Винокуров Михайло Васильович

Винокуров Михайло Васильович
рос. Винокуров Михаил Васильевич
Народився	5 (18) листопада 1890(1890-11-18) Саранськ, Пензенська губернія, Російська імперія
Помер	25 квітня 1955(1955-04-25) (64 роки) Москва, РРФСР,  СРСР
Поховання	Введенське кладовище
Країна	Російська імперія,  СРСР
Національність	росіянин
Діяльність	інженер
Alma mater	Донський політехнічний інститут
Галузь	залізничний транспорт, вагонобудування, паровозобудування, теплотехніка
Заклад	Ростовський паровозоремонтний завод, Ростовський інститут інженерів залізничного транспорту (РІІЗТ), Донський політехнічний інститут, Центральний науково-дослідний теплотехнічний інститут, Дніпропетровський інститут інженерів транспорту (ДІІТ), Всесоюзний науково-дослідний інститут залізничного транспорту(ВНДІЗТ), Московський інститут інженерів транспорту (МІІТ)
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Відомий завдяки:	фахівець у галузі конструкцій залізничних екіпажів, динамічної взаємодії рухомого складу і колії, педагог і організатор нових напрямків у транспортній науці, генерал-директор тяги II рангу
Нагороди	Нагрудний знак «Почесний залізничник» (1940) Нагрудний знак «Почесний залізничник» (1945) Залізничний нагрудний знак «Ударник сталінського призиву» (1936) Нагрудний знак «Відмінний паровозник» (1944)

Михайло Васильович Винокуров (рос. Винокуров Михаил Васильевич) ( 5 (18) листопада 1890(18901118), Саранськ — 25 квітня 1955, Москва) — фахівець у галузі конструкцій залізничних екіпажів, динамічної взаємодії рухомого складу і колії, педагог і організатор нових напрямків у транспортній науці, генерал-директор тяги II рангу, доктор технічних наук, професор.

Михайло Васильович Винокуров народився 5 листопада (18 листопада) 1890 р. в багатодітній родині міщан в м. Саранську (Республіка Мордовія, колишня Пензенська губернія). Батько — Василь Євлампійович Винокуров (1851 — 07.12.1904), росіянин, працював прикажчиком. Мати — Олександра Степанівна Галицька (14.04.1865 — 06.05.1936), росіянка, домогосподарка.^[1]

• 1909 р. — закінчив Пензенське реальне училище.
• 1909—1914 рр. — Навчався на механічному факультеті Донського політехнічного інституту (м. Новочеркаськ), після закінчення якого захистив дипломний проект по конструкції паровоза і отримав диплом I-го ступеня на звання інженера-технолога.^[2]
• 1914—1915 рр. — Працював на Владикавказькій залізниці на посаді помічника машиніста і машиніста потягу, повністю відбувши паровозний ценз, а потім інженером технічного відділу Головних Ростовських майстерень.
• 1915—1916 рр. — Помічник начальника механічного цеху Головних Ростовських майстерень.
• 1916 р. — інженер-конструктор з розробки проектів нового обладнання (преси, акумулятори, насоси, верстати, печі) для виготовлення трьох- та шести-дюймових фугасних снарядів.
• 1918 р. — начальник технічного відділу та завідувач вагонними цехами Головних Ростовських майстерень.
• 1920 р. — організував школу ФЗУ при Головних Ростовських майстерень Північно-Кавказької залізниці.
• 1922 р. — заступник начальника Ростовського паровозовагоноремонтного заводу (колишні Головні Ростовські майстерні Владикавказької залізниці).^[3]

В результаті проведених Винокуровим М. В. в 1922—1923 рр. організаційно-технічних заходів щодо спеціалізації роботи бригад, впровадження графіків ремонту, — простій паровозів знизився з 56 днів до 22 днів, а простій вагонів при споруді, відновлювальне та капітальному ремонті знизився з 80 до 25 днів. У той же час, витрата робочої сили на відновлювальний ремонт вагона зменшився з 12000 людино-годин до 7000 людино-годин.

Крім роботи на виробництві, в період 1920—1934 рік Винокуров М. В. викладав проектування в Ростовському Політехнікумі шляхів сполучення по курсу паровозів і тяговому господарству, а також, читав лекції з паровозів, вагонів та двигунів внутрішнього згоряння.

• 1926 р. — обраний членом Правління та проректором Донського політехнічного інституту і старшим асистентом по кафедрі «Залізничної справи».
• 1927 р. — працював за сумісництвом головним інженером Ростовського відділення тресту «Тепло і сила».
• 1923—1928 рр. — Винокуров М. В. був членом Міськради в м. Ростові-на-Дону.
• Вересень 1929 — затверджено ГУС-му Наркомпросу доцентом Донського Політехнічного інституту по кафедрі «Залізнична справа».
• Серпень 1929 — призначений заступником директора та проректором з навчальної частини уперше відкритого Ростовського інституту інженерів залізничного транспорту^[4], а також завідував кафедрою «Рухомий склад залізниць». За відмінну організацію навчального процесу в Ростовському інституті він був премійований золотим годинником і «Почесною грамотою» ВЦРПС.
• 1932 р. — за розпорядженням Наркома шляхів сполучення організував філію Центрального науково-дослідного теплотехнічного інституту^[5], де був директором до 1 вересня 1934.
• Вересень 1934 — перейшов на роботу до Дніпропетровського Транспортного інституту ім. Л. М. Кагановича^[6], де завідував кафедрою «Вагони», був заступником директора з навчальної частини і завідувачем науково-дослідним сектором.
• 1936 р. — затверджено ВАК ВКВШ в наукового ступеня кандидата технічних наук.
• 1934—1939 рр. — Винокуров М. В. був членом Міськради в м. Дніпропетровську.
• Березень 1939 — Винокуров М. В. затверджений ВАК ВКВШ професором по кафедрі вагонів^[7] і призначений членом науково-технічної ради НКШС.^[8]
• 1940 р. — призначений директором Науково-дослідного інституту паровозо-вагонного господарства та енергетики НКШС СРСР.^[9][10]
• 1942 р., після об'єднання всіх галузевих науково-дослідних інститутів в один — Всесоюзний науково-дослідний інститут залізничного транспорту (ВНДІЗТ) — призначений начальником відділення «Паровозо-вагонного господарства та енергетики».
• 1943 р. — Винокурову М. В. присвоєно звання генерал-директора тяги II рангу.^[11]
• 1944—1955 рр. — Начальник відділення «вагонного господарства» ВНДІЗТ.^[12]
• 1945—1955 рр. — Член науково-технічної ради НКШС (НТР НКШС).^[13][14]
• 1945—1946 рр. — Призначено головою Міжвідомчої комісії по переробці вагонів метро на широку колію.
• 1946 р. — затверджено ВАКом МВО СРСР у наукового ступеня доктора технічних наук.^[15]
• 1946—1947 рр. — Призначено головою Урядової комісії з приймання вагонів Московського трамвая.^[16]
• 1946—1955 рр. — Член Технічного Ради Міністерства Транспортного Машинобудування.^[17]
• 1946—1955 рр. — Затверджено завідувачем кафедрою «Вагонів і вагоно-ливарного господарства» в МІІТі (Московський електромеханічний інститут інженерів залізничного транспорту).
• 1947—1955 рр. — Винокуров М. В. призначено членом Вченої Ради Академії залізничного транспорту.
• 1948—1955 рр. — Призначено членом методичної комісії ГУУЗ Міністерства шляхів сполучення СРСР і відповідальним редактором усіх підручників, що випускаються Трансжелдоріздатом по вагонних спеціальностях.

Професор М. В. Винокуров помер 25 квітня 1955. Похований на 25 ділянці Введенського кладовища в Москві.

• Орден Леніна (1953).^[18]
• Орден Трудового Червоного Прапора (1945).^[19]
• Медаль «За трудову доблесть» (1936).^[20]
• Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1945).^[21]
• Медаль «В пам'ять 800-річчя Москви» (1948).^[22]
• Залізничний нагрудний знак «Ударник сталінського призиву» (1936).^[23]
• Два нагрудних знака «Почесний залізничник» (1940, 1945).^[24][25]
• Нагрудний знак «Відмінний паровозник» (1944).^[26][27][28]

• Винаходи: преси, верстати, топки.
• Проектні роботи: повітряні компресори, верстати, гідравлічні та пневматичні акумулятори, переробки газогенераторних двигунів на рідке паливо, парові машини, мостові й лінійні крани, заводські печі (мартени, випалювальні), пародутьйові топки, система вентиляції цехів, вагони різних типів, цистерни, спецпотяги (лазні, ремонтні поїзди, водокачки, дезінфектори, бронепоїзди), градирні, котельні установки, теплоелектроцентралі, холодильники, чавунно-ливарні та механічні заводи.

Науково-дослідна, інженерна та педагогічна діяльність професора М. В. Винокурова мають різнобічну спрямованість. Інженерна діяльність М. В. Винокурова з 1915 року в ролі начальника технічного відділу, головного інженера Головних Ростовських залізничних майстерень (згодом реорганізованих у паровозовагоноремонтний завод ім. В. І. Леніна) з ремонту та модернізації паровозів і вагонів, проектування теплотехнічних і силових установок, верстатів, компресорів та іншого заводського обладнання, проектування та монтаж навчальних лабораторій з 1920 року доповнюється педагогічною роботою по курсам паровозів і тяговому господарству в Ростовському Політехнікумі шляхів сполучення (згодом перейменованому у Ростовський державний університет шляхів сполучення) і з 1926 року в Донському політехнічному інституті по кафедрі «Залізничне справа». Розроблені М. В. Винокуровим в цей період теплотехнічні установки та топки паровозів з пристосуваннями для використання рідкого і низькосортного твердого палива знайшли широке поширення на залізничному транспорті. Спроектовані і побудовані під керівництвом М. В. Винокурова котельні установки в п'ятдесяти основних і оборотних депо Закавказької, Середньоазійської, Ташкентської і Оренбурзької залізниць, теплоцентралі заводу «Ростсельмаш», Новоросійської конденсаційної електростанції, на тютюновій фабриці у м. Ростові-на-Дону, на станції Тихорецькій Північно-Кавказької залізниці й інші експлуатуються досі. Також діють дотепер відремонтовані і побудовані під керівництвом М. В. Винокурова лабораторії теплових двигунів, зварювальний, прикладної механіки, чавунно-сталеливарний і механічний завод Ростовського інституту інженерів залізничного транспорту, вагони-лабораторії з випробування гальм і динамометрії.

• Друковані праці: курс паровозів, наукова організація праці, динаміка, коливання і стійкість вагонів, топкове обладнання, виносні топки, конструювання, експлуатація, економіка і ремонт всіляких типів вагонів, підвищення економічності паровозів.

У 1925 році М. В. Винокуров написав «Теоретичний курс паровозів» для студентів залізничних технікумів, який містив у собі багато нового матеріалу з удосконалення системи топки, теорії теплопередачі, динаміки і кінематики паровозів, з'явився у великій частині результатом власних досліджень і розробок М. В. Винокурова.

На думку М. В. Винокурова: «Проблема небезпечних швидкостей, що призводять до сходу з рейок рухомого складу, і динамічного впливу рухомого складу на верхню будову колії є однією з найбільш важких, але актуальних завдань прикладної механіки». У 1936 році їм була захищена кандидатська дисертація, присвячена дослідженню коливань і стійкості вагонів.

У 1939 році М. В. Винокуровим опубліковано капітальну працю «Дослідження коливань і стійкості вагонів» (Праці ДІІТу, випуск XII, 1939, 19 д.а.), який був першим серйозним внеском у цю важливу і складну галузь транспортної механіки.

У цій роботі детально викладені методи аналітичної механіки стосовно досліджень вільних і вимушених коливань вантажних і пасажирських вагонів, розроблені методи визначення динамічної стійкості вагонів при їхньому русі в поїзді, вказано шляхи узгодження параметрів, що підвищують плавність ходу вагонів до вимог необхідної динамічної стійкості. Ця праця М. В. Винокурова є основною базою удосконалення ходових якостей нових вагонів радянського вантажного і пасажирського парку і поклала початок читання курсу лекцій в залізничних ВТУЗах по динаміці вагонів.

У подальшій своїй науково-дослідній діяльності М. В. Винокуров працював над низкою конкретних питань динаміки вагонів і удосконалення топкових пристроїв паровозів. Їм виконано і частково опубліковано велику кількість робіт з вибору ресорного підвішування пасажирських вагонів, впливу тертя в ресорах на спільні коливання кузова вагона, теоретичним підставам вибору характеристик ресорного підвішування для вагонів з несиметричним навантаженням, аналізу причин аварійності деяких видів рухомого складу, і зокрема, чотиривісних вугільних хоперів, з вибіру типів нових вагонів і багато інших. Особливі заслуги М. В. Винокурова у галузі створення теплотехнічних розрахунків пасажирських вагонів створили йому славу великого фахівця в цій галузі.

З питань динаміки вагонів в 1945 р. М. В. Винокуров написав докторську дисертацію «Основні динамічні характеристики вагонів», в якій підведений підсумок дослідженням М. В. Винокурова у цій галузі, відпрацьовані методи динамічного розрахунку вагонів, на підставі яких, а також за даними експериментальних досліджень, оцінені переваги і недоліки вітчизняних вагонів і встановлені шляхи подальшого їх вдосконалення. Результати досліджень, які увійшли до докторську дисертаційну роботу, знайшли гідне визнання наукових працівників залізничного транспорту і широке впровадження в практику наукових досліджень і проектування нових вагонних конструкцій.

В результаті багаторічної плідної науково-дослідної та педагогічної діяльності М. В. Винокурова, навколо нього створився і виріс великий колектив науковців у галузі теоретичних та експериментальних досліджень рухомого складу. По суті М. В. Винокуров стоїть на чолі створеної ним наукової школи радянських вагонників і є вчителем багатьох радянських паровозників. Узагальнення всіх досягнень з досліджень міцності, динаміки і теплотехніки вагонів знайшло своє вираження у випущеній в 1949 р. капітальній праці «Вагони» (Державне Транспортне Залізничне Видавництво, 1949 р., 612 стор), написаному М. В. Винокуровим за участю ряду його учнів. Книга «Вагони» неодноразово перевидавалася і була перекладена на кілька іноземних мов.

Ця праця є не тільки підручником по вагонах для транспортних ВТУЗів, але також і повсякденним керівництвом у практичній діяльності науковців і заводських конструкторів-вагонників. За короткий відрізок часу книга «Вагони» отримала схвальні відгуки фахівців, схвалена колегією Міністерства шляхів сполучення і представлена на здобуття Сталінської премії.

Професор М. В. Винокуров також є автором сьомого тому «Технічного довідника залізничника» в 13 томах — том 7 «Локомотивне та вагонне господарство» М. Залізничне вид. 1953, 568 стор.

Академік Сергій Петрович Сиром'ятников^[29] так охарактеризував Михайла Васильовича Винокурова:

«Ми звикли думати, що інженер з такою надзвичайною широтою діапазону діяльності в наш час немислимий, при цьому надзвичайному прогресі науки і техніки, свідками якого ми є протягом останніх десятиліть: цей бурхливий розвиток науки і техніки мимоволі призводить до домінуючого типу інженера „вузької спеціальності“.

Приклад М. В. ВИНОКУРОВА блискуче спростовує цей погляд. Очевидно, що таке блискуче висунення даром не дається. Воно є наслідком, по-перше, високої особистої обдарованості людини, і, по-друге, його прекрасної загальної підготовленості в галузі математики, фізики і технічної культури. Ці якості, що накопичені наполегливою працею всього життя, і притаманні у високому ступені д-ру М. В. Винокурову, інженеру в повному і найкращому значенні цього слова.»^[30]

• Винокуров М. В. Вагоны, М. Трансжелдориздат, 1949. — 612 с. (Тираж 10000 экз.) (рос.)
• Винокуров М. В. Вагоны, М. Трансжелдориздат, 1953. — 704 с. (Тираж 10000 экз.) (рос.)
• Винокуров М. В. Исследование колебаний и устойчивости вагонов.// Сб. науч. Тр. ДИИТа, в. XII, Днепропетровск, 1940. — 292c. (рос.)
• Винокуров М. В. Новый тип оборудования для паровозов с нефтяным отоплением, Техника железных дорог № 9, 1913. (рос.)
• Винокуров М. В. Технический справочник железнодорожника, Том 7. Локомотивное и вагонное хозяйство. М. Трансжелдориздат 1953 г. 568с. Твердый переплёт. Энциклопедический формат. (Тираж 15000 экз.) (рос.)
• А. В. Гайдамакин, И. И. Галиев, В. А. Четвергов. История железнодорожного транспорта России: учебное пособие. Омский гос. университет путей сообщения, 2002, 242с. (рос.)
• Под редакцией министра путей сообщения СССР Н. С. Конарева. «Железнодорожники в Великой Отечественной войне 1941—1945.» М.: Транспорт, 1987. — 591 с. [10]^{[недоступне посилання з березня 2019]} (рос.)
• Памяти М. В. Винокурова. Газета «Гудок» [Архівовано 26 липня 2011 у Wayback Machine.] — орган Министерства путей сообщения СССР и Центрального Комитета профессионального союза рабочих железнодорожного транспорта. 27 апреля (среда) 1955 г. № 99(9006). (рос.)
• Газета «Железнодорожник». Орган партбюро, дирекции, месткома и комитета ВЛКСМ, Всесоюзного научно-исследовательского института железнодорожного транспорта. № 47 (224) вторник, 21 ноября 1950 г. (рос.)

• Сайт кафедры «Вагоны и Вагонное хозяйство». МИИТ. Динамика вагона и его взаимодействие с железнодорожным путём [Архівовано 22 жовтня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
• Заслуги изобретателей, инженеров и ученых в создании вагонных конструкций и науки о вагонах. [Архівовано 15 березня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
• МИИТ >> Институт транспортной техники и систем управления >> Кафедра "Вагоны и вагонное хозяйство" [Архівовано 18 лютого 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
• ДИИТ. Кафедра «Вагоны». [Архівовано 11 листопада 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
• Ростовский государственный университет путей сообщения. Кафедра «Вагоны и вагонное хозяйство». (рос.)
• Днепропетровский национальный университет железнодорожного транспорта им. В. Лазаряна: вехи истории и ориентиры в будущее. (рос.)
• Вехи истории отечественной железнодорожной науки. (рос.)
• Вагоны и автотормоза. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
• Под редакцией министра путей сообщения СССР Н. С. Конарева. «Железнодорожники в Великой Отечественной войне 1941—1945.» М.: Транспорт, 1987. — 591 с.^{[недоступне посилання з березня 2019]} (рос.)
• Нагрудный знак «Отличный паровозник» [11]^{[недоступне посилання з травня 2019]}(рос.)
• Железнодорожный транспорт России: из XX в XXI век. (рос.)
• Историческая справка научной школы «Механика вагонов». [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)