Верховний губернатор Церкви Англії
«Верховний губернатор Церкви Англії» раніше «Верховний правитель Церкви Англії» є титулярним главою Церкви Англії, церковна посада, яка належить чинному британському монарху. І хоча влада британського монарха над англіканською церквою є значною мірою церемоніальною та здебільшого здійснюється у символічному статусі, [1] ця посада досить актуальна для держави в якій запроваджено державну релігію, а отже в якій існує державна церква. Як верховний губернатор (правитель), чинний британський монарх офіційно призначає високопоставлених членів церкви за порадою прем'єр-міністра Сполученого Королівства, який своєю чергою діє за порадою іншої державної інстанції. «Комісії з номінацій Корони».[2] З моменту прийняття англійським парламентом «Закону про поселення 1701 року» всі «Верховні губернатори (правителі) Церкви Англії» були не тільки чинними британськими монархами, але і членами Англіканської церкви. ІсторіяДо 1536 року король Королівства Англія Генріх VIII вирішив розірвати міждержавні відносини зі Святим Престолом, через відмову Папи Римського видати дозвіл на розлучення королю Англії. Через цей розрив король Англії конфіскував майно католицької церкви в Англії та Уельсі та створив нову англіканську церкву, яку проголосив єдиною церквою, в королівстві а себе проголосив, її верховним головою. Акт про супрематію ухвалений в 1534 року, підтвердив статус короля Королівства Англія як такого, що має верховенство влади над церквою, і вимагав від англійських перів скласти присягу, визнаючи верховенство влади Генріх VIII.[3]Дочка Генріха, Марія I, після приходу до влади, спробувала відновити єдність Англіканської церкви з Папою Римськими та скасувала Акт про верховенство у 1555 році.[4] Одначе її сестра Єлизавета I, яка в подальшому зійшла на престол у 1558 році, та англійський парламент відновив початковий акт, ухваливши «Акт про верховенство 1558 року».[5] Щоб заспокоїти критиків, «Присяга верховенства», яку повинні були складати англійські пери, було встановлено, шо титул британського монарха як "верховного губернатора", а не як "верховного глави" відновленої англіканської церкви. Таке формулювання дозволило уникнути звинувачення в тому, що британський монарх претендує на божественність або підпорядковує собі сина Божого Ісус Христос (якого християнська Біблія чітко визначає як главу Церкви в Посланні до Ефесян ).[6] Церковний титул «Захисник віри» був частиною титулу королів Королівства Англії, а з часів об'єднання Королівства Шотландія та Королівства Англія — цей церковний титул перейшов до британського монарха, з того часу як Генріх VIII отримав його від Папи Лева X у 1521 році на знак визнання ролі короля Англії Генріха у протистоянні протестантській Реформації. Одначе після розриву між Королівством Англія та Святим Престолом, Папа Римський відкликав цей титул у короля Королівства Англії, але пізніше парламент повернув його британському монарху за правління Едуарда VI.[5] Тридцять дев'ять статейРоль чинного англійського (британського) монарха в Англіканській церкві визнається у передмові до «Тридцяти дев'яти статей» 1562 року. У цих статтях зазначено, що:
Серед всіх 39 статтей, особливо місце займає 37, в якій чіткіше виражає це твердження про королівську верховенство:
Церква ШотландіїБританський монарх присягає підтримувати конституцію Церкви Шотландії (пресвітеріанської церкви яка є національною церквою), але не обіймає в ній керівної посади. Проте, британський монарх має повноваження призначати лорда-верховного комісара на Генеральній Асамблеї Церкви Шотландії своїм особистим представником з церемоніальною роллю. Так британська королева Єлизавета II інколи виконувала цю роль особисто, коли вона відкривала Генеральну Асамблею у 1977 та 2002 роках (роки її срібного та золотого ювілеїв правління).[7] Список верховних губернаторів Церкви АнгліїАнглійська
Британський
Посилання
Бібліографія
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
