Бабуся МозесАнна Мері Робертсон Мозес або Бабуся Мозес (7 вересня 1860, Гринвіч біля Нью-Йорку, США — 13 грудня 1961, Хузік Фоллз) — американська народна художниця. Почала серйозно займатися живописом у 78 років і є яскравим прикладом нової успішної мистецької кар'єри у поважному віці. Мозес здобула популярність у 1950-х роках, з'явившись на обкладинці журналу «Тайм» у 1953 році, була об'єктом численних телевізійних програм і біографічного документального фільму, номінованого на премію «Оскар» у 1950 році. Її автобіографію «Історія мого життя» опубліковано в 1952 році.[14] Також її вшановано двома почесними докторськими ступенями. Мозес працювала хатньою робітницею загалом 15 років, починаючи з 12 років. Її роботодавець помітив, що їй подобаються гравюри, зроблені компанією «Кур'єр і Айвз»[en], і забезпечив її матеріалами для малювання. Мозес та її чоловік почали своє подружнє життя у Вірджинії, де працювали на фермах. 1905 року подружжя повернулося на північний схід Сполучених Штатів і оселилося в Ігл-Бридж, штат Нью-Йорк. У них було десятеро дітей, п'ятеро з яких дожили до повноліття. Вона вишивала картини пряжею, доки не втратила працездатність через артрит. У її некролозі 1961 року «Нью-Йорк Таймс» писала: «Простий реалізм, ностальгічна атмосфера і яскраві кольори, з якими бабуся Мозес зображувала просте фермерське життя і сільську місцевість, завоювали їй широку аудиторію. Вона змогла передати хвилювання першого зимового снігу, приготування до Дня подяки та нову, молоду зелень прийдешньої весни… Особисто бабуся Мозес зачаровувала всюди, де б вона не з'являлася. Маленька, жвава жінка з пустотливими сірими очима і кмітливим розумом, вона могла бути гострою на язик з підлабузником і суворою з неслухняним онуком».[15] Твори Мозес експонувалися на численних музейних виставках в усьому світі і масово розповсюджувалися, включаючи продаж на вітальних листівках. 2006 року її картину 1943 року «Пригощання цукром» продали на аукціоні Крістіз у Нью-Йорку за 1,2 мільйона доларів США, що стало аукціонним рекордом для художниці. ЖиттєписРанні роки, наймитуванняАнна Мері Робертсон народилася в Гринвічі, штат Нью-Йорк, 7 вересня 1860 року в небагатій родині, що обумовило потребу рано заробляти на життя й завадило здобути художню освіту. Була третьою з десяти дітей Маргарет Шенаген і Рассела Кінга Робертсонів, мала чотирьох сестер та п'ятеро братів. Батько був фермером і мав невелику майстерню з перероблювання льону.[16] Мала Анна Мері допомагала на фермі й наглядала за малими дітьми. Вона недовго навчалася у малокомплектній школі.[15] На місці цієї школи зараз розташований Музей Беннінгтона у Вермонті, де зберігається найбільша колекція її робіт у США.[17] Малюванням захоплювалася з дитинства, надихнувшись уроками образотворчого мистецтва у школі. Перші малюнки виконала, за браком олівців, використавши лимонний і виноградний соки, щоби зробити кольори для своїх «пейзажів»,[15] а також мелену охру, траву, борошняну пасту, гашене вапно та тирсу.[18] У 12 років вона пішла з дому й почала працювати по господарству в заможній сусідській родині. Вона й далі вела господарство, готувала їжу та шила для заможних родин упродовж 15 років. Одна з цих родин, Вайтсайд, помітила її інтерес до гравюр компанії «Кур'єр і Айвз» і забезпечила її матеріалами для малювання, купивши Анні Мері крейду та воскові олівці.[18] Одруження і власна родина У 27 років одружилася з Томасом Салмоном Мозесом, «найманим працівником», з яким працювала на одній фермі. 1887 року Томас був переконаний, що Південь часів Реконструкції — це місце можливостей для таких янкі, як він. Його найняли керувати конярським господарством у Північній Кароліні, тож через кілька годин після весілля пара сіла на потяг. Однак вони так і не виїхали за межі Стонтона, штат Вірджинія, де оселилися в передмісті та провели майже два десятиліття, живучи та працюючи по черзі на п'яти місцевих фермах.[16] Чотири з них — ферма Белл (інша назва Ікл), ферма Дадлі, ферма Маунт Ейрі (зараз входить до складу індустріального парку Міллуей Плейс в окрузі Огаста) та ферма Маунт Небо.[14][19] Щоб поповнити сімейний дохід на фермі Небо, Анна робила картопляні чипси та збивала вершкове масло з молока корови, яку вона купила на свої заощадження.[16] Подружжя народило десять дітей, але лише п'ятеро дожило до повноліття.[16] Тільки після декількох років економії Мозес з чоловіком вдалося придбати власну невелику ферму[16] Маунт Ейрі поблизу Верони, штат Вірджинія; у 2012 році її внесено до Національного реєстру історичних місць США. Придбаний у січні 1901 року будинок став першою резиденцією, якою володіла сім'я. Вони прожили там до вересня 1902 року.[20][21] Хоча Анні подобалося жити в долині Шенандоа, 1905 року вона і Томас повернулися на північний схід Сполучених Штатів та оселилися, за наполяганням чоловіка, на фермі в Ігл-Брідж, штат Нью-Йорк.[16] Чоловік, Томас Мозес, помер 1927 року від серцевого нападу в 67 років. Помічником на фермі родини став Форрест — син Анни. Вона більше не одружувалась. 1936 року 76-річна Анна Марія вийшла на пенсію і перебралася жити в родину доньки.[15][16][22] Початок творчої діяльностіБувши молодою дружиною і матір'ю, Мозес творчо підходила до облаштування свого будинку; наприклад, у 1918 році вона розмалювала камінну дошку фарбами для домашнього вжитку. Вона створювала стьобані об'єкти, форму «хобі-арту». Люсі Р. Ліппард у книзі «Слово в їхніх руках» стверджує:
 Вона виявила, що хобі-арт часто передбачає повторне використання об'єктів, які інакше були б викинуті.[23][24] Через постійну працю по дому й на фермі про здобуття художньої освіти в перші періоди життя Мозес не йшлося, хоча вона й далі іноді малювала. З 1932 року Мозес зайнялася вишивкою — вишивала картини пряжею для друзів і сім'ї.[16][22] Наприкінці сьомого десятку в пані почалося захворювання суглобів, що унеможливило вишивання. Рідна сестра Селестія порадила їй перейти до малювання, що мало менше навантаження на руки. Так приблизно з власних 78 років і розпочалася художня кар'єра майстрині.[16][22] Анна обрала псевдонім «Матінка Мозес». І хоча вона вперше виставлялася як «Місіс Мозес», її поважний вік сприяв появі іншого псевдоніму, яким став «Бабуся Мозес». Так її назвала преса і цей псевдонім закріпився за жінкою.[24] Малюнки й картини Бабусі Мозес простотою композицій нагадували її вишивки, де теж нема вивіреної перспективи та ознак повітря. Малюнки й картини майстрині йшли на продаж, як і її шитво чи вишивки. Також Мозес розповіла журналістам, що звернулася до живопису, щоби створити різдвяний подарунок листоноші, оскільки «легше намалювати [картину], ніж спекти пиріг на гарячій плиті».[23] Завдяки своїй практичності, намальовані роботи могли прослужити довше, ніж її вишиті композиції з камвольної вовни, які ризикували бути з'їденими міллю. Джудіт Стайн зазначала:[23]
Коли у неї почала боліти права рука, вона переключилася на ліву. Мистецька кар'єра і творчий стиль Хоча Мозес почала малювати лише в похилому віці, її виняткове довголіття забезпечило їй кар'єру тривалістю понад 20 років.[22] Те, що здавалося інтересом до живопису в пізньому віці, насправді було проявом дитячої мрії. Не мавши часу в своєму важкому фермерському житті на заняття живописом, Мозес мусила відкласти свою пристрасть до малювання. Хоча всі її діти вже виросли, на фермі було ще багато роботи. Пізніше вона жартувала: «Якби я не почала малювати, то вирощувала б курей».[16] Вперше художниця привернула увагу громадськості у 1940 році, у 80 років.[22] 92-річною вона писала: «Коли я була зовсім маленькою, батько давав мені й моїм братам аркуш за аркушем білого паперу. Він любив дивитися, як ми малюємо, це коштувало копійки за аркуш, а вистачало надовше, ніж цукерки». Її останнє завершене полотно «Веселка» — радісне свято життя; цю картину художниця створила, коли їй було понад 100 років.[22] Мозес малювала сцени сільського життя минулих часів,[24] які вона називала «старомодними» пейзажами Нової Англії. Вона казала, що «отримує натхнення та починає малювати; тоді я забуваю все, все, крім того, як все було раніше і як це намалювати, щоб люди знали, як ми жили раніше».[15] Зазвичай Мозес характеризують як «народну» або «наївну» художницю — терміни, що частіше використовують для тих, хто ніколи не здобував формальної мистецької освіти. Пізніше для опису робіт художників-самоучок почали використовувати термін «аутсайдерське мистецтво» (ар брют).[22] Особливістю подачі композицій у Бабусі Мозес стало старанне прибирання ознак технічної цивілізації. Так, вона старанно прибирала з власних краєвидів стовпи і дроти електропостачання, трактори, літаки в небі тощо. На вулицях її краєвидів їдуть вершники, біжать коні, запряжені в брички або карети. Іноді подані перші автівки чи первісні паровози.[25] Куратори ділять її роботи на «Ранню творчість» та «Пізню творчість і старечий стиль», простежуючи початкову мистецьку еволюцію художниці, від відносно традиційного початку копіювання популярних гравюр до винайдення власного унікального стилю.[22] Її ранній стиль менш індивідуальний і реалістичніший або примітивніший, з відсутністю знання або, можливо, відмовою від елементарної перспективи.[26][27] Спочатку вона створювала прості композиції або копіювала вже наявні зображення. З розвитком своєї кар'єри створювала складні панорамні композиції сільського життя.[28] Найважливішими повторюваними темами художниці є глибока повага до американської трудової етики, чутливість до місцевої історії, зміна пір року і погоди, а також любов до веселощів і свят.[22] Мозес була плідною художницею, створивши понад 1500 полотен за три десятиліття.[28] Її зимові картини нагадують деякі з відомих зимових картин Пітера Брейгеля Старшого, хоча вона ніколи не бачила його робіт.[29] Один німецький шанувальник сказав:[15]
Популярність.jpg) Під час візиту до водоспаду Гусік-Фоллс у 1938 році у вітрині місцевої аптеки (котрі у Сполучених Штатах виконували функції дрібних крамниць і навіть дешевих їдалень) її малюнки побачив Луїс Келдор, колекціонер мистецтва, що працював інженером у штаті Нью-Йорк. Він шанував мистецтво і придбав її малюнки в аптеці, а також ще десять її творів з її помешкання на Ігл-Брідж за 3 або 5 доларів за кожну. 1939 року він переконав Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк) включити три малюнки Мозес до експозиції «Сучасні американські художники».[22] Наступного року Келдор познайомився з незалежним галеристом Отто Калліром, який погодився організувати виставку жінки у своїй галереї «Сент-Етьєн».[22] Її перша персональна виставка «Що намалювала фермерська дружина» відкрилася в Нью-Йорку 9 жовтня 1940 року в галереї «Сент-Етьєн» Отто Калліра.[16][24] Зустріч з художницею та виставка 50 картин в універмазі Gimbel's відбулася 15 листопада. На виставці було представлено зразки її випічки та консервації, які здобули Мозес нагороди на окружному ярмарку.[22] Згодом її твори почали демонструвати на низці інших виставок як у Сполучених Штатах, так і за кордоном. Це збільшило продаж картин художниці та її популярність.[22] Її третя персональна виставка за кілька місяців відбулася в галереї Whyte у Вашингтоні, округ Колумбія.[24] 1944 року її представляли американський Британський мистецький центр і галерея Сент-Етьєн, що збільшило продажі її робіт. Протягом наступних 20 років її картини виставлялися по всій Європі та США.[16] Отто Каллір заснував для неї компанію Grandma Moses Properties, Inc.[18] Картини Бабусі Мозес почали використовувати для рекламування таких свят, як День Подяки, День матері, Різдво тощо.[30] У статті з нагоди Дня матері в «Правдивій сповіді» (1947), яку написала Елеонора Ерлі, зазначалося, що «бабуся Мозес пишається своїми консервами більше, ніж картинами, а найбільше — своїми чотирма дітьми, одинадцятьма онуками й чотирма правнуками». Зростала популярність її виставок, згодом персональних. У 1950-х роках її виставки били рекорди відвідуваності у світі. Американська преса й реклама почали пропагувати творчість дев'яносторічної майстрині як позитивний приклад для удовиць, домогосподарок, пенсіонерок. ЗМІ зробили з неї нову культурну ікону. Мистецтвознавиця Джудіт Стайн зазначила:
Її картини розміщали на косметичних виробах, пакунках з кавою, сигаретах, поштівках, плитці, нових тканинах, керамічних виробах Hallmark та фотоапаратах. У некролозі 1961 року газета Нью-Йорк Таймс писала про неї:[15]
Спочатку вона брала від $3 до $5 за картину, залежно від її розміру, а коли її слава зростала, її роботи продавали за $8000 до $10 000. Роботи Мозес були предметом численних музейних виставок у всьому світі й широко продавалися, наприклад, на вітальних листівках. 2006 року її картину 1943 року під назвою «Сіножать» (Sugaring Off) продали на аукціоні Крістіз у Нью-Йорку за 1,2 мільйона доларів США, що стало аукціонним рекордом для художниці.[31] Визнання У 1949 році президент Гаррі Трумен надав їй премію Жіночого національного пресклубу за видатні досягнення в мистецтві.[22] 1950 року Національний пресклуб зарахував бабусю Мозес до п'ятірки жінок США, гідних постійної медійної уваги. Коли їй було 88 років, Національна асоціація виробників домашнього одягу визнала її «Жінкою року 1951», а журнал «Мадемуазель» назвав її «Молодою жінкою року».[24] Її вшанували двома почесними докторськими ступенями. Перший надали в 1949 році в Коледжі Рассела Сейджа, а другий — двома роками пізніше в Коледжі мистецтва та дизайну Мура.[16] У 1950 році документальний фільм про життя художниці, який зняв Джером Гілл та озвучивАрчибальд Мак-Ліш, номінували на премію «Оскар». А через два роки Ліліан Ґіш зобразила її в телевізійній драматичній постановці у прямому ефірі.[16][22] У 1952 році Мозес опублікувала автобіографію «Історія мого життя». У ній вона писала:[14][15]
У 1953 році вона потрапила на обкладинку журналу Time. 1955 року вона з'явилася як гостя в телевізійній програмі «See It Now», яку вів Едвард Марроу.[16] Була членом Товариства нащадків Мейфлауера та дочок Американської революції.[16] Губернатор Нью-Йорка Нельсон Рокфеллер проголосив її 100-річчя «Днем бабусі Мозес». Журнал LIFE відсвяткував її день народження, розмістивши її на обкладинці 19 вересня 1960 року.[15] У 1961 році вийшла друком дитяча книжка «Книга історій бабусі Мозес» (Grandma Moses Story Book).[16] Смерть Бабуся Мозес померла у 101 рік 13 грудня 1961 року в Центрі здоров'я у Гусік-Фоллс, у сільській місцевості під Нью-Йорком. Вона похована на цвинтарі Кленовий Гай (Мейпл Ґроув) у Гусік-Фоллс.[16] Президент Джон Кеннеді вшанував її пам'ять:[15]
Після смерті її роботи експонувалися на кількох великих пересувних виставках у Сполучених Штатах і за кордоном.[16] Мистецька спадщинаМозес була плідною художницею, створивши понад 1600 полотен за три десятиліття.[22][28] Роботу 1942 року, «Старий будинок в клітинку» (1862), оцінили на виставці антикваріату в Мемфісі 2004 року.[32] Вона була не такою типовою, як її зимові пейзажі. Спочатку придбану в 1940-х роках за менш ніж 10 доларів, цю картину оцінювач Алан Фаузел оцінив за страховою вартістю в 60 000 доларів.[33] Отто Каллір з галереї Сент-Етьєн подарував її картину «Четверте липня» (1951) Білому дому в 1952 році.[34] Картина також з'явилася на пам'ятній марці США, випущеній на честь бабусі Мозес у 1969 році.[35] Персонаж Дейзі «Бабуся» Мозес (Ірен Раян) у серіалі «Жителі Беверлі-Хіллз» назвали на честь бабусі Мозес, яка померла незадовго до початку серіалу.[35] Художник Норман Роквелл і бабуся Мозес були друзями, які жили на кордоні штатів Вермонт і Нью-Йорк. Мозес жила в Ігл-Брідж, штат Нью-Йорк, а після 1938 року Роквелли мали будинок у сусідньому Арлінгтоні, штат Вермонт.[36] Мозес зображена на крайньому лівому краю картини Нормана Роквелла «Різдвяна зустріч випускників», що надрукована на обкладинці газети The Saturday Evening Post від 25 грудня 1948 року.[37][38] ТвориКолекціїЦе добірка публічних колекцій робіт Мозес:
Вибрані твори
Примітки
Посилання
|
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
