Біргітта Есмарк
Біргітта[4] Еліса[5] Есмарк (норв. Birgitte Elise Esmark, також Birgithe; 13 жовтня 1841, Бревік — 2 квітня 1897, Осло) — норвезька вчена в галузі малакології, громадська діячка та благодійниця. Перша жінка-зоолог Норвегії[6][7]. Зробила значний внесок у вивчення видового складу та поширення наземних і прісноводних молюсків Норвегії, авторка узагальнюючої оглядової статті на цю тему. Вперше для науки описала широкопоширений вид бурштинок[en], Oxyloma sarsii (Esmark, 1886). Разом із мисткинею Ідою Ведель Ярлсберг[en] створила низку благодійних організацій, зокрема норвезьку філію Християнської асоціації молодих жінок (YWCA)[en]. РодинаБіргітта Есмарк походила з родини, що включала чимало відомих скандинавських науковців-природничників. Дочка Ульріке Віборг (1810—1898) та Ганса Есмарка (1801—1882), відомого священика та геолога-мінералога. Його батько, дід Біргітти, Єнс Есмарк, також був мінералогом і геологом й професором Університету Осло, та був одружений на дочці відомого данського зоолога Мортена Тране Брюнніха (який, відповідно, був прадідом Біргітти Есмарк). Дядько Біргітти, брат батька, Лауріц Есмарк[no], також був зоологом, професором Університету Осло, опікувався зоологічними колекціями цієї установи, перш за все комах та хребетних тварин[8][9][6][10]. У родині Ганса Есмарка та Ульріке Віборг було 8 дітей[9].
Життєпис_etc_IMG_6896.jpg) ДитинствоНародилася 13 жовтня 1841 року в містечку Бревік на південному узбережжі Норвегії[8][9][6][10]. Ганс Есмарк був капеланом муніципалітету Еідангер[no] з резиденцією в Бревіку з 1824 року, де і жила родина. Але 1850 року, коли Біргітті було 9 років, він отримав підвищення до парафіяльного пастора муніципалітету Рамнс[en] у Вестфоллі з резиденцією в селищі Рамнс[en], за 50 кілометрів від Бревіка вглиб країни, і родина переїхала туди[9]. У Рамнсі в Есмарків склалися значно гірші стосунки з місцевою громадою, ніж були в Бревіку, що погано вплинуло на психологічний стан Біргітти та на її здоров'я загалом, яке особливо погіршилося з 13 років[9]. Складні стосунки з громадою сприяли тому, що Біргітта багато часу приділяла захопленню батька природничими науками[9]. Отримала освіту від своїх батька та дядька, науковців геолога та зоолога, відповідно мала відмінні знання з цих дисциплін[8]. Період природничих досліджень Замолоду (за різними свідченнями у 17[8][10] років або після 20[9][7]) захворіла на туберкульоз і згодом, у віці 25 років, була відправлена для оздоровлення на Мадейру, де провела 2 роки, до 1868 року[11]. Після того, як здоров'я покращилося, зібрала на Мадейрі значні колекції мушель молюсків, мінералів, а також рослин, комах і павуків. Принаймні частина з цих матеріалів, зібраних 1868 року, зберігається у Музеї природознавства в Тронгеймі та в колекціях Університету Осло[8][9][11][12]. Після повернення з Мадейри, з 1868 року, почала активно збирати колекції молюсків Норвегії, спочатку довкола Рамнса[en][13]. Матеріали зібрані Біргіттою Есмарк з 1868 року в Норвегії були згодом використані в її першій публікації у 1880 році[13]. У 1870 році Біргітта з батьками переїхала в Осло (тоді Кристіана)[9]. У Норвегії на той час жінки не могли отримати вищу освіту, але, за клопотаннями дядька Біргітти, професора Лауріца Есмарка[no], її було допущено до прослуховування лекцій в Університеті Осло, хоча вона не мала права складати іспити та отримати диплом[9]. Більшу частину 1874 року Біргітта Есмарк гостювала в Борнмуті на південному узбережжі Англії у британки місіс Фірнлі, з якою познайомилася та потоваришувала за кілька років до того на Мадейрі. Місіс Фірнлі сприяла виникненню у Біргітти інтересу до благодійної християнської діяльності. Також в Англії продовжувала збирати природничі колекції[7][6]. Попри відсутність диплому про зоологічну освіту, Біргітта Есмарк сформувала певну репутацію фахівця з молюсків і у 1879 році стала першою жінкою, що отримала стипендію від Університету Осло на проведення досліджень. Відтоді активно досліджувала молюсків Норвегії. Опублікувала 6 наукових статей у 1880—1886 роках, по дві норвезькою, німецькою й англійською мовами, з них три у норвезьких наукових журналах, дві в провідному німецькому малакологічному журналі «Malakozoologische Blätter[en]» та одну в провідному британському малакологічному журналі «Journal of Conchology»[13][14][15][16][17][18]. Стаття 1880 року стала першою науковою працею жінки, опублікованою в Норвегії[7]. Одну статтю 1886 року написала у співавторстві зі студентом Захарієм Хоєром, яка залишилася його єдиною опублікованою працею. Написала дисертацію у 1884 році, але не отримала наукового ступеня та не змогла побудувати академічної кар'єри, оскільки та залишалася недоступною для жінок у Норвегії на той час[8][6][10]. Збираючи молюсків у Норвегії, Біргітта Есмарк часто збирала також колекційні зразки й організмів з інших різноманітних груп, що досі зберігаються у музеях країни, зокрема в особливо суттєвій кількості — мохи, також подекуди печіночники, судинні рослини, комахи, базидієві гриби, лишайники, і навіть один екземпляр гуски білолобої, тощо[19][20]. Зібрані Біргіттою Есмарк наукові колекції, як молюсків, так й інших організмів, зберігаються у Музеї природознавства в Тронгеймі, в Університеті Осло (частково в університетському Природознавчому музеї[en]) та в Арктичному університеті Тромсе[21]. Серед наукового оточення Біргітти Есмарк в Університеті Осло був відомий зоолог та гідробіолог Георг Сарс (1837—1927), на честь якого вона назвала бурштинку Oxyloma sarsii (Esmark, 1886). Відомий американський малаколог і кнідаріолог[en] Вільям Гілі Далл у статті 1884 року висловлював подяку Георгу Сарсу та Біргітті Есмарк за надану можливість порівняти його зразки кнідарій з Аляски зі зразками з Норвегії[22]. Період громадської та благодійної діяльності За життя Біргітта Есмарк була відома у Норвегії не стільки як дослідниця, скільки завдяки громадській і благодійній діяльності[8][10][6]. У 1882 році познайомилася та потоваришувала з Ідою Ведель Ярлсберг[en] (1855—1929), мисткинею з родини графів Ведель Ярлсбергів[en], фрейліною королеви Софії. Аристократка мала аматорський інтерес до молюсків, зібрала деякі матеріали що були використані в публікаціях Есмарк. Згодом їх об'єднало також бажання займатися благодійницькою діяльністю. Дві подруги відкрили в портовому районі Осло кімнату для навчання бідних дівчат, так звану «школу латання», де навчали арифметиці, мовам, рукоділлю, Біблії тощо[8][10][7]. У 1889 році Біргітта Есмарк та Іда Ведель Ярлсберг[en] організували норвезьку філію Християнської асоціації молодих жінок (YWCA)[en] і у 1893 році — Норвезьку жіночу лігу тверезості (за аналогією з американським Жіночим християнським союзом тверезості). Біргітта Есмарк була секретарем обох організацій, а Іда Ведель Ярлсберг — їх головою[6][8][10][7]. Як і її подруга Іда Ведель Ярлсберг, Біргітта Есмарк не була одружена і не мала дітей[8]. Померла від раку 2 квітня 1897 року в Осло у віці 55 років[8]. Похована на Спаському цвинтарі в Осло. У 1908 році на могилі встановили бронзове погруддя дослідниці[10]. Невдовзі після смерті Біргітти Есмарк її подруга Іда Ведель Ярлсберг полишила благодійність і зосередилася на живописі, багато часу проводила в Італії та згодом переїхала до Риму[9][23]. У 1941 році, до 100 років від дня народження Біргітти Есмарк, у норвезькій газеті «Aftenposten» було опубліковано меморіальну статтю про неї, де зокрема зазначалося наступне[24][10]:
Дослідження Біргітта Есмарк досліджувала наземних і прісноводних молюсків Норвегії та їх поширення. Приділяла значну увагу вивченню широтного розподілу молюсків й зокрема вивченню арктичної частини країни. Більшість матеріалів збирала особисто в багатьох регіонах. Також опрацьовувала музейні колекції, зокрема співробітничала з Музеєм Бергена[en], де обробляла колекції зібрані куратором музею Олафом Єнсеном[da][6]. Опублікувала лише 6 наукових праць, кожна з яких містила опис зібраних у Норвегії молюсків і аналіз їх поширення. Найповніший огляд наземних і прісноводних молюсків Норвегії наведено в останній праці дослідниці, «On the land and freshwater Mollusca of Norway», опублікованій англійською в «Journal of Conchology» 1886 року. У цій праці для Норвегії наведено 121 вид молюсків (за тогочасними уявленнями), а також близько 80 варієтетів цих видів[18]. Цей огляд, з урахуванням подальших таксономічних змін, охоплює майже всі нативні види наземних і прісноводних молюсків, відомі для Норвегії за сучасними уявленнями[25][26].  Дослідниця запропонувала 2 нових для науки види та 6 нових варієтетів[13][14][16][18]. Наразі визнаним із цих таксонів є лише один[27], вид Oxyloma sarsii (Esmark, 1886), що був запропонований як варієтет Oxyloma elegans[en] (Risso, 1826) (тоді використовувалася назва Succinea pfeifferi, молодший синонім)[28]. Низький відсоток таксонів, що залишаються визнаними, серед описаних Біргіттою Есмарк, пояснюється відсутністю ендеміків серед наземних і прісноводних молюсків Скандинавії[26], тож вперше описати звідти можна було тільки широкопоширений вид. Саме це і сталося у випадку з Oxyloma sarsii, ареал цього виду охоплює північну, центральну та східну Європу (зокрема Україну), а також Близький Схід, Центральну Азію й більшу частину Сибіру[26]. Описані таксони_-_(living_animal),_Elst_(Gld),_the_Netherlands.jpg)
У праці Есмарк і Хоєра 1886 року було також вперше описано нині визнаний вид прісноводного двостулкового молюска Pisidium lilljeborgii[en], але як автор цього опису зазначений Стефан Клессін[17] і, відповідно, цей вид переважно розглядається як Pisidium lilljeborgii Clessin, 1886 (іноді в роді Euglesa[en])[29]. Але, на думку деяких дослідників, авторами опису виду в цьому випадку слід вважати авторів статті, тобто Pisidium lilljeborgii Esmark et Hoyer, 1886[26][30]. Аналогічна ситуація має місце з назвою Pisidium hoyeri Clessin, 1886[17], що однак не використовується і вважається синонімом Pisidium casertanum[en] (Poli, 1791)[31]. Наукові праці
Примітки
Джерела та посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
![Лауріц Есмарк[no] (1806—1884), зоолог, дядько](%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Laurits_Esmark.png)
Portal di Ensiklopedia Dunia
