Венесуельська геморагічна гарячка

Венесуельська геморагічна гарячка
Спеціальність	інфекційні хвороби
Симптоми	блювання[1], нудота[1], м’язова слабкістьd[1], Менорагія[1], мелена[1], носова кровотеча[1], гематемезис[1], кровотеча[1], гарячка, нездужання, головний біль, артралгія, біль у горлі, біль у животі, петехія, судома і лімфоаденопатія
Причини	Guanarito mammarenavirusd
Ведення	симптоматична терапія
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11	1D61.3
МКХ-10	A96.8

Венесуельська геморагічна гарячка (англ. Venezuelan hemorrhagic fever / VHF) — зоонозна ендемічна геморагічна гарячка, яку спричинює вірус Guanarito mammarenavirus з родини аренавірусів. Поширена у кількох сільських районах штатів Португеса і Баринас центральної Венесуели. Хвороба є за клінічним перебігом схожою з гарячкою Ласса, геморагічними гарячками Аргентини і Болівії. Відноситься до агентів біологічної зброї, адже може передаватися аерогенно.

З вересня 1989 року по грудень 2006 року у штаті Португеса зареєстровано 618 випадків хвороби. Майже всі випадки сталися серед людей, що жили у містечку Гуарнаріто. Летальність досягла 23,1 %.

Guanarito mammarenavirus — збудник венесуельської геморагічної гарячки належить до групи американських коронавірусів, які розбиваються на три клади: A, B і C. Вірус Guanarito належить до клади B. Має спільного родоначальника з вірусами аргентинської, болівійської, бразильської геморагічних гарячок і гарячки Такарібе.

Короткохвостий хом'як Zygodontomys brevicauda є головним джерелом і резервуаром інфекції. Він є мешканцем західної Венесуели і живе у високій траві, оброблених сільськогосподарських полях, людських будинках і господарських будівлях. Існує припущення, що демографічні та екологічні зміни в сільській місцевості збільшили частоту контакту між людьми та зараженими гризунами настільки, що серед людей виникла хвороба. Передача максимальна щороку між листопадом і січнем, у період великої сільськогосподарської діяльності в ендемічному регіоні. Передача здійснюється переважно при вдиханні аерозолів зі слини, дихальних секретів, виділень з кишки, сечі або крові заражених гризунів, як це відбувається зокрема при геморагічній гарячці з нирковим синдромом. Передача від хворої людини до здорової можлива, але відбувається казуїстично.

Виникає гарячка, нездужання, головний біль, артралгія, біль у горлі, блювання, біль у животі, діарея, надалі з'являються геморагічні прояви, зокрема гематемезис, мелена, судоми. У деякої частки захворілих розвинулася шийна лімфоаденопатія, спостерігалася пастозність обличчя.

Ведучою лабораторною ознакою є тромбоцитопенія, меншою мірою лейкопенія.

Немає ефективного противірусного лікування. Проводиться ситуативна підтримувальна терапія.

Специфічна профілактика не розроблена. Неспецифічна профілактика зводиться до захисту людей від контакту з короткохвостим хом'яком чи предметами, забрудненими його виділеннями.

• Nuris de Manzione, Rosa Alba Salas, Hector Paredes, Oswaldo Godoy, Luis Rojas, Francisco Araoz, Charles F. Fulhorst, Thomas G. Ksiazek, James N. Mills, Barbara A. Ellis, Clarence J. Peters, Robert B. Tesh Venezuelan Hemorrhagic Fever: Clinical and Epidemiological Studies of 165 Cases. Clinical Infectious Diseases, Volume 26, Issue 2, February 1998, Pages 308—313, [1] (англ.)
• Salas R, de Manzione N, Tesh RB, et al. (October 1991). «Venezuelan haemorrhagic fever». Lancet. 338 (8774): 1033–6. doi:10.1016/0140-6736(91)91899-6. PMID 1681354 (англ.)
• ROBERT B. TESH The emerging epidemiology of Venezuelan hemorrhagic fever and Oropouche fever in tropical South America. Ann N Y Acad Sci. 1994 Dec 15;740:129-37. doi: 10.1111/j.1749-6632.1994.tb19863.x. (англ.)