпиталі у Франкфурті-на-Майні. Потім перебував у таборі для переміщених осіб у Майнц-Кастелі над Рейном[g], звідки у 1947 році переїхав до Сполучених Штатів Америки у Філадельфію[12].
На початку 1950-х років активізувався: заснував допомоговий комітет «Самопоміч», який згодом переріс у фінансовий центр українців у США; був співорганізатором і членом редколегії журналу «Нотатки з мистецтва», був один із засновників та протягом 1952—1972 років викладачем Української мистецької студії у Філадельфії. З 1955 року працював креслярем-графіком у філадельфійському архітектурному бюро[14].
«Княжий пир» або «Сватання Анни Ярославни» (1970, олія);
«Бій князя Ігоря з половцями» (1970);
«Бій зі змієм» (1971);
«В'їзд Гетьмана до Батурина» (1971);
«Козацька старшина в поході» (1971);
«Степова анекдота» (1971);
«Два козаки в поході» (1971);
«Побратими» (1971);
«Козацьке полювання зі соколами» (1973);
«Козацький почот» (1973);
«Козацьке весілля» (1974);
«Княжа пристань у Києві» (1975, олія);
«Двобій» (1975, олія);
«Різдво у гетьманській Україні» (1976, олія);
«З'їзд князів» (1977, олія);
«Бій під Конотопом» (1977);
«Гетьман Іван Виговський, розгром царської армії під Конотопом 1659 року» (1977; колекція Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Сполучених Штатах Америки)[2];
«Скоморохи» (олія);
«Атака козаків» (олія);
«Танок гуцулів» (олія);
«Під Корсунем» (олія);
«Французькі посли у князя Ярослава Мудрого» (1978, олія);
«Богун» (олія);
«Хрещення України-Руси князем Володимиром» (1980, олія);
Лебедович І. «Полеві духовники Української Галицької Армії. У 45-річчя участи у визвольних змаганнях (матеріяли до історії)». Вінніпег, 1963;
Храплива Л. «Писанка українським дітям». Нью-Йорк; Мюнхен, 1965;
Храплива Л. «Чародійне авто». Нью-Йорк, 1967;
Тис Ю. «Казка про лицаря Добриню та його сестричку Забаву; Про юнака Семенка, що волю добував. Дві казки». Торонто; Нью-Йорк: Об'єднання працівників літератури для дітей і молоді, 1970;
Курдидик Я. «Серце і зброя. Збірка вояцької поезії». Торонто: Накладом Братства кол. вояків 1-ої Української Дивізії Української Національної Армії, 1976;
Курдидик Я. «Маленькі борці. Оповідання». Нью-Йорк: Говерля, 1978.
«Петро Мегик. Життя і творчість» // Петро Мегик. Монографія мистця й альбом праць / За редакцією С. Гординського. Філадельфія, 1992, с. 21—29;
«Петро Мегик. Життя і творчість» // «Мистецтво української діаспори. Повернуті імена». Вип. I. К., 1998, с. 163—174.
Його основні наукові праці видано в серії «Бібліотека українознавства НТШ» (Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1987, том 57)[2].
Вшанування
3 листопада 1996 року, в рідному селі художника Кам'яноброді, біля школи йому встановлене погруддя (скульптор Анатолій Галян, архітектор Любомир Новосілець; бронза, мармурова крихта)[h]; його іменем названа загальноосвітня школа[5].
Інше
У 1994 році при Науковому товаристві імені Тараса Шевченка у США у Нью-Йорку з ініціативи дружини художника Наталки Семіон-Андрусів створено Фундацію художника[16], метою якого є популяризація імені митця та підтримка талановитої молоді[2].
Каталогізований архів художника зберігається у Бібліотеці Наукового товариства імені Тараса Шевченка у США у Нью-Йорку[2].
Роман Яців, Петро Андрусів, Андрій Яців. Петро Андрусів (1906—1981). Мистецька спадщина, публікації, архівні та довідкові матеріали. — Апріорі, 2023. — 552 с. — ISBN 978-617-629-618-8.
.svg){kind=small}
