Болгарські грамоти Валахії та Молдавії

Болгарські грамоти Валахії та Молдавії (також валахо-болгарські та валахо-молдавські грамоти) — історичні писемні пам'ятки середньовічної історії Валахії та Молдавії. Культурний і соціальний артефакт середньоболгарської мови, що належить до середньовічної історії земель сучасних Румунії та Молдови. Створені переважно волоськими та молдавськими воєводами (господарями) XIV—XVII століть^[1]^[2]^[3].

До часів правління Матея Басараба літературний стандарт та узуси в румунських князівствах були середньоболгарськими. Болгарські грамоти румунських князівств є одними з найважливіших джерел для дослідження історії болгарської мови в період правління останніх болгарських царів, від падіння Другого болгарського царства до початку епохи Відродження. Вони також є цінними історичними джерелами для вивчення болгарських діалектів у Румунії^[1].

Болгарські грамоти Валахії та Молдавії були об'єктом дослідження науковців вже у XIX столітті. Їх досліджував український історик Юрій Венелін, болгарський лінгвіст Любомир Милетич. Більшість артефактів зберігаються в архівах Румунської академії наук, Національній бібліотеці Румунії та інших румунських установах.

За формою це короткі офіційні документи на різноманітну тематику: про пожертви, адміністративні, політичні, підтверджувальні, судові питання, купівлю-продаж власності тощо. Вони були написані розмовною болгарською мовою, яка суттєво відрізняється від середньовічної церковної болгарської мови, яка використовувалася в богослужбовій літературі.

На 2010 рік виявлено 312 грамот^[4]. Найдавніший збережений документ датується часами правління господаря Волощини Владислава I Влайку (1364—1377), проте точніше датувати його не можна. Найдавніша точно датована грамота належить до 1379 року. Останні екземпляри були створені у XVII столітті і належать до часів правління Константіна Бринковяну.