Білоскурський Яків Степанович

Яків Степанович Білоскурський
Кушнірюк Георгій Гаврилович
Псевдо	Кушнірюк Георгій Гаврилович
Народився	4 квітня 1885(1885-04-04) Коломия, Королівство Галичини і Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина
Помер	7 грудня 1977(1977-12-07) (92 роки) Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	Австро-Угорщина  СРСР
Національність	українець
Діяльність	революціонер, громадсько-політичний і військовий діяч
Alma mater	Коломийська українська гімназія
Вчителі	Кирило Трильовський, Михайло Павлик
Роки активності	1918 — 1940
Суспільний стан	міщанин/військовик
Військове звання	Дивізійний військовий юрист СРСР (генерал-майор військової юстиції СРСР)
Партія	Русько-українська радикальна партія Союз соціалістів-революціонерів-максималістів РКП(б) — ВКП(б) КПРС — КПУ
Конфесія	УГКЦ/атеїзм
Нагороди

Я́ків Степа́нович Білоску́рський (також відомий як Кушнірю́к Гео́ргій Гаври́лович; нар. 4 квітня 1885, Коломия, Королівство Галичини і Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина — пом. 7 грудня 1977, Київ, Українська РСР, СРСР) — професійний революціонер, громадсько-політичний і військовий діяч. Голова військового трибуналу Київського та Українського військового округу, дивізійний військовий юрист СРСР (генерал-майор військової юстиції СРСР).

Народився 4 квітня 1885 року в Коломиї у ремісничій сім'ї Степана Білоскурського і Йосифи Генеги.

Упродовж 1897—1904 років навчався в Коломийській українській державній гімназії, з якої відрахований за створення підпільного соціалістичного гуртка і провадження соціалістичної агітації в середовищі гімназистів, робітників і селян. Учень провідних діячів Русько-Української радикальної партії Кирила Трильовського і Михайла Павлика.

Упродовж 1905—1906 років працював коректором у редакції газети «Громадський голос», брав участь в організації робітничих страйків і маніфестацій у Львові^[1][2].

У 1906 році емігрував до Російської імперії і вступив до підпільної організації лівих есерів у Києві. В наступному році у Новограді-Волинському (нині — Звягель) за збройний напад на поліцейських заарештований і засуджений до десяти років ув'язнення в каторжній тюрмі. Покарання відбував упродовж 1908—1917 років у Псковській і Ярославській каторжних центральних тюрмах.

Після звільнення працював у Ярославській типографії, а у грудні 1918 року вступив до більшовицької партії і добровольцем до Червоної армії. Обіймав посаду слідчого революційного військового трибуналу Північного фронту, заступника голови трибуналу Західного фронту та голови трибуналу 11-ї армії Кавказького фронту. Упродовж 1924—1925 років був членом Військової колегії Верховного Суду СРСР та брав участь у судовому процесі над есером Борисом Савінковим^[1][2][3].

Після переведення в Україну упродовж 1925—1934 років обіймав посаду голови військового трибуналу Українського військового округу, протягом 1934—1937 років — голови військового трибуналу Київського військового округу. У 1936 році отримав звання дивізійного військового юристу СРСР, що відповідає званню генерал-майора військової юстиції СРСР.

Причетний до репресій військовослужбовців і партійно-господарських працівників, однак в окремих справах намагався запобігти несправедливим засудженням і за це у вересні 1937 року був викликаний членом Військової ради Київського військового округу Юхимом Щаденком для надання пояснень. Під час складання звіту з Білоскурським стався інсульт та інфаркт, що спричинило інвалідність і врятувало його від репресій. У 1940 році звільнений із роботи в збройних силах з виходом на пенсію^[1][2][3].

У роки Другої світової війни перебував в евакуації в Таджикистані, а після повернення до Києва упродовж 1944—1950 років працював на посаді члена Верховного Суду УРСР.

Помер 7 грудня 1977 року, похований на Байковому кладовищі в Києві^[1][2].

• Почесна зброя — пістолет системи «Маузер» з написом «Стойкому защитнику пролетарской революции от РВС СССР» (укр. «Стійкому захиснику пролетарської революції від РВС СРСР»; 1928).
• Орден Червоної Зірки (1933).
• Ордени «Знак Пошани» (1948, 1967)^[3].

• Арсенич П. Білоскурський Яків, син Степана. Енциклопедія Коломийщини (буква Б). Коломия: Вік, 1998. С. 66.
• Арсенич П. Білоскурський Яків Степанович. Енциклопедія Сучасної України. Київ: Координаційне бюро Енциклопедії Сучасної України НАН України, 2003. Т. 2. С. 830—831.
• Волошинський Б. У борні за чужі ідеали. Документальна оповідь про Якова Білоскурського, коломийського гімназиста, професійного революціонера і генерала юстиції. Коломия: Вік, 2021. 64 с. ISBN 966-550-235-2
• Полєк В. Кушнірюк Г. Біографічний словник Прикарпаття. Зошит 21. Івано-Франківськ: Новий Час, 1999. С. 328—329.
• Высший командно-начальствующий состав РККА и РККФ 1935—1942 гг. Военный биографический словарь. — СПб. : Издатель Чураков Д. Р., 2025. — 2406 с. (рос.)