Антифемінізм (англ.Antifeminism) — це заперечення фемінізму у деяких чи всіх його формах. Антифеміністи кінця ХІХ ст. та початку ХХ ст. головним чином чинили опір здобуттю жінками виборчого права, декотрі антифеміністи наприкінці ХХ ст в США виступали проти поправки щодо рівних прав[1]. Інші, особливо в ХХІ столітті, бачать антифемінізм як відповідь на ворожнечу до чоловіків[2][3][4].
У XIX столітті антифемінізм виступав проти суфражизму та виборчого права жінок. Противники навчання жінок у вищих навчальних закладах стверджували, що освіта є завеликим фізичним навантаженням для жінок. У книзі Sex in Education: or, a Fair Chance for the Girls (1873) професор Гарвардського університету Едвард Кларк стверджував, що, якщо жінки вступають до коледжу, їхній мозок дедалі більше зростає, внаслідок чого їхнє черево (матка) атрофується.[5] Він підтверджував це спостереженням, що жінки з вищою освітою мають менше дітей, ніж жінки без вищої освіти.
Сучасні антифемністські практики можна пояснити зростанням релігійного права наприкінці 1970-х[7].
Деякі антифеміністи розглядають фемінізм як заперечення вроджених відмінностей між статями[en] та спробу психологічно перепрограмувати людей проти їхніх біологічних тенденцій[8]. Антифеміністи також часто стверджують, що фемінізм, попри вимоги дотримуватися рівності, ігнорує права людини, унікальні для чоловіків. Деякі вважають, що фемінізм досяг своїх цілей і зараз шукає для жінок вищого соціального статусу та унікальних соціальних привілеїв, ніж для чоловіків зі спеціальними правами та винятками, такими як стипендії, що надаються жінкам; позитивні дії та гендерні квоти[9][10][11].
Деякі антифеміністи стверджують, що фемінізм спричинив зміни до колишніх норм суспільства, що стосуються сексуальності, які вони вважають шкодять традиційним цінностям або релігійним переконанням[12][13][14]. Наприклад, повсякденність випадкового сексу і занепад шлюбу описуються як негативні наслідки фемінізму[15][16]. Деякі з цих традиціоналістів виступають проти вступу жінок до робочої сили, політичного кабінету та процесу голосування, а також зменшення чоловічої влади у сім'ях[17]. Антифеміністи стверджують, що зміна жіночих ролей є руйнівною силою, яка загрожує сім'ї або суперечить релігійній моралі. Наприклад, Пол Готфрід[en] стверджує, що зміна жіночих ролей «стала соціальною катастрофою, яка продовжує поширюватися на сім'ю» та спричиняла «збільшення, все більш роз'єднаних до соціального хаосу, людей»[18].
Часописи «BBC» та «Time», серед інших ЗМІ, охопили описом тенденцію «Жінки проти фемінізму[en]» в соціальних мережах в 2014 році. Ці антифеміністки стверджують, що фемінізм «демонізує» чоловіків і, що жінок не пригноблюють в західних країнах ХХІ століття[19][20][21][22][23][24]. Британська газета «The Guardian» і вебсайт «Jezebel» також повідомляють про все більшу кількість жінок та жінок-знаменитостей, які відкидають фемінізм через жорстку опозицію до нього, а замість цього підписуються на гуманізм[25][26]. Як відповідь на профеміністську промову австралійської сенаторки Пенні Вонг[27], кілька жінок, які визначають себе як гуманістки та антифеміністки, стверджували в статті для «The Guardian», що фемінізм є дискримінаційною ідеологією і продовжує малювати жінок як жертв[25].
У листопаді 2014 року журнал «Time» включив слово «фемініст» у свій щорічний список слів пропонованих до «вигнання» (від англ."banished"). Після того, як спочатку слово отримало більшість голосів (51 %), редактор часопису «Time» вибачився за включення цього слова в опитування та видалив його з результатів[28][29].
Schreiber, Ronnee (2008). Righting Feminism. Oxford University Press. ISBN 978-0-19-533181-3.
Nathanson, Paul; Young, Katherine K. (2001). Spreading misandry: the teaching of contempt for men in popular culture. Montreal, Quebec: McGill-Queen's University Press. ISBN9780773522725.
Nathanson, Paul; Young, Katherine K. (2006). Legalizing misandry: from public shame to systemic discrimination against men. Montreal Ithaca: McGill-Queen's University Press. ISBN9780773528628.
Nielsen, Kim E. (2001). Un-American womanhood: antiradicalism, antifeminism, and the first Red Scare. Columbus: Ohio State University Press. ISBN9780814250808.
↑David Benatar. The Second Sexism: Discrimination Against Men and Boys. — Wiley-Blackwell, 2012. — 304 p. — ISBN 978-0-470-67451-2.
↑Hammer, Rhonda (2006). Anti‐feminists as media celebrities. Review of Education, Pedagogy, and Cultural Studies. 22 (3): 207—222. doi:10.1080/1071441000220303.
↑Shaw Crouse, Janice (7 лютого 2006). What Friedan wrought. Concerned Women for America. Архів оригіналу за 27 квітня 2006. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
↑Busch, Elizabeth Kaufer (2009), Women against liberation, у Busch, Elizabeth Kaufer; Lawler, Peter Augustine (ред.), Democracy reconsidered, Lanham, Maryland: Lexington Books, с. 242, ISBN9780739124819
↑Gottfried, Paul (21 квітня 2001). The trouble with feminism. LewRockwell.com. Архів оригіналу за 20 листопада 2021. Процитовано 30 вересня 2006.
