Суфражизм
![]()
Суфражи́зм, або боротьба за жіноче виборче право (англ. Women's suffrage movement) — правозахисний рух за надання жінкам виборчого права, а також проти дискримінації жінок у правовому полі, політичному та економічному житті. Зародившись в Англії на зламі ХІХ—ХХ ст. і розповсюдившись в основному у Великій Британії та США, суфражизм ознаменував початок сучасної історії фемінізму, ставши його першою хвилею. Здобутком суфражизму є юридичне забезпечення жінкам таких прав людини, як вибір влади, обрання на виборні посади, частина майнових прав (розпоряджатися власним прибутком і майном, здійснювати банківські операції), трудових прав (право на працю в ринковому секторі економіки), сімейних прав (право опіки над дітьми) та ряду інших прав. В частині країн дані права виборено в пізніші періоди чи не здобуто досі. Суфражистки активно використовували ненасильницькі методи громадянської непокори: приковували себе до воріт, сідали на рейки, влаштовували демонстрації та голодні страйки. Суфражистки застосували радикальніші методи, такі як зрив дебатів у Палаті представників і публічних зібрань, псування майна, блокування проїзду тощо. СуфражеткиАнтисуфражизмЗакон кота і мишіІсторія урівнювання виборчих прав за країнамиПісля спроби Дж. С. Мілля клопотати про внесення положення про загальне виборче право у Другий Білль про реформу в 1867 році почали створюватися спільноти, що агітували за поширення виборчого права на жінок. Першими право голосу отримали 21-літні жінки Нової Зеландії в 1893 році і в Австралії — в 1902 році (тоді це були частини Британської імперії). Але в Новій Зеландії жінки не мали права висувати свої кандидатури на виборчі посади, а в Австралії виборчі права мали лише білі жінки. У 1903 році Еммелін Панкгерст заснувала Жіночий соціально-політичний союз для організованого суфражистського руху. Першою країною світу, де всі повнолітні жінки отримали цілісне виборче право (обирати і бути обраними) стала Фінляндія (1906)[1]. Вслід за цим право голосу отримали 18-літні освічені жінки низки європейських країн (в Норвегії — в 1913 році, в Данії та Ісландії — в 1915 році). В Грузії, Азербайджані, Польщі й Канаді (до 1919 року обмежене, з правом голосувати лише за найближчих родичів, що знаходяться на військовій службі) право голосу жінки отримали в 1918 році. В 1919 році права голосувати і бути обраними добилися жінки Німеччини, Нідерландів, Швеції, Люксембургу і Бельгії (тільки для муніципальних виборів). В 1920 році загальне виборче право введено в США, Чехословаччині, Австрії та Угорщині, в 1922 — в Ірландії, в 1928 — у Великій Британії, в 1931 — в Іспанії, в 1932 — в Бразилії, в 1934 — на Кубі. У 1925 році закон Великої Британії визнав право матерів на своїх дітей. Зі значним відставанням, у 1944 році право голосу отримали жінки Франції й Болгарії, Італії (1945), Пакистану, Індії та Китаю (1947), Румунії та Бельгії (на національному рівні, 1948), Греції (1952), Монако (1962), Швейцарії (1971), Португалії (1974), Ліхтенштейну (1984). Лише в третьому тисячолітті змогли голосувати жінки Кувейту (2005), ОАЕ (2006), Бутану (2008), Саудівської Аравії (2011). На сьогодні участь у виборах цілковито заборонена специфічно жінкам у місті-країні Ватикан. У таблиці наведено дати першого запровадження у країнах та на територіях права жінок обирати народних представників та представниць[2][3].
Суфражизм у культурі
Примітки
Література
ПосиланняВікісховище має мультимедійні дані за темою: Суфражизм
Відеоматеріали:
|
Portal di Ensiklopedia Dunia