Артемук Олександр Іванович
Олекса́ндр Іва́нович Артему́к (нар. 11 вересня 1977, Ковель, Волинська область, Українська РСР, СРСР — пом. 22 травня 2014, поблизу смт Ольгинка, Волноваський район, Донецька область, Україна) — український військовик, сержант Збройних сил України, командир відділення 3-го батальйону 51-ї окремої механізованої бригади. ЖиттєписНародився Олександр Артемук 11 вересня 1977 року в Ковелі. По закінченні Ковельської ЗОШ № 2 продовжив навчання у Ковельському ПТУ № 5. Строкову військову службу проходив у Севастополі, закінчив її у званні сержанта. Деякий час працював водієм, пізніше став приватним підприємцем.[1][2] Під час Революції Гідності неодноразово відвозив матеріальну та грошову допомогу майданівцям, а після оголошення в Україні часткової мобілізації сам прийшов до військкомату, щоб дізнатися умови мобілізації, і незабаром отримав повістку. Рідні та друзі Олександра відмовляли його від призову до війська, тим більше, що в сім'ї у нього було троє неповнолітніх дітей, але він відповів: «Якщо я не піду, ви ж самі мене поважати не будете».[1][2] Старший сержант, командир відділення 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, м. Володимир-Волинський. Разом із підрозділом у травні 2014 року ніс службу на блокпосту № 10 поблизу смт Ольгинка Волноваського району. Уранці між 4 та 6 годинами 22 травня 2014 року блокпост був атакований проросійськими сепаратистами ДНР, які під'їхали до позицій української армії на інкасаторських машинах[3], та почали несподіваний масований обстріл із вогнепальної зброї, у тому числі з кулеметів, РПГ, мінометів, ПЗРК. В результаті обстрілу здетонував боєкомплект однієї із бойових машин, що призвело до збільшення людських втрат внаслідок вибуху.[4] У цьому бою Олександр Артемук загинув разом із 15 своїми бойовими побратимами, серед яких були комбат майор Леонід Полінкевич та командир взводу лейтенант Володимир Овчарук.[5] 14 жовтня в госпіталі від поранень помер 17-й боєць, Михайло Рибак. Удома у загиблого воїна залишились батьки Іван Йосипович і Надія Романівна, дружина Валентина та троє дітей — сини Максим 2004 р.н. та Іван 2005 р.н., і дочка Даринка, якій на момент загибелі батька виповнилось лише 4 місяці.[6][1] Похований Олександр Артемук на кладовищі у рідному місті Ковелі[7]. Вшанування пам'яті22 травня 2015 року, в річницю бою під Волновахою, у Ковелі урочисто відкрито пам'ятну стелу на честь жителів міста та району, які загинули під час російсько-української війни — Станіслава Максимчука, Андрія Омелянюка, Павла Редьковича, Романа Данилевича, Андрія Мостики, Олексія Тарасюка, Олександра Ярмолюка, Олександра Абрамчука, Анатолія Шиліка, Сергія Дем'яника, Андрія Задорожнього та першого загиблого із Ковельщини — Олександра Артемука.[8][9] Родина Олександра Артемука, ковельські волонтери та Ковельська міська рада неодноразово звертались до Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України щодо нагородження загиблого воїна орденом «За мужність» III ступеня.[6] Але Олександр Артемук, як і інші бійці, що загинули у бою під Волновахою, був нагороджений лише медаллю «Захиснику Вітчизни».[10] Депутати Ковельської міськради ініціювали повторне звернення до військового командування щодо нагородження Олександра Артемука орденом «За мужність» III ступеня.[6] Ковельська міська рада також ухвалила рішення присвоїти новозбудованій вулиці в районі вулиці Зерова ім'я Олександра Артемука.[11][12] Примітки
Посилання |
||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
