7 березня 1632 року на церемонії в церкві святого Єроніма принца офіційно представили перед дворянством Кастилії як «наступника Його Величності» та «Принца цих королівств Кастилії та Леону, та інших, що є суб'єктами їхніх Корон, об'єднаних та інкорпорованих».
У квітні 1646 року Філіп IV поїхав із сином до Памплони, столиці Наваррського королівства, де 3 травня після визнання привілеїв королівства Бальтазар Карлос на урочистій церемонії був проголошений наступником престолу Наварри[10][11].
Шлюб
Батько Бальтазара Карлоса незабаром розпочав дипломатичні переговори щодо шлюбу сина. Було обрано кандидатуру ерцгерцогині Маріанни Австрійської — дочки імператора Священної Римської імперіїФердинанда III та інфанти Марії Анни (тітки Бальтазара Карлоса); відтак, Маріанна була двоюрідною сестрою принца. Їхні заручини відбулися 1646 року[12].
Розглядалася також інша кандидатура — принцеса Марія Генрієтта Стюарт, дочка англійського короля Карла I; Бальтазар Карлос та Марія були двоюрідними братом і сестрою за лініями своїх матерів. Однак ця кандидатура була відхилена з релігійних причин (іспанський принц був католиком, а англійська принцеса — протестанткою)[13].
Шлюб Бальтазара Карлоса та Маріанни Австрійської не був укладений через смерть принца.
Смерть
Після церемонії в Наваррі королівська родина поїхала до Сарагоси. 5 жовтня 1646 року, напередодні другої річниці смерті королеви Ізабелли (пом.6 жовтня1644), першої дружини короля та матері Бальтазара Карлоса, вони відвідали вечірню. Того вечора принц почувався зле. Наступного дня, 6 жовтня, король відвідав богослужіння з нагоди другої річниці смерті дружини, тоді як Бальтазар Карлос лежав у ліжку. 9 жовтня о 8 ранку архієпископ Сарагоський провів єлеопомазання принца, а о 9 вечора принц помер. Його тіло перебувало в Сарагосі до ночі 16 жовтня, допоки його поховали в Ескоріалі[14].
Батько принца, король Філіп IV, був дуже засмучений та занепокоєний смертю сина, відчував біль та відчай, про що писав у листі до сестри та духовної порадниці Марії з Агреди[15]. Династія втратила престолонаступника, що спричинило значну династичну кризу. У зв'язку з цим король вирішив одружитися із колишньою нареченою свого сина — Маріанною Австрійською[16]. У їхньому шлюбі народилося кілька дітей: інфанта Маргарита Терезія, принци Феліпе Просперо та Карлос; останній став у 1665 році королем Карлом II.
↑Beatty, Michael A. The English Royal Family of America, from Jamestown to the American Revolution. — McFarland, 2003. — С. 35-36. — ISBN 9780786415588.
↑Maiso González, Jesús (1975). Baltasar Carlos y Zaragoza. Cuadernos de investigación: Geografía e historia. Т. 1, № 2. с. 95—100. ISSN0210-3664. Процитовано 28 липня 2023.
↑Carta de Felipe IV a sor María de Ágreda de octubre de 1646, tomada de «Crisis de la hegemonía española, siglo XVII» de Suárez Fernández, Luis, y Andrés Gallego, José
«Ceremoniales, Ritos y Representación del Poder: III Coloquio Internacional de Grupo Europeo de Investigación Histórica „Religión, Poder y Monarquía“, celebrado los días 10, 11 y 12 de noviembre de 2003 en Castellón de la Plana y Vinaroz». Grupo Europeo de Investigación Histórica «Religión, Poder y Monarquía». Coloquio Internacional (3º. 2003. Castellón de la Plana y Vinaroz) ISBN 978-84-8021-491-9(ісп.)
Hurtado de Mendoza, Antonio: «Convocación de las Cortes de Castilla y juramento del Príncipe, nuestro Señor D, Baltasar Carlos, primero de este nombre, año 1632» (1632). (ісп.)
Gómez de Blas, Juan: «Relacion del iuramento de los Fueros de Aragon, que hizo el Serenissimo Principe D. Baltsar Carlos, en la Iglesia Metropolitana de la Ciudad de Zaragoça, en veynte de Agosto, de 1645.» Sevilla (1645) (ісп.)
«El juramento de fidelidad del príncipe Baltasar Carlos en Pamplona. Interpretación, estructura, imágenes, fin», Actas del V Congreso de Historia de Navarra. (ісп.)
.svg)
