Буковський Володимир Костянтинович
Володимир Костянтинович Буковський (рос. Влади́мир Константи́нович Буко́вский; 30 грудня 1942, Белебей, Башкирська АРСР, СРСР — 27 жовтня 2019, Кембридж, Велика Британія) — російський політичний і громадський діяч, учений-нейрофізіолог, політолог, письменник, публіцист. Колишній радянський політичний в'язень та один із засновників дисидентського руху в СРСР[10]. Мав польське коріння. Після 12 років політичного ув'язнення в СРСР в 1976 році був обміняний на генерального секретаря компартії Чилі Луїса Корвалана. В 1991 році був запрошений урядом Бориса Єльцина для підготовки судового процесу проти КПРС. Буковський засканував велику кількість секретних документів КПРС та КДБ, які стали основою вільно доступного в мережі «Архіву Буковського»[11]. ЖиттєписСин відомого радянського письменника і журналіста Костянтина Буковського. За походженням — поляк. Буковський був правнуком польського офіцера, взятого в російський полон у битві під Остроленкою (1831) і відправленого до Сибіру.[12] 1960 — разом із Юрієм Галансковим, Едуардом Кузнєцовим організує регулярні зібрання молоді біля пам'ятника Маяковському в центрі Москви. 1963—1965 — перший арешт за спробу розмножити фотоспособом книжки югославського інакодумця Мілована Джиласа, примусове лікування в Ленінградській спецпсихлікарні, де він познайомився з генералом, українцем Петром Григоренком. 1965—1966 — другий арешт за підготовку мітингу на захист Андрія Синявського та Юлія Даніеля (примусова госпіталізація). 1967—1970 — третій арешт за організацію демонстрації протесту проти арешту Олександра Гінзбурга, Юрія Галанскова (3 роки таборів). 1971 — четвертий арешт, вирок — 7 років. У пермських політичних таборах у співавторстві зі Семеном Глузманом написав «Посібник із психіатрії для інакодумців». 1974 — як «злісного порушника режиму» його повертають до тюрми. Грудень 1976 — В.Буковського обміняли на лідера Комуністичної партії Чилі Луїса Корвалана. У 1977 р. був одним із підписантів Декларації в українській справі. Ініціатива написання Декларації належала польському еміграційному діячу Єжи Ґедройцу, головному редактору паризького видання «Культура». Цю Декларацію також підписали Юзеф Чапський, Юзеф Лободовський, Густав Герлінг-Ґрудзинський, Наталя Горбаневська, Павел Тіґрід та ін. У ній зокрема були такі слова: «[…] не буде справді вільних поляків, чехів чи угорців без вільних українців, білорусів та литовців. І, врешті-решт, без вільних росіян»[13]. Після висилки з СРСР Буковський оселився у Великій Британії, закінчив Кембридзький та Стенфордський університети за фахом «нейрофізіологія». Брав участь у створенні міжнародної антикомуністичної організації «Інтернаціонал опору», був обраний її президентом. 1996 рік Буковський публікує книгу «Суд у Москві» у якій закликає до проведення міжнародного трибуналу над комуністичним режимом, подібного до Нюрнберзького[14]. Книга не була перекладена на англійську мову, тому що американський видавник вимагав від Буковського зробити її більш «політкоректною»[15]. У 2001 році у виступі перед британськими депутатами й політичними активістами виголосив свої зауваження щодо спільної політики Євросоюзу, які послідовно відстоював і надалі[16]. В статті у The Times «Ліцензія на вбивство», Буковський попереджав, що президент Росії Путін проштовхнув два закони, які дозволяли законне вбивство критиків російського режиму за межами країни. Після вбивства у 2006 році О.Литвиненка проходив як свідок у масштабному розслідуванні й свідчив, що чув телефонні дзвінки Литвиненку з погрозами від російських спецслужб. 2007 рік — висувався кандидатом у президенти Росії на виборах 2008 року, але не був зареєстрований ЦВК. 2008 рік — брав участь в організації в Росії Об'єднаного демократичного руху «Солідарність». 2010 рік — підписав звернення російської опозиції до громадян Росії «Путін має піти» (підпис № 2). 2011 рік — подав позов до Лондонського суду з вимогою заборонити виїзд Михайла Горбачова з Великої Британії з метою його подальшого судового переслідування за звинуваченням у злочинах, скоєних ним на посаді генсека КПРС у Баку, Тбілісі та Вільнюсі. У 2014 році поліція провела обшук в будинку Буковського і знайшла на його комп'ютері тисячі знімків з дитячою порнографією. Буковський відкинув звинувачення у педофілії, натомість звинуватив російські спецслужби в спробі його дискредитувати. Справа була передана в суд, але так і не була завершена[15]. У 2019 році після отруєння родини Скрипалів у Великій Британії, припустив, що скоївши цей замах Росія «підвищує ставки» задля скасування санкцій.[17] 2019 рік — книга «Суд у Москві» видана англійською. До останніх років життя в інтерв'ю різним виданням попереджав про небезпеку російського тероризму, наголошував на тому, що фактично спецслужби та влада сучасної Росії є продовжувачами сумних традицій СРСР. Саме Буковському належить фраза[17]
Володимир Буковський пішов з життя 27 жовтня 2019 року. Він помер від зупинки серця в лікарні Адденбрукс у Кембриджі, Англія, о 21:46 за Гринвічем[18]. ПоглядиУ 2000-х роках критикував тогочасне керівництво Британії за спроби налагодити антитерористичні зв'язки з Росією. Вважав це дивним та образливим для всіх, хто потерпав від комуністичного режиму. Коли прем'єр Британії Тоні Блер заявив, що Росія має великий досвід у боротьбі з тероризмом, Буковський відповів, що ця фраза[16]
Однією з причин цього вважав те, що європейські політики, які співпрацювали з СРСР не були свого часу засуджені чи відправлені у відставку. Послідовно критикував політику Євросоюзу щодо націй, відношення до традицій, за пропаганду толерантності, називаючи Євросоюз «лібералізованим», точніше, соціал-демократичним двійником СРСР. Вважав, що якщо СРСР створили більшовики, то Євросоюз — меншовики, точніше європейські соціал-демократи, метою яких був соціалізм з «людським обличчям».
В результаті замість створення однієї «європейської нації», по аналогії з «радянським народом», такий процес, на думку Буковського, приведе до загострення міжнаціональних та міжетнічних конфліктів, як це було у «пізньому» СРСР. Надзвичайно різко оцінював Буковський корупцію, яка панувала і в Євросоюзі, засилля бюрократії й загальнозатверджену політкоректність:
Основний творчий доробок
Див. такожПримітки
Джерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia