Продовжив службу в залізничних військах. Почав з посади політрука роти в 22-му окремому залізничному батальйоні Туркестанського фронту, потім в Ашгабаті. У 1925 році після спеціального навчання був направлений в Москву. У 1933 році закінчив Військово-транспортну академію. Служив командиром батальйону в Забайкальському військовому окрузі. Учасник подій на Халхін-Голі[3]. З 1941 року — начальник штабу бригади.
У роки війни підполковник Безвесільний підривав міст через річку Німан під Каунасом; ставши полковником, забезпечував технічне прикриття ділянки Урбах — Астрахань. Його організація оборони переправи дозволила, незважаючи на бомбардування, перевезти в обох напрямках близько 53 000 вагонів. У період Сталінградської битви бригада забезпечувала рух поїздів і доставку військових вантажів і живої сили. Бригадою було відновлено 2 500 кілометрів шляху, 290 мостів, 11 000 км ліній зв'язку, знешкоджено понад 9000 хв і фугасів[2].
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 листопада1943 року «за особливі заслуги в забезпеченні перевезень для фронту і народного господарства і видатні досягнення у відновленні залізничного господарства у важких умовах воєнного часу» полковнику В. В. Безвесільному присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і Золотої медалі «Серп і Молот»[2].
3 червня 1944 року Постановою Ради Народних Комісарів Союзу РСР № 671 Безвесільному присвоєно військове звання генерал-майор технічних військ[4].
У 1944 році і до кінця війни генерал-майор Безвесільний був призначений начальником залізничних військ Волховського фронту. У 1957 році став начальником штабу 2-го корпусу залізничних військ. У 1961 році генерал-майор Безвесільний був звільнений в запас з правом носіння військової форми.
Проживав в Києві. Брав активну участь у громадському житті. Підготував рукопис про своє життя і діяльності в мирний час і в роки Великої Вітчизняної війни. З 1985 року — персональний пенсіонер союзного значення. Помер в 1987 році. Похований в місті Київ на Байковому кладовищі[2].
↑ абНагородний лист [Архівовано 2012-02-12 у Wayback Machine.] в електронному банку документів «Подвиг народу» (архівні матеріали ЦАМО, ф. 33, оп. 682526, д. 125, л. 10).
↑Постанова Ради Народних Комісарів Союзу РСР від 03.06.1944 — Про присвоєння військових звань офіцерському складу і генералам Червоної Армії / Газета Червона зірка — 04.06.1944 — 132 (5812)
↑ аб"За особливі заслуги в забезпеченні перевезень для фронту і народного господарства і видатні досягнення у відновленні залізничного господарства у важких умовах воєнного часу". Указ Президії Верховної Ради СРСР від 05.11.1943 - Про присвоєння звання Героя Соціалістичної Праці начальницькому складу і рядовим працівникам залізничного транспорту, генералам, офіцерам і рядовому складу залізничних військ / Газета Червона зірка - 06.11.1943 - 263 (5634)
↑"За успішне виконання завдання Уряду і військового командування з відновлення залізниць, проявлені при цьому стійкість і мужність". Указ Президії Верховної Ради СРСР від 13.09.1943 — ПРО НАГОРОДЖЕННЯ орденами і медалями ПРАЦІВНИКІВ ВІЙСЬКОВО ВІДНОВЛЮВАЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ / Газета Червона зірка — 14.09.1943 - 217 (5588)
Нагороджений відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 11 березня 1985 року "Про нагородження орденом Вітчизняної війни активних учасників Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років"
↑Нагороджений «За активну участь в Великої Жовтневої соціалістичної революції, громадянської війни і в боротьбі за встановлення Радянської влади в 1917-1922 рр., В зв'язку з п'ятдесятиліттям Великого Жовтня» Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 жовтня 1967 року
↑Нагородний лист [Архівовано 2012-02-12 у Wayback Machine.] в електронному банку документів «Подвиг народу» (архівні матеріали ЦАМО, ф. 33, оп. 44677, д. 569, л. 1). Акт б / н від 18.06.1945 Управління залізничних військ
Література
Галахов Н. А. Герои стальных магистралей. — Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2004. — Т. 3. — 384 с. — ISBN 5-8183-0725.
Герои труда военных лет 1941—1945. — Москва, 2001.
Дьячкин А. Г., Волконский Н. Л. и др. Золотые звёзды железнодорожных войск. — Ленинград : Ленуприздат, 1985.
Сталінградська битва. Липень 1942 — лютий 1943: енциклопедія / під ред. М. М. Загорулько . — 5-е изд., Испр. і доп. - Волгоград: Видавець, 2012. — С. 66. — 800 с.
