Білий Владислав Сергійович

Владислав Білий
Владислав Сергійович Білий
Владислав Білий; Владислав Сергійович Білий
Старший солдат
Загальна інформація
Народження	5 серпня 1993; Сімферопольський район, АР Крим
Смерть	29 липня 2022 (28 років); смт. Оленівка, Донецька область; (Невідомо (можливо, вибух у будівлі або артобстріл))
Національність	українець
Alma Mater	Таврійський національний університет, Острозька академія
Псевдо	«Хоуп»
Військова служба
Роки служби	2015—2022
Приналежність	Україна
Вид ЗС	МВС
Рід військ	Національна гвардія
Формування	«Азов»
Війни / битви	Війна на сході України; Російське вторгнення в Україну (2022) Бої за Маріуполь (2022); Блокада Маріуполя; ;
Нагороди та відзнаки
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня
	Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Владисла́в Сергі́йович Бі́лий (5 серпня 1993, Сімферопольський район — 29 липня 2022, смт. Оленівка, Донецька область) — український військовик, військовослужбовець Окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» НГУ. Загинув у полоні внаслідок теракту, вчиненого в ніч проти 29 липня 2022 року російськими окупаційними військами на території колишньої Волноваської виправної колонії № 120.

Життєпис

З п'яти років виховувала тільки мати. Навчався в Гімназії № 1. Навчався на історичному факультеті Таврійського національного університету імені Вернадського. На першому курсі університету почав відвідувати домашні матчі локального футбольного клубу «Таврія». У 2014 році Владислав разом з ультрасом «Таврії» почав виходити на мирні акції на знак підтримки територіальної цілісності України, але через небезпеку покинув рідний Крим. Незабаром почав навчатися в Національному університеті «Острозька академія» на журналістиці. З 2015 року військовослужбовець Окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» НГУ. Брав участь в АТО на Донбасі.

Одружився в місті Маріуполь, яке стало його другою домівкою.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня^[1]^[2].

Загибель

Після боїв за Маріуполь і героїчної оборони на Азовсталі потрапив у колишнью Волноваську виправну колонію № 120, що біля селища Оленівка, за 20 кілометрів від Донецька. Загинув внаслідок терористичного акту російських сил^[3]. Прах Героя поховали у колумбарну стіну Лук'янівського кладовища заповідника, на стінах почесних поховань. Це зробили задля того, аби виконати ще один заповіт азовця — у випадку загибелі, він просив розвіяти його прах у Криму над Чорним морем^[4]. Залишилася дружина Ольга, яка пішла працювати в патронатну службу Азову^[4].