Венера (міфологія)

Вене́ра лат. Venus
Деталь фрески Марс і Венера, Національний археологічний музей Неаполя
Божество в	давньоримська релігія[1]
Ім'я іншими мовами	грец. Афродіта
В інших культурах	Іштар, Афродіта
Покровитель для	любов, сексуальність людини, seductiond, краса, фемінність і весна[1]
Згадки	Енеїда
Чоловік	Вулкан
Діти	Еней, Фоб, Дейм, Гармонія, Амур, Потос, Гімерот
Пов'язані персонажі	Арес
Частина від	Рада богів
Персонаж твору	Tannhäuserd
Медіафайли у Вікісховищі

Вене́ра (лат. Venus; gen. singularis Veneris) — давньоримська богиня любові, краси, бажання, сексу, фертильності, весни, садів, процвітання і перемоги. За деякими припущеннями, спочатку Венера була персоніфікацією абстрактного поняття «милості богів» (лат. venia). Її образ було запозичено з грецької богині краси і кохання Афродіти. Початково культ Венери не був поширений, але набув популярності з укріпленням віри в те, що богиня була матір'ю героя Енея, предка римлян.

На честь богині названо найяскравіше після Сонця і Місяця небесне тіло, видиме з Землі — планету Венера, «Ранкову Зірку».

Будучи богинею весни, Венера керувала відновленням усього і розквітом сил, в тому числі людських. Зокрема Венера була покровителькою сили кохання, могла запалювати це почуття, наділяти красою і сама вважалася зразком жіночої вроди. Богиня славилася щедрістю у пробудженні між людьми кохання, за що величалася Дарувальницею і З'єднувачкою.

Коли її син Еней плив зі спаленої Трої в Італію, Венера виступала посередницею між ним і богами. Вона оберігала нащадків Енея, тобто всіх римлян, і сприяла обороні римських міст від ворогів. Ця богиня, як покровителька усякого відновлення мала здатність очищати землі від осквернення, зокрема від пролиття крові. Позаяк вона відновлювала все, що занепало і відроджувала померле, її найближчою подругою вважалася богиня поховання Лібітіна.

Посланцем Венери у світах богів і людей був її син Купідон (Амур). Своїми чарівними луком і стрілами він вражав людей у серце, викликаючи любовний потяг одне до одного. Супроводжували Венеру три грації, богині вроди, радості і жіночої привабливості. Улюбленими птахами богині були лебеді і голуби, за що люди вважали їх символами міцного кохання. З рослин Венера найбільше любила мирт, яблука і гранати.

Римський вчений Марк Теренцій Варрон (116-27 рік до н. е.) писав, що він не знайшов жодних згадок про культ Венери у найдавніших документах. Першими храмами, присвяченими Венері, були храми в Лавініумі і в Ардеа (нині регіон Лаціо в Італії). Після поразки в Битві при Тразименському озері у другій Пунічній війні 217 року до н. е., на Капітолійському пагорбі у Римі 23 квітня 215 року до н. е. був побудований храм Венери. З поширенням переказів про Енея як предка римлян, Венера була ототожнена з його матір'ю Афродітою. Її шанобливо називали Венерою прародителькою, як праматір всіх римлян. Римські імператори вважали себе нащадками Венери.

Особливу популярність Венера набула в I ст. до н. е., коли її заступництвом користувались^[2]:

• Сулла, який вважав, що Венера дає йому щастя (звідси його прізвисько «Щасливий»), і сам прийняв прізвище «Епафродит» (Επαφρόδιτος)^{[джерело?]};
• Помпей, що присвятив її храм як Переможниці;
• і особливо Цезар, що вважав її прародителькою Юліїв (Венера Genetrix).

Як богині кохання, Венері приписувалося пробудження кохання між людьми, сприяння шлюбам і їх збереження. На відміну від Афродіти, яка відповідала за пристрасне кохання, Венера уявлялася охоронницею благочестя і моралі. З допомогою гілок її улюбленого дерева мирт здійснювався обряд очищення.

Великий вплив на розповсюдження культу Венери в Римі мав культ фінікійської богині Астарти, але самі римляни ототожнювали її з грецькою Афродітою. Її сина Купідона вони вважали тим самим богом, що і в греків Ерот, грацій ототожнювали з харитами.

Венеру наділяли такими епітетами: «Милостива», «Очисниця», «Кінна», «Лиса» (за переказами, у пам'ять самовідданих римлянок, які дали своє волосся для виготовлення канатів під час війни з галлами ) та ін.

У письменників Венера — насамперед богиня кохання, пристрасті, мати Амура. А з розповсюдженням східних культів Венера стала ототожнюватись з іншими богинями — Ісидою, Астартою. Відоме розповсюдження отримав культ Венери та Адоніса — її гинучого та воскресаючого коханця.

• У романських мовах «днем Венери» називається п'ятниця: лат. dies Veneris, італ. venerdì, фр. vendredi, ісп. viernes, рум. vineri, окс. і кат. divendres, вен. vénere (винятком є лише португальська назва — sexta feira). У германських мовах назва п'ятого дня тижня пов'язана з ім'ям богині Фрейї, що відповідала давньоримській Венері: давн-англ. Frīġedæġ, англ. Friday, нім. Freitag, давн.в-нім. Frīatag, нід. vrijdag, дан. fredag, норв. fredag, швед. Fredag, дав.-ісл. Frjádagur.
• Хвороби, що поширюються статевим шляхом, отримали назву венеричних.
• «Венериними ямочками» називають парні западини на попереку.
• Ділянку над вульвою іноді називають «Венериним горбком».
• Venus («Венера») — пісня нідерландського гурту Shocking Blue, популярна у 1980-х роках.
• Venus (Venus Divine, Venus Vibrance, Venus Breeze) — марки бритвених систем для жінок компанії Gillette (зараз — у складі Procter & Gamble).

• Астарта
• Афродіта Анадіомена — тип зображення Венери (Афродіти).
• Венера — жіноче ім'я
• Венереум — приміщення або будова у Стародавньому Римі, призначені для сексуальних стосунків

• 
  Венера Медічі. Галерея Уффіці (I ст.)
• 
  Венера Калліпіга. Національний археологічний музей Неаполя (ІІ-І ст. до н.е.)
• 
  Венера Кнідська. Мармурова, римська копія за грецьким оригіналом, Палаццо Альтемпс (IV ст.)
• 
  Венера Мілоська. Мармурова копія, Агесандр Антіохійський, Лувр (ІІ ст.)
• 
  Венера знімає сандалю. Віталі І.П., Державний Російський музей (1852)
• 
  Венера Таврійська. Мармуровий грецький оригінал, Ермітаж (II ст. до н.е.)
• 
  Венера. На верхній терасі музею-садиби у Архангельському
• 
  Народження Венери. Сандро Боттічеллі, Галерея Уффіці (1485)
• 
  Венера. Анрі-П'єр Піку, приватна збірка (XIX ст.)
• 
  Венера Урбінська. Тіціан, Галерея Уффіці (1538)
• 
  Тріумф Венери (фрагмент). Франсуа Буше, Національний музей Швеції (1740)
• 
  Венера із дзеркалом. Дієго Веласкес, Національна галерея у Лондоні (1644)
• 
  Венера та Амур. Себастьяно Річчі, Чизік-хаус (бл. 1713)
• 
  Народження Венери. Адольф Вільям Бугро, Музей д'Орсе (1879)
• 
  Венера Медічі. Римська копія з грецького оригіналу, музей мистецтва Метрополітен
• 
  Адоніс і Венера. Адріан де Врис, парк Валдштейнського палацу, Прага

Це незавершена стаття з міфології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Венера

• Словник античної мітології / Упоряд. Козовик І. Я., Пономарів О. Д. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2006. — 312с.
• Циркин Ю. Б. Мифы Древнего Рима. — М.: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Издательство АСТ», 2000. — 560 с: ил. — (Мифы народов мира).

• Encyclopedia Britannica — Venus (Roman goddess) [Архівовано 21 грудня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
• Римская мифология / Боги / Венера [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
• Энциклопедия Брокгауза и Ефрона — Венера [Архівовано 22 грудня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)