Бабенко Володимир Дем'янович

Бабенко Володимир Дем'янович
Народився	24 жовтня 1937(1937-10-24)  Липці, Харківська область, Українська РСР, СРСР
Помер	29 квітня 2002(2002-04-29) (64 роки)  Луганськ, Україна
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	пожежник
Військове звання	полковник
Нагороди	Медаль «За відвагу на пожежі», Меда́ль «За до́блесну пра́цю (За військо́ву до́блесть)", Медаль «За бездоганну службу»
Медіафайли у Вікісховищі

Бабенко Володимир Дем'янович (нар. 24 жовтня 1937(19371024), с. Липці, Харківський район Харківської області — 29 квітня 2002, Луганськ) — начальник пожежної охорони Луганської області, раціоналізатор.

Народився 24 жовтня 1937, с. Липці, Харківська область, Україна (Українська СРСР).

У сімнадцять років став курсантом Харківського пожежно-технічного училища. Після закінчення якого проходив службу старшим інспектором в місті Краснодон і заочно навчався в Московському вищому інженерно-пожежному училищі.

Після полковника В.Надубова в 1975 році УПО УВС Луганської області очолив полковник Бабенко В. Д^[1]. На посаді начальника УПО Бабенко служив до 1985 року. За ці десять років йому вдалося Луганський гарнізон пожежної охорони з рядового перетворити в базовий на території всього СРСР.

На території області було побудовано 38 нових пожежних депо, і стільки ж реконструйовано та відремонтовано^[2].

У 1977 році в м. Куйбишев луганчани показали свій фільм «Якою має бути пожежна частина», який і нині зберігається в Народному музеї пожежної охорони. Тоді-ж було прийнято рішення провести на базі Луганського гарнізону Всесоюзну нараду працівників пожежної охорони^[3].

На чолі з заступником Міністра МВС СРСР в Луганськ з'їхалося понад 200 осіб. Але, за тиждень до наради, Володимир Дем'янович потрапив до лікарні з інфарктом. У 1980 році гарнізон пожежної охорони Луганська був визнаний базовим серед міських частин, а Сєвєродонецький був визнаний кращим серед об'єктових частин. Представляв Луганський гарнізон заступник Володимира Дем'яновича — Колібабчук А. І.^[4]

У 1983 році сталася пожежа на складі скрапленого газу Лисичанського НПЗ (нині ВАТ «Лінос»), вибухнула одна ємність, унаслідок чого на бойовому посту помер командир відділення ДПЧ-15 Смутко А. Я. Володимир Бабенко тоді повів за собою особовий склад, знаючи, що якщо за 10 хвилин не загасити пожежу, то на вітер злетить не тільки завод, а й півміста. З ним в бій пішли всього 10 пожежних. Тоді, пройшовши через справжнє пекло, вони змогли перекрити засувку і зупинити доступ газу.

Володимир Дем'янович за роки служби своїм прикладом, сміливістю і рішучістю при ліквідації пожеж, а в повсякденній службі — увагою і турботою зміг згуртувати біля себе плеяду офіцерів, в майбутньому — сильних керівників і справжніх товаришів по службі.

Саме тому він отримав більше 50 заохочень, за мужність і відвагу двічі нагороджений медалями «За відвагу на пожежі», «За бездоганну службу» і медаллю «За доблесну працю».

Ще у вісімдесятих роках 20 сторіччя в Луганську була зібрана і випробувана АГВТ — 100 (Автомобіль газо-водяного гасіння), на базі ЗІЛ-131 і турбореактивного двигуна літака, який був переданий пожежним працівниками Луганського авіаремонтного заводу. І, хоча до цього часу така техніка не була нововведенням, в той час раціаналізаторство було у великій пошані в Союзі і Володимир Дем'янович за проведену роботу 23.10.1969 року отримав іменний годинник від керівництва МВС УСРСР (Наказ МВС УСРСР № 127 від 23.10.1969 р.). Потім, через занепад і непотрібності такої машини, автомобіль припадав пилом і розвалювався в гаражі. Даний автомобіль на початку 2000-х був відновлений працівниками ДПРЧ-5 (м. Луганськ) та Луганським авіаремонтним заводом МО України^[5].

Династію пожежних-рятувальників Бабенко продовжували: син — Бабенко Володимир Володимирович (14.03.1966 р. — 16.04.2018 р.), підполковник, начальник штабу пожежогасіння Луганської області; зять — Сьомкін Сергій Семенович (14.05.1959 р. — 27.06.1988 р.), старший лейтенант; онук - Сьомкін Максим Сергійович (08.05.1982 р.), полковник.

• Клюс П., Палюх В., Пустомельнік В. «Кузня вогнеборців»
• Смирнов Г. В. «Историческая хроника пожарной охраны Луганска»
• Газета «Ворошиловградская правда» від 17.04.1985 р. та від 19.04.1988 р.

• Untitled. web.archive.org. 17 березня 2018. Процитовано 5 липня 2020.

Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення. Тема цієї статті може не відповідати загальним критеріям значущості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть підтвердити значущість, додавши посилання на надійні вторинні джерела, які є незалежними для цієї теми. Якщо значущість залишиться непідтвердженою, стаття може бути об'єднана з іншою статтею, перенаправлена на іншу статтю або вилучена. (березень 2018) Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (березень 2018)