Булавицький Олекса Васильович

Булавицький Олекса Васильович
Народження	8 жовтня 1916(1916-10-08)  Умань, Київська губернія
Смерть	28 липня 2001(2001-07-28) (84 роки)
	Міннеаполіс, Міннесота, США
Поховання	Міннеаполіс
Країна	Російська імперія  УНР  Українська Радянська Соціалістична Республіка  СРСР  США
Жанр	пейзаж, портрет, натюрморт і марина
Навчання	Київський державний художній інститут (1941)
Вчитель	Яровий Михайло Михайлович, Мучник Леонід Овсійович, Наумов Павло Семенович, Єржиковський Сергій Миколайович, Фомін Олександр Іванович і Кричевський Федір Григорович
Діяльність	художник, педагог
Працівник	Кіностудія ім. О. Довженка
Член	Об'єднання митців-українців в Америці
Учасник	німецько-радянська війна

Оле́кса Васи́льович Булави́цький (англ. Oleksa Bulavytsky; 8 жовтня 1916, Умань — 28 липня 2001, Міннеаполіс) — український живописець і педагог  ; член Об'єднання митців-українців в Америці та Асоціації мистців Міннесоти^[1].

Народився 8 жовтня 1916 року в місті Умані (нині Черкаська область, Україна). Українець. Протягом 1934—1935 років навчався у майстерні Михайла Ярового у Києві; у 1935—1938 роках — в Одеській художній школі у класі Леоніда Мучника; у 1938—1939 роках — у Ленінградському інституті живопису, скульптури й архітектури у майстерні Павла Наумова та В'ячеслава Траубенберга^[2].

З 1939 року працював декоратором у київських театрах та художником-макетчиком на Київській кіностудії художніх фільмів. Водночас у 1939—1941 роках навчався у Київському художньому інституті, де його педагогами були зокрема Сергій Єржиковський, Олександр Фомін^[2], Федір Кричевський^[3].

В роки німецько-радянської війни служив червоноармійцем у стрілецьких підрозділах у Червоній армії^[4]. Потрапив у оточення і полон. Після втечі дістався до окупованого Києва, де зустрів свою стару знайому Ніну Орлову, з якою взяв шлюб. З Києва подружжя перебралося до Львова, де у 1943 році відбулася персональна виставка художника^[3].

У 1944 році опинився у Словаччині^[5], працював театральним декоратором у Братиславі. Після закінчення війни перебував у таборах переміщених осіб у Німеччині. Протягом 1945—1950 рів мешкав у Карлсфельді і Берхтесгадені, виставляв свої твори на виставках Української спілки образотворчих митців^[2].

За пропозицією Олександра Грановського-Неприцького у 1950 році переїхав до Сполучених Штатів Америки, де оселився у Міннеаполісі. Працював для архітектурних фірм креслярем та дизайнером. З 1959 року мав власні мистецьку студію та приватну школу, в якій навчав малювання дітей і дорослих. Працював викладачем образотворчого мистецтва в Центрі мистецтв та освіти у місті Міннетонці^[1].

Помер 28 липня 2001 у Міннеаполісі, де і похований^[6].

Працював у галузі станкового живопису (його стиль хитається між реалізмом та імпресіонізмом). Писав переважно олійними фарбами, а також використовував темперу, акварель та туш. Створював пейзажі, морські краєвиди, натюрморти, портрети^[5]. Серед робіт:

• пейзажі «Соняшники над Дніпром», «Зимовий пейзаж», «Альпійський пейзаж», «Сірий день»; натюрморти; композиція «Втікачі», портрети «Гуцулка», «Портрет», «Генерал Борис Палій-Неїло» (до 1950 року; виставлялися на виставках Української спілки образотворчих митців)^[2];
• «Після дощу», «Задвірок», «Берези», «Сосни», «Церква в Гантері», «Катедра в Сент Полі», «Хата в околиці Сандавна», «Церква в лісі поблизу Арбаки», «Бандурист», «Андрій», «Оля», «Портрет діда Мокухи», «Натюрморт з бандурою», «Натюрморт з вишнями», «Бузок» (1960–1980-ті)^[7].

Створив цикл пейзажів українських церков, хат, клунь переселенців з України до США й Канади кінця XIX — початку XX століть, а також портрети Івана Багряного, Симона Петлюри, дружини, сина та інші^[7].

Протягом 1938—1940 років брав участь у виставках в Українській РСР, згодом у Мюнхені, Берхтесгадені, Регенсбурзі, Елльвангені, Парижі, Амстердамі^[7]; в українських галереях у Торонто, Вінніпезі, Нью-Йорку, Філадельфії, Детройті, Чикаго^[5]; у штаті Міннесоті у містах Сент-Полі, Міннеаполісі та Мургеді^[6]. У 1990-х роках провів дві виставки у Києві: у 1992 році в Музеї українського мистецтва та у 1994 році в Музеї історії Києва^[5].

Картини художника зберігаються у багатьох приватних і корпоративних колекціях. У 1994 році подарував Україні 40 своїх полотен^[3], виконаних у 1970—1990-х роках. Вони стали прикрасою постійної експозиції залів Музею культурної спадщини у Києві^[8].

• Степовик Дмитро Власович. Булавицький Олекса Васильович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2004. — Т. 3 : Біо — Бя. — С. 570. — ISBN 966-02-2682-9.;
• Богдан Титла. Булавицький Олекса // Енциклопедія української діяспори / Василь Маркусь, головний редактор; Дарія Маркусь, співредактор. — Наукове товариство ім. Шевченка в Америці. — Нью-Йорк—Чикаго, 2009. — Т. 1 Сполучені Штати Америки. Книга 1 А—К. — С. 84. — ISBN 0-88054-145-8.;
• Г. Г. Стельмащук. Булавицький Олекса // Українські митці у світі. Матеріали до історії українського мистецтва XX ст.. — Львівська національна академія мистецтв (Науково-дослідний сектор). — Львів : Апріорі, 2013. — С. 97—100. — ISBN 978-617-629-152-7.