У 1923 році разом зі старшим братом, Олександром, та матір'ю тікає від батька, який почав зловживати спиртним, до Києва.
Втрата слуху майбутнім письменником компенсувалася вольовим розвитком пам'яті, начитаністю: книжка стала для хлопця одним з основних джерел формування художньої й соціальної свідомості. Закінчив мовно-літературний факультет Київського інституту народної освіти. Одружився з правнучатою небогою Тараса Шевченка Фотіною (Тіною) Красицькою.
Фотопортрет Олекси Влизька
1927 року в пресі з'явилося повідомлення про загибель Влизька в Дніпрі. Вістка справила приголомшливе враження. Чільний тогочасний критик Володимир Коряк у центральній харківській газеті «Комуніст» умістив некролог, у якому назвав юного поета «українським Пушкіним»[3] Однак інформація виявилася звичайнісінькою містифікацією, що їх так полюбляли футуристи, Влизько згодом спростував її весело-іронічною заявою в пресі та новими книжками.
Влизько-поет — це тільки обірваний початок. Або, як він сам про себе писав у передмові до «Живу, працюю!», — «тільки етап і шукання нових форм... До синтетичної рівноваги ще далеко...» З його жадібністю, темпераментом, естетичним поліморфізмом нелегко дійти «синтетичної рівноваги» за кілька даних йому долею літ. А все ж елементи власної синтези в ньому вже починали проявлятися. Яків Савченко писав з приводу Влизькової «Дев'ятої симфонії»: «Я не знаю нічого кращого в українській поезії останнього десятиліття щодо такої шляхетності думок, такого міцного й суцільно-пафосного піднесення і, нарешті, такої широти й людяності мислення. Це тим паче вражає, що Влизькові всього 19 років». Коротенький восьмирічний літературний шлях Влизька позначений динамічними шуканнями, різнорідністю форм, жанрів, тем. Класицизм, футуризм, «виробнича поезія» й агітка, а над усім і передусім активний вітаїстичний романтизм.
Творчість
Обкладинка збірки поезій Олекси Влизька «П'яний корабель»Олександр Влизько. Обкладинка книжки Олекси Влизька «Hoch, Deutschland!» (Харків, Державне видавництво України, 1930). Відтворено в Мудрак Мирослава, Нова ґенерація і мистецький модернізм в Україні, (Київ, Родовід), с.87.]
Рано почав писати вірші: спершу російською мовою, поступово зі словником удосконалював свою українську[5]. В літературу Влизька ввів Борис Антоненко-Давидович, надрукувавши в київському журналі «Глобус» (1925. — № 22) його вірш «Серце на норд». Відтоді Влизько регулярно друкується в газетах «Комсомолець України», «Культура і побут», «Літературна газета», журналах «Життя й революція», «Молодняк», «Нова громада», «Червоний шлях». Зблизився з Михайлем Семенком і українськими футуристами, активно співпрацював у їхньому органі журналі «Нова генерація»[5]. Належав до літературних організацій «Молодняк» і ВУСПП. У першому номері органу ВУСППу — «Літературній газеті» — надруковано напутні рядки з вірша Олекси Влизька «Поетові»: «Не лицемір, поете, серцем, і не роби із нього шарж, — замало глянути крізь скельця, на бунт, виспівуючи марш» (1927).
1927 року вийшла перша збірка поезій Олекси Влизька «За всіх скажу». Тогочасна критика напрочуд високо оцінила поетичний дебют молодого автора. Збірку відзначено премією Наркомосу УСРР на конкурсі з нагоди 10-річчя Жовтня. Попри тяжку недугу, вірші Влизька сповнені бадьорими інтонаціями, поет оспівував екзотику морської стихії, поривання в небуденність. Був невтомним шукачем образів і ритміки, суголосних добі національного відродження та революційної романтики. Автор збірок віршів «За всіх скажу» (1927), «Поезії» (1927), «Hoch, Deutschland!» (1930), «Живу, працюю!» (1930), «Книга балад» (1930), «Рейс» (1930), «Моє ударне» (1931), «П'яний корабель» (1933), «Мій друг Дон-Жуан» (1934), книжки нарисів «Поїзди ідуть на Берлін» (1931).
Три збірки Олекси Влазька — «Hoch, Deutschland!» (Державне видавництво України, 1930), «Живу, працюю!» (Державне видавництво України, 1930), «Поїзди ідуть на Берлін» (Література й мистецтво, 1931) — були оформлені в конструктивістському стилі його братом, художником і поетом Олександром Влизьком (1910—1996). Студент Київського художнього інституту, Олександр Влизько в той час був близьким то кола українських панфутуристів, які опублікували в "Аванґард-Альманасі пролетарських митців Нової ґенераці " (1930) створену ним обкладинку для «Hoch, Deutschland!»[6].
Серце і вогонь [Архівовано 17 серпня 2021 у Wayback Machine.] / Вибір і вступна стаття Св. Гординського; Обкладинка і титульна сторінка В. Баляса; Портрет роботи Св. Гординського. Краків: Українське видавництво, 1942. 104 с.
Влизько Олександр. Наллятий сонцем (це і є мій брат, невигаданий Олекса Влизько). — К., 1994. — 208 с.
Вежель-Веркалець Л. Верхи на вождях у Биківню: [Невідомі сторінки долі Олекси Влизька] // Київ. — 1998. — № 11/12. — С. 140—146.
Коваленко Борис. Поет молодої снаги // Молодняк. — 1927. — № 4. — С. 83–89.
Ковалів Юрій. …Бо зустрінеш у мені вогонь // Радянське літературознавство. — 1988. — № 6.
Красицька Фотіна. А я тиняюся по світу // Независимость. — 1993. — 22 мая.
Новиченко Леонід. Поет недоспіваної пісні // Вибрані поезії / Упор., передм., прим. та ред. Леоніда Новиченка; вступ. стаття Павла Усенка. — К.: Радянський письменник, 1963. — С. 7–31.
Первомайський Леонід. Обіцянки здійснення: До 60-річчя від дня народження Олекси Влизька // Вітчизна. — 1968. — № 2. — С. 145–153.
Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років/ Упоряд. Раїса Мовчан. — Київ : Кліо, 2015. — 640 с. — ISBN 978-617-7023-36-3.
Слабошпицький Михайло. …У країні й годині своїй: Про поезію Олекси Влизька // Вітчизна. — 1987. — № 2. — С. 158–162.
Слабошпицький Михайло. Олекса Влизько // Письменники Радянської України. 20—30-ті роки. — К.: Радянський письменник, 1989. — С. 178—196.
Степанов Федір. Олекса Влизько: трагедія віри // Слово і Час. — 1993. — № 2.
