Владислав Желенський

Владислав Желенський
Париж, 12 серпня 2001
Народився	11 липня 1903(1903-07-11) Пархач
Помер	26 червня 2006(2006-06-26) (102 роки) Париж
Поховання	Кладовище Шампо в Монморансі
Країна	Республіка Польща  Франція[1][2]
Діяльність	історик, адвокат, правник, публіцист
Галузь	право[1], історія[1] і публіцистика[1]
Знання мов	польська[3][1] і французька[1]
Військове звання	лейтенант
Рід	Q63532280?
Батько	Stanisław Gabriel Żeleńskid
Родичі	Владислав Желенський і Тадеуш Бой-Желенський
Медіафайли у Вікісховищі

Влади́слав Марце́лій Желе́нський гербу Цьолек (пол. Władysław Marceli Żeleński herbu Ciołek; 11 липня 1903(19030711), Пархач (нині Межиріччя, Сокальщина) або Львів — 25 червня 2006, Париж) — польський правник, прокурор, адвокат. Представник сторони звинувачення на Варшавському процесі ОУН у справі про страту за вироком Революційного трибуналу ОУН міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. У післявоєнні роки — прибічник українсько-польського примирення, один з засновників українсько-польського товариства у Парижі.

Уродженець України. Внук польського композитора, піаніста Владислава Марціяна Желенського (1837—1921), небіж журналіста, критика, письменника Тадеуша Боя-Желенського (1874—1941), розстріляного нацистами у Львові в липні 1941 разом із групою польських університетських викладачів.

Навчався в гімназії у Кракові, в 11 років помер після смертельного поранення в одному з боїв його батько Станіслав — відомий архітектор Кракова, під час Першої світової війни — ад'ютант генерала Тадеуша Розвадовського.

Вступив на правничий факультет Варшавського університету, переїхав до міста. Певний час жив у дядька^{[якого?]} Тадеуша, де познайомився з Єжи Ґедройцем, з яким стали однодумцями в «українському питанні». Навчання поєднував із підробітками.

Майже 50 років розслідував справу «львівських професорів», завдяки йому ще раз було доведено непричетність до неї українців з батальйону «Нахтігаль». Створив власний архів, частина «Архіву Желенського» перебуває в Інституті генерала Сікорського в Лондоні, частина — в Архіві нових актів у Варшаві.

Взяв активну участь у роботі польсько-українського товариства, створеного у Парижі в червні 1976 р. Через 2.5 роки був обраний до керівництва Товариства, з грудня 1980 р. очолив його. Брав участь у грудні 1979 р. у спільній українсько-польській конференції з нагоди 50-річчя ОУН. У Мюнхені зустрівся з діячем ОУН та науковцем Володимиром Янівим; за словами останнього, мав бажання працювати заради майбутнього. Ініціював спільний українсько-польський заупокійний молебень у польському костелі Парижу по смерті Патріарха Української греко-католицької церкви кардинала Йосифа Сліпого. Підтримував греко-католиків, був прибічником створення патріархату УГКЦ.

У листі до відомої діячки українського жіночого руху Мілени Рудницької, яка його підтримувала, сказав:

Наші народи… розташовані поблизу сусідами, мають однакові цілі: свободу і незалежність, повинні об'єднатися дружбою і взаємоповагою…. Дорога до цього веде через знаходження спільної моральної мови і однакової етичної позиції.

Помер у Парижі, маючи 103 роки. Його відспівували в тому костелі, у якому проходив спільний молебень поляків і українців за упокій душі Йосипа Сліпого… Похований на польському цвинтарі Ле-Шампо в Монморансі.

• Юрій Рудницький. З прокурорів — в адвокати [Архівовано 4 січня 2015 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття про особу Польщі. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.