Андрій Абазин

Андрій Абазин
Народився	1634
Помер	1703[1]  Шаргород ·страчений поляками (посаджений на кіл)
Громадянство	Річ Посполита
Національність	абазинець
Місце проживання	Правобережна Україна
Діяльність	військовослужбовець
Учасник	Повстання Палія[2]
Військове звання	полковник Брацлавський
Термін	1684-1703
Рід	Абаза
Батько	Мехмед Абаза-паша
Мати	? донька Станіслава Конецпольського
У шлюбі з	Сафта Доціул
Діти	Семен, Анна, Ілля, Іона

Андрі́й Абази́н (Абазинець) (?—1703, Шаргород) — діяч Війська Запорозького, брацлавський полковник у 1684-1703 роках, один із керівників антипольського козацького постання наприкінці XVII — на початку XVIII століть у Правобережній Україні.

Згідно з поширеною версією був сином турецького візира Мехмеда Абази-паші, що походив з абазинського княжого роду, та незнаної доньки польського гетьмана Станіслава Жолкевського.

Учасник спільного походу коронного і козацького військ проти турецьких військ у Молдову в 1686-1687 роках. У 1691-1696 роках брав участь у походах на турецькі фортеці Кизикермен, Буджак, Очаків, Тягиню. Організатор оборони від нападів турецько-татарського війська.

В 2-й половині 80-х рр. 17 століття разом з Семеном Палієм, Самійлом Самусем, та Захаром Іскрою формував козацьки полки, що вели боротьбу проти Речі Посполитої на правобережній Україні.

У 1702-1703 роках очолив повстання козаків Брацлавщини й мешканців Поділля проти Речі Посполитої. Наприкінці жовтня 1702 року Абазин разом із загонами богуславського полковника Самійла Самуся брав участь в облозі Білої Церкви, взятті Немирова, Бара та інших міст Поділля.

За переказами, наприкінці 1702 — на початку 1703 року Абазин перебував на території нинішнього Борщівського району Тернопільської області, організовуючи місцевих жителів на збройні виступи^[3].

Під час війни проти поляків (1702) узяв фортецю Немирів. Потім у лютому 1703 року в бою під Ладижином (тепер місто Вінницької області) був тяжко поранений і потрапив у полон. За наказом польного гетьмана Адама Миколая Сенявського був підданий тортурам і посаджений на палю в Шаргороді.

Від одного з його синів, Іллі Андрійовича Абази, вів своє походження відомий дворянський рід Абаза, представники якого займали високі державні посади в Російській імперії.

• Дилогія «Честь і плаха. Сторінки невідомої історії часів великої Руїни (1664—1703 роки)» [Архівовано 23 грудня 2015 у Wayback Machine.]  — історичний роман Олександра Дмитрука

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Чухліб Т. В. Абазин (Абазинець) Андрій [Архівовано 19 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 9. — ISBN 966-00-0734-5.
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5. Абазин Андрій.^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Сергієнко Г. Я. Визвольний рух на Правобережній Україні наприкінці XVII — на початку XVIII ст. — Київ, 1963.

• Абазин, Андрій. Вебсайт Великої української енциклопедії (укр.).
• Довідник з історії України. [Архівовано 17 січня 2008 у Wayback Machine.]
• Енциклопедія козацтва.
• Некрополь видатних людей України.
• Олександр ДМИТРУК: «Завдання залюднити Поділля полковник Абазин виконав нестандартно» [Архівовано 23 грудня 2015 у Wayback Machine.]