Вирипаєв Іван Олександрович

Іван Вирипаєв
Іван Вирипаєв
рос. Иван Вырыпаев
Народився	3 серпня 1974 (50 років) ; Іркутськ, СРСР
Громадянство	Росія; Республіка Польща
Діяльність	актор, сценарист, драматург, кінорежисер, театральний режисер, режисер
Alma mater	Іркутське театральне училищеd (1995) і Театральний інститут імені Бориса Щукіна
Заклад	Камчатський театр драми і комедіїd, Іркутське театральне училищеd, Театр «Практика»d, Російський університет театрального мистецтва і Школа-студія МХАТ
Роки діяльності	1995 — донині
У шлюбі з	Поліна Агурєєва, Кароліна Грушка і Світлана Іванова-Сергєєваd
IMDb	nm2196782
	Нагороди та премії
	Ніка Кінотавр Венеційський кінофестиваль Паспорт Політика
	Іван Вирипаєв у Вікісховищі

Іван Олександрович Вирипаєв (рос. Иван Александрович Вырыпаев; нар. 3 серпня 1974, Іркутськ, РСФСР) — польський драматург російського походження, актор та режисер театру і кіно, сценарист, продюсер. Художній керівник театру «Практика» (2013 — 2016)^[2], засновник продюсерської компанії WEDA (Польща)^[3].

Життєпис

Батько — Олександр Миколайович Вирипаєв, викладач Іркутського педагогічного коледжу №1. Мати — Віра Тимофіївна Вирипаєва.

У 1995 році закінчив Іркутське театральне училище, після закінчення один сезон пропрацював актором Магаданського театру, згодом — два сезони актором Театру драми і комедії на Камчатці.

У 1998 році заснував Театр-студію «Простір гри» в Іркутську. Того ж року стає студентом Вищого театрального училища ім. Б. Щукіна, навчаючись заочно на відділенні «Режисер драматичного театру».

У 1999 — 2001 роках викладає майстерність актора в Іркутському театральному училищі, на курсі Вячеслава Кокоріна. У 2005-у створив агентство творчих проектів у галузі кіно, театру і літератури «Рух Kislorod». У 2006 році працював артдиректором театру «Практика» (з квітня 2013 року обіймає посаду художнього керівника театру «Практика»).

Вирипаєв здобув популярність в Європі як театральний драматург, режисер, автор ряду проектів. Його постановки, а також вистави за його п'єсами йдуть в Польщі, Німеччині, Чехії, Болгарії, Англії, Франції, Канаді. П'єса «Сни» переведена англійською, французькою, німецькою, болгарською, польською мовами, п'єса «Валентинів день» переведена німецькою, п'єса «Кисень» переведена на ряд іноземних мов.

Викладав у Російському інституті театрального мистецтва, у школі-студії МХАТ, Варшавській академії театрального мистецтва.

У липні 2019 року виступив у київському Будинку кіно із творчою зустрічю «Світи Івана Вирипаєва»^[4]^[5]^[6].

Живе та працює у Варшаві. До 2022 жив у Польщі та Росії^[7]^[8], 21 травня 2022 року отримав польське громадянство^[9].

За засудження російської агресії в Україні заочно засуджений Басманним районним судом м. Москва^[10].

Сім'я

Перша дружина — Світлана Іванова-Сергєєва^[ru], акторка
- Син Геннадій (нар. 1994)
Друга дружина (2003 — 2007) — Поліна Агуреева, акторка
- Син Петро (нар. 26 жовтня 2004)
Третя дружина — Кароліна Грушка, польська акторка
- Донька (нар. 2012)

Письменник-драматург

П'єси

1999 — «Сни»
2000 — «Город, де я»
2001 — «Валентинів день»
2002 — «Кисень»
2004 — «Буття 2»
2006 — «Липень»
2008 — «Пояснити»^[11]
2009 — «Танець Делі»
2010 — «Комедія»
2011 — «Илюзії»^[12]
2011 — «DREAMWORKS»
2012 — «Літні осы кусають нас навіть у листопаді»
2012 — «Пьяні»^[13]
2012 — «UFO»
2014 — «Чому я навчився у змії»
2015 — «Сонячна лінія»^[14]
2016 — «Інтерв'ю S-FBP 4408»
2017 — «Іранська конференція»^[15]
2019 — «Хвилювання»

Театральний режисер

«Ю» (Іркутськ)
«Сни» (Іркутськ, Москва)
«Макбет» (Іркутськ)
«Місто, де я» (Іркутськ)
«Пояснити» (Школа сучасної п'єси^[ru], Москва)
«Танец Делі» (Національний театр, Варшава)
«Липень» (Театр «Народови», Варшава)
«Комедія» (Театр «Практика»)
«Илюзії» (Театр «Практика»)
«Илюзії» (Національний театр у Кракові «Старий театр»)
«Одруження» (Театр Студи, Варшава)
«Інтерв'ю S-FBP 4408» (Большая Дмитровка, Москва)
«Борис Годунов» (Большой Театр, Познань)
«Щоденник Жеребцової Поліни» (Музей Варшавського повстання)
«Дядя Ваня» (Польський театр ім. Арнольда Шифмана, Варшава)
2019, 17 квітня — «Хвилювання»^[ru] (Великий драматичний театр імені Г. О. Товстоногова, Санкт-Петербург)

Фільмографія

Актор

2002 — Щоденник вбивці — Іван Азовський
2006 — Бункер, або Науковці під землею — Гвідон
2006 — Бумер. Фільм другий — бомж у кав'ярні
2015 — Порятунок — фотограф

Театральні постановки п'єс в Україні

П'єси Івана Вирипаєва ставляться на сценах українських театрів:^[16]

2004 — «Валентинів день» (реж. Леонід Остропольский, Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки)
2004 — «Кисень» (реж. Володимир Снігурченко, Харківський авторский театр «Котелок»)
2005 — «Валентинів день» (реж. Микола Осіпов, Центр сучасного мистецтва «Нова сцена», Харків)
2006 — «Липень» (реж. Володимир Снігурченко, Харківський авторский театр «Котелок»)
2012 — «Ілюзії» (реж. Олександр Баркар, Deep (театральна студія), Луганськ)
2015 — «Танець “Делі”» (реж. Артур Невінчаний, Київська академічна майстерня театрального мистецтва «Сузір'я»)
2016 — «Ілюзії» (реж. Стас Жирков, Театральна агенція «ТЕ-АРТ» / Київський академічний театр «Золоті ворота»)
2017 — «О ДВА» за п’єсою «Кисень» (реж. Влада Бєлозоренко, «Дикий Театр», Київ)
2018 — «Ілюзії» (реж. Олександр Онищенко, «Театр на Чайній», м. Одеса)
2018 — «Валентинів день» (реж. Марія Лук’янова, Український малий драматичний театр, Київ)
2018 — «Сонячна лінія» (реж. Олексій Райт, «МДТеатр» (Молодіжний драматичний театр), Харків)
2019 — «Мрії оживають» за п’єсою «DreamWorks» (реж. Давид Петросян, Київський академічний драматичний театр на Подолі)
2019 — «Шило на Мило» за п’єсою «Валентинів день» (реж. Денис Дикий, Київська академічна майстерня театрального мистецтва «Сузір'я»)
2019 — «Сонячна лінія» (реж. Наталія Яновська, «Біла ворона», Київ)
2019 — «Сни» (реж. Ігор Дем’янюк та Іван Данілін, «На перехресті», Чернівці)
2019 — «DreamWorks» (реж. Олексій Райт, Харківський молодіжний драматичний театр)
2019 — «Ілюзії» (реж. Оксана Бандура, Вінницький обласний академічний український музично-драматичний театр імені Миколи Садовського)

Визнання та нагороди

2004 — Лауреат молодіжної премії «Триумф»
Лауреат премії ім. Володіна «Надія російської драматургії»
Друга премія на міжнародному фестивалі сучасної драматургії у Гайдельбергу (Німеччина)
Гран-прі міжнародного фестивалю «Контакт» (м. Торунь, Польща) — за виставу «Кисень»
Лауреат премії фестивалю «Нова драма» (м. Москва) — за виставу «Кисень»
Лауреат премії «Золота маска» (м. Москва) — за виставу «Кисень»
Лауреат премії фестивалю «Кінотавр» у номінації «Кращий режисер» — за фільм «Кисень»
Приз Гільдії кінознавців та кінокритиків РФ «Білий слон»
2004 — Гран-прі фестивалю «Нова драма» — за виставу «Буття 2»
2007 — Гран-прі фестивалю «Нова драма» — за виставу «Липень»
Премія «Ніка» у номінації «Відкриття року» за дебютний фільм «Ейфорія»^[17]
Спеціальний диплом журі фестивалю «Кінотавр» «За яскраве, експресійне образотворче рішення» за фільм «Ейфорія»
Приз незалежного молодіжного журі 63 МКФ у Венеції «Золоте левеня» за фільм «Ейфорія»
2009 — Кращій драматург Німеччини
2010 — Лауреат премії «Текстура: Ім'я»
Краща вистава XVIII «Міжнародного фестивалю мистецтв приємного та неприємного» (м. Лодзь, Польща)
2012 — Головна нагорода за внесок у розвиток Паспорт «Політики» (Польща)