Бобинський Борис Васильович

Борис Бобинський
Борис Бобинський
Борис Васильович Бобинський
Народився	3 вересня 1929; Львів, Польська Республіка
Помер	4 вересня 1970 (41 рік); Хотин, Чернівецька область, Українська РСР, СРСР
Поховання	Личаківський цвинтар
Громадянство	Польща → УРСР
Діяльність	поет, режисер
Alma mater	Кременецький педагогічний інститут, Київський театральний інститут
Знання мов	українська
Батько	Бобинський Василь Петрович
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

Борис Васильович Бобинський (3 вересня 1929, м. Львів — 4 вересня 1970, біля м. Хотин, Чернівецька область) — український поет, режисер. Автор слів і музики пісні «Оксано, Оксано, я чую твій голос» («Пісня про Оксану»)^[1]. Син Василя Бобинського.

Життєпис

Борис Бобинський народився 3 вересня 1929 року в місті Львові.

У 1930 році сім'я Бобинського емігрувала з польського Львова до радянського Харкова, рядуючись від переслідувань. Після аршту батька Василя Бобинського у 1933 році та розстрілу у 1938 році, Борис Бобинський потрапив до дитячого будинку у Курську, а його мати, Емілія Бобинська (Пастушенко), — до табору для дружин ворогів народу в Караганді. Під час навчання у сьомому класі Борис отримав лист від матері, розшукав її та у 1945 році повернувся з нею на Тернопільщину. Через рік мати померла^[1]^[2].

Навчався в Кременецькому педагогічному інституті.

Від 1947 року проживав на х. Весела Гора, який розташований біля с. Мозолівки Підгаєцького району, згодом у Збаразькому районі та в с. Великих Гаях біля Тернополя, де був учителем школи.

1950 року за виконання «антирадянських» пісень, а також збирання грошей для ОУН, Бориса Бобинського заарештували і засудили до 15 років концтаборів, де він писав вірші та ліричні пісні про визвольну боротьбу. Твори поширювали багатьма таборами.

1955 року звільнений, а від 1957 — у Львові. Після закінчення режисерського факультету Київського театрального інституту працював на Львівській студії телебачення.

Помер 4 вересня 1970 року біля міста Хотина на Чернівеччині від нещасного випадку — під час стрибка у річку, вдарився головою об камінь^[1]. Похований у Львові, на 10 полі Личаківського цвинтаря.

Сім'я

Борис Бобинський був одружений на львів'янці на ім'я Софія. Доньки мешкають у США та Україні^[3].

Доробок

1968 року за сценарієм Бобинського створено телевиставу «Екслібрис Поета» (присвячена батькові Василю). 1990 року вибрані поезії опублікували в журналі «Визвольний шлях» (кн. 11, 12).

Примітки

↑ ^а ^б ^в Юрій Винничук (25 жовтня 2024). «Оксано, Оксано, я чую твій голос». Час.
↑ Василь Петрович Бобинський (1898-1938) – ЦДАМЛМ (укр.). 19 березня 2021. Процитовано 11 лютого 2025.
↑ Львова, Фотографії Старого (8 серпня 2018). У Львові домашній архів в′язня ГУЛАГу родичі викидають на смітник • Фотографії старого Львова. Фотографії старого Львова (укр.). Процитовано 11 лютого 2025.

Джерела

Бобинський Борис Васильович / Р. В. Пилипчук // Енциклопедія сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2004.
Волинський Б. Бобинський Борис Васильович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 145—146. — ISBN 966-528-197-6.
В'язень з гітарою [Текст] : доля Бориса Бобинського, телережисера і поета : спогади, вірші, пісні, сценарій телевистави. — Л. : Ліга-прес, 2006. — 150 с.
Кальба М. Борис Бобинський (Бобо) // Визвольний шлях. — 1990. — Кн. 11. — С. 1375—1385; Кн. 12. — С. 1484—1497.
Олещук І. Недоспівана пісня // Вільне життя плюс. — 2020. — № 16 (28 лют.). — С. 5. — (Наші славні земляки).
Урок пам'яті [Текст] : [освітяни Великогаївської школи організували урок пам'яті поета Б. Бобинського] / В. Штангей // Сільський господар плюс Тернопільщина. — 2020. — № 4 (29 січ.). — С. 7 : фот.