Бондаренко Альберт Васильович

Альберт Васильович Бондаренко (народився 1 травня 1930, м. Сталіно, нині Донецьк, Українська РСР — помер 5 жовтня 1987, м. Ворошиловград, нині Луганськ, Українська РСР) — український театральний режисер. Заслужений артист УРСР (1980).

Закінчив Харківський театральний інститут 1954 року (викладач — Борис (Бенедикт) Норд)

Працював у театрах:

• Хмельницький український музично-драматичний театр (1954–1957);
• Ворошиловградський український музично-драматичний театр (1958–1963, 1977–1986);
• Донецький український музично-драматичний театр (1966–1968);
• Армавірський драматичний театр (1968–1973);
• Брянський драматичний театр (1973–1974, 1976–1977)^[1].

1978 року у Ворошиловграді заснував експериментальну лабораторію молодого драматурга на базі української трупи^[2].

• Пархоменко (Ф. Вольний)
• Привіт, синичко! (1979, Я. Стельмах)
• Запитай колись у трав (1983, Я. Стельмах)
• Мирний–21 (1980, Р. Полонський)
• Мис Горн (1981, Р. Феденьов)
• Третій (1982,Л.Хоролець)
• Фіктивний шлюб (1982, А. Крим)
• Легендарна особа (1984, В. Левашов)^[1]

• Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці (1977, М. Старицький)
• Дикий Ангел (О. Коломієць)
• Поріг (1983, О. Дударєв)
• Рядові (1985, О. Дударєв)
• Остання ніч Спартака (1984, Р. Отколенко)^[3][4]

У центрі творчого бачення Бондаренка — людина, її біль і радість, мученицький шлях до прозріння. Його постановки відзначалися глибоким психологізмом і високим рівнем акторської гри^[4].

Отримав звання Заслуженого артиста УРСР 1980 року за значний внесок у театральне мистецтво.

Альберт Бондаренко помер 5 жовтня 1987 року в місті Ворошиловграді (нині Луганськ)^[1]

1. ↑ ^{а б в} Тимошенко, В. В. (12 грудня 2004). Бондаренко Альберт Васильович. esu.com.ua (укр.). Процитовано 25 липня 2025.
2. ↑ Зайцев, Олег (10 грудня 2021). ТРАДИЦІЙНІ ТЕНДЕНЦІЇ ОФОРМЛЕННЯ МУЗИЧНИХ ВИСТАВ ЗАКАРПАТСЬКОГО УКРАЇНСЬКОГО МУЗИЧНО-ДРАМАТИЧНОГО ТЕАТРУ ХХ СТОРІЧЧЯ. THEORETICAL AND EMPIRICAL SCIENTIFIC RESEARCH: CONCEPT AND TRENDS VOLUME3. European Scientific Platform. doi:10.36074/logos-10.12.2021.v3.40.
3. ↑ Марченко, Валерій; Сідлецька, Тетяна (4 вересня 2019). АКОРДЕОННЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ КОНКУРСНОГО ТА ФЕСТИВАЛЬНОГО РУХУ. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО) (26). doi:10.35619/ucpm.vi26.35. ISSN 2411-1546.
4. ↑ ^{а б} Енциклопедія соціогуманітарної інформології. Том 1. Видавничий дім «Гельветика». 2020. ISBN 978-966-992-211-3.