Станіслав Жолкевський
Станісла́в Жолкéвський (також Жолкєвський;[3][4][5] іноді Жулкевський[6] пол. Stanisław Żółkiewski, 1547, Туринка — 7 жовтня 1620, Цецора) — державний і військовий діяч Речі Посполитої руського (українського походження)[7]. Його пращури походили з Холмщини. Засновник Колегіуму єзуїтів у Львові.[3] Життєпис Народився у 1547 році в с. Туринка в родині шляхтича Станіслава Жолкевського і його дружини Софії Липської.[8] 1575 року здійснив свій перший військовий похід у складі військ короля Стефана Баторія під Данціґ, в чині поручника під прапором Замойського. У війні короля Стефана Баторія проти Московського Царства командував ескадроном кавалерії.[9] 1588 року оселився в селі Винниках (тепер — Жовква)[9]. У 1594—1596 роках очолював війська Речі Посполитої, які Уряд направив на придушення повстання під проводом Северина Наливайка (за даними дослідника К. Несецького, був виданий селянами[10]). Під час нападу на Київ його війську протистояв міський гарнізон, командантом якого був Криштоф Кремпський[11]. У травні 1596 року виграв Солоницький бій з козаками. У 1601—1602 роках керував воєнними діями армії Речі Посполитої проти шведів у Лівонії, в яких брали участь і запорізькі козаки під проводом гетьманів Самійла Кішки та Івана Куцковича. Якийсь час одним з управителів маєтків Станіслава Жолкевського (близько 1615) був майбутній гетьман нереєстрових запорозьких козаків Іван Сулима. 1607 року в битві під Гузовим розбив рокошан-заколотників на чолі з Миколаєм Зебжидовським, які виступили проти короля Сигізмунда III Вази. 4 червня 1610 року отримав блискавичну перемогу над переважаючим московсько-шведським військом та розгромив війська Василя IV Шуйського в битві під Клушиним. Станіслав Жолкевський стояв з військом із 6800 жовнірів проти 45 000 об'єднаного московського війська князів Дмитрія Шуйського, Андрія Голіцина і Данила Мезецького, шведського експедиційного корпусу Якоба Делаґарді з шведських, німецьких, англійських та французьких найманців (на цей момент найманці Делаґарді не отримували платні, через що в корпусі виникло кілька бунтів, а окремі частини вийшли з корпусу). 20—21 вересня 1610 року зайняв Москву, добився возведення на престол королевича Владислава Вази. У 1611—1620 роках керував воєнними діями польсько-українського війська під час нападу турків на Поділлі. У 1620 році, у віці 73 роки, здійснив свій останній військовий похід — на підтримку молдавського господаря Гаспара Ґраціані під Цецору. Військо Станіслава Жолкевського (8400 жовнірів) мало з'єднатися з військом Ґраціані в 20—25 тисяч, але Ґраціані привів із собою лише 600 чоловік. Проти війська Жолкевського виступило 8 000 турків та близько 25 000 татар[12] Перший день битви не виявив переможців, а наступного дня Ґраціані, підмовивши кам'янецького старосту Валентина Калиновського, з двома тисячами війська таємно покинули табір Жолкевського, але майже всі перетонули при переправі або були винищені татарами, а Ґраціані вбили самі молдавани.[9] Зважаючи на зраду Ґраціані, віддав наказ відходити табором до рідних кордонів, щоб переправитись біля Могилева через Дністер. Табір, обнесений скріпленими ланцюгами возами в 5 рядів, рухався і відбивався від татар та турків; перед самим Дністром в таборі виникли суперечки — татари прорвали оборону, багатьох перебили або взяли в полон. Станіслав Жолкевський зійшов з коня і поліг у битві, його знайшли на другий день з відрубаною рукою і без голови — відрубану голову надіслали султану до Стамбула, після цього на списі носили вулицями Стамбула[13]; його син Ян потрапив у полон. В заповіті доручив дружині поховати його без «помпи»; у випадку загибелі на полі бою його труну мали покрити не чорним оксамитом, а червоною тканиною на знак пролиття крові за Вітчизну[14]. ПосадиВ 1573 році — королівський секретар, в 1588—1618 роках — польний гетьман коронний, в 1593 році — львівський каштелян, в 1608—1618 роках — київський воєвода; з 1617 року — канцлер, з 1618 року — великий коронний гетьман. Староста барський, кам'янський (запис 1615 року)[15], яворівський, рогатинський, калуський.[16] 1603 року одержав привілей короля Сигізмунда III Вази на будівництво нового міста та на право назвати нове місто Жовквою. ТворчістьЗ доробку Станіслава Жолкевського відомо про твір «Початок і розвиток московської війни», що вийшла друком у 1612 році. Написаний вишуканою і прекрасною у своїй суворій логічності мовою, цей твір за своїм характером і формою належить до жанру записок (commentarii), відомих у Польщі насамперед завдяки «Запискам про Галльську війну» Гая Юлія Цезаря. РодинаСтаніслав Жолкевський був одружений з Реґіною з Гербуртів (за К. Несецьким, дочка Якуба Гербурта та його другої дружини Ваповської гербу Нечуя.[17]) Діти:
Пам'ятникДружина гетьмана Реґіна Гербурт на місці, де загинув Станіслав Жолкевський, поставила пам'ятник з мармуровою плитою, на якій золотими буквами був напис латиною. Пам'ятник простояв до середини XIX століття. Відрубану голову Станіслава Жолкевського, яку відправили турки султану в Стамбул, дружина викупила пізніше за 3 000 000 злотих[9], які були зібрані у складчину, і поховала разом з тілом в костелі св. Лаврентія Жовкви. Там був похований і їх син Ян Жолкевський. В червні 1912 року за сприяння шляхти Могилева-Подільського та за сприяння князя Голубецького пам'ятник С. Жолкевському був відбудований — він розташований за 4 км від с. Савки (mol. Sauca, (Berezowec)), за 8 км від Дністра, праворуч дороги, яка веде з м. Атак до с. Аріанешті. Пам'ятник стоїть на могилі. Примітки
Джерела та література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.png)
Portal di Ensiklopedia Dunia
