Водохрещенський вечір
Другий Святий вечір, також Голодна кутя — день народного календаря у слов'ян 5 січня. Найбільш насиченим обрядами є вечір, коли Православна церква шанує навечір'я Богоявлення та Хрещення Господнього. День суворого посту. Останній день колядування[1], останні святкові ворожіння[2]. Під Водохреще у деяких слов'янських народів прийнято збирати сніг, який, як вважається, має особливі цілющі властивості і зберігає свіжу воду в колодязях протягом року[3]. Інші назвиУ слов'ян більшість назв дня термінологічно замикається з назвами Різдвяного святвечора і багато в чому повторює різдвяно-новорічні звичаї [4]: укр. Голодна кутя, Другий Святвечір, Святвечір водохресний, Голодна кутя, Друга кутя; поліс. Нищая кутя, Третя велія, Інші коляди, Водянуха, Остання кутя, Кутя-варóжка, Пісана коляда, Терплячка; біл. Піскуха, Мар'я, Цярпека; рос. Голодная кутья, Крещенская коляда, Голодный свят-вечер, Второй Сочельник, Водяная коляда, Голодный вечер, Третья, или водопостная кутья, Канун Богоявления, Свечки; болг. Попо́ва коледа; серб. Крстовдан, Водопос, Водокрст, Неjетка[5] [6], чеськ. Jméno Ježíš [7]. За сербським переказом, зимовий «Крстовдан» названий так тому, що в цей день «схрещуються» вітри, а люди гадають за їхнім напрямом про благополуччя та врожай [7]. Українські традиціїУвесь цей день віряни нічого не їдять — постують. Сідають вечеряти, коли вже розпочинаються перші сутінки. На вечерю подаються пісні страви — смажена риба, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутя та узвар. У давнину після вечері діти «проганяли кутю»: вибігали з хати і палицями били знадвору в бокову стіну будинку примовляючи: «Тікай, кутя, із покуття, а узвар — іди на базар, паляниці, лишайтеся на полиці, а «дідух» — на теплий дух, щоб покинути кожух». Уже ввечері, коли стемніє, «дідуха» виносили, несли його на вигін або в садок — і палили: пускали на «теплий дух». Це — символічне палення зими та накликання весни. Коли все перегорить і солом’яний жар погасне, дівчата розхоплювали попіл з «дідуха» і несли на город — «щоб огірки родили». Після вечері всі клали свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, «щоб хліб родився». Чия ложка вночі «сама перевернеться», той незабаром помре. Кутю, яка залишилася після вечері, виносили курям — «щоб добре плодилися». У Водохрещенський святвечір віряни також ідуть до церкви святити воду. Глечики, пляшки, банки прийнято прикрашати цмином або сухими васильками. Вода, освячена в Святвечір — «вечірня вода» — вважалась святішою та більш цілющою ніж та, що була освячена у день Водохреща. На Поділлі господиня або старша дочка після вечері брала в миску кілька ложок борошна і на свяченій воді замішувала рідке тісто. Цим тістом вона малювала хрести на всіх чотирьох стінах хати, в сінях, коморі, стайні та в інших господарських будівлях — «від нечистої сили». Батько брав полумисок зі свяченою водою і кропилом кропив усіх присутніх у хаті, примовляючи: «Дай Боже, і на той рік діждатися». Далі він ішов кропити в сінях, у коморі та навколо хати. Молодший син брав у руки три пироги та йшов услід за батьком. Перший пиріг він кусав у сінях, другий — в коморі, а третій — на дворі. На Галичині у Другий Святвечір традиційно ішли щедрувати. Кожен із щедрівників носив із собою цілий оберемок гілок ліщини. За щедрівку господар виносив пригорщ вівса, намоченого у воді, і висипав його щедрівникові в торбу. Щедрівник же давав господарю гілку ліщини. Зібраний щедрівником овес вважався найкращим «на розплід», а гілка ліщини мала чародійну силу берегти худобу від «усього злого». На Поліссі на віконних рамах та дверях малюють дерева, коней, людей та вози. Подекуди «виписують Коляду»: малюють на вікнах і дверях по три хрести крейдою, хрестячись, маючи при собі хлібець, свічку, тарілку, ложку куті, тримаючи під рукою шапку. Після цього сідають вечеряти[8]. Із соломи, що лежала на Святвечір під час вечері під скатертиною, робили перев'ясла та обв'язували фруктові дерева, щоб краще плодоносили. Господар ішов увечері босими ногами в сад і перев'язував дерева, щоб «не боялися морозу» і примовляє дереву: «Я босий прийшов, не боячись морозу, і ти не бійся»[9]. На Наддніпрянщині існував такий звичай: коли з церкви принесуть свяченої води, господар робив з сухих васильків кропило і кропив нею спочатку все в хаті, а потім комору, стайню, стодолу — всі господарські будови. За господарем-батьком ходив хтось із дітей — хлопчик чи дівчинка — і носив на тарілці пиріг, а в руці — шматочок крейди. Яке місце батько покропить водою, на тому місці, вслід за ним, син писав крейдою хрест. В хаті хрести писались на дверях, вікнах, на столі, скрині на посуді — скрізь. У господарстві кропились свяченою водою і писались хрести не тільки на будівлях, а й на хліборобському знарядді — на плузі, боронах, сівалках, косах, граблях. Кропилась свяченою водою і худоба — корови, воли, вівці, коні. Не кропили лише свиней та курей. Традиція робити християнські написи крейдою у хаті відома і в Центральній Європі, наприклад у Чехії. У день Богоявлення чехи за допомогою освяченої у церкві крейди пишуть на дверях свого будинку або церкви ініціали трьох мудерців (Каспара, Мельхіора та Балтазара), які, згідно з західнохристиянською традицією, прийшли поклонитись новонародженному Христу. Традиції та обряди в інших слов'янУ цей день православні християни моляться священномученику Феопемпту і мученику Феоні при отруєнні різними речовинами [10].  Росіяни обов'язково варили кутю (у деяких регіонах), страви з гороху або бобів, узвар із сухофруктів, пекли млинці та хлібні вироби. За вечерею повторювалися деякі різдвяні звичаї: запрошували «мороз» («вовка», «птах», «звірів» та інших персонажів) на вечерю; підкидали до стелі першу ложку куті; запалювали свічку «для мертвих»; відкладали з кожної страви частину для душ предків [4]. Сніг цього святвечора вважали цілющим, ним лікували недуги — оніміння в ногах, запаморочення, судоми. Свяченою водою окроплюють вулики під час збирання роїв. Зібраний за околицею (за селом), у полі — сипали в колодязь. Це робилося для того, щоб вода була в колодязі завжди вдосталь і ніколи не загнивала[11]. Виставляли на ніч у чашках різні види зерна і вранці оглядали — на яке зерно випав іній: тому і народитися цього року[12]. Для захисту від нечисті, вважали російські селяни, треба накреслити хрест на дверях та віконних рамах[13][14], насипати на пічну загнетку снігу, зібраного в хрещенський вечір[15]. Кажуть, що коли змій, проникнувши через трубу, стане на водохресну воду, то загине назавжди[3]. Болгари у Святхрещенський святвечір влаштовували останню святкову вечерю (болг. кадена вечеря): до пісних страв додавали волоські горіхи, зерно; ставили свічку, що не догоріла після попередніх двох святкових трапез [16] . Хорвати Самобору лише напередодні Хрещення починали їсти обрядовий хліб літниця (хорв. letnica), який щоразу викладали на святковий стіл напередодні Різдва, Нового року, Водохреща [16]. Словенці (горен., долен., штирій.) пекли на святки три хліби, найбільший з яких (словен. poprinjak, mocen kruh) їли в день трьох королів, щоб бути сильними і здоровими [16]. У Родопах пекли аналогічний різдвяному хліб із запеченою монетою, що використовується для ворожіння про щастя. Після вечері годували свійську птицю в обручі від бочки, ворожили, обв'язували фруктові дерева соломою, здійснювали інші обряди, подібні до магічної практики різдвяно-новорічного циклу (в.-слав., болг.)[17]. Щоб «побачити» Хрещення Господнє ставили чашу з водою і дивилися, чи вода колихнеться опівночі. Якщо опівночі вода колихнулася, то бігли дивитись «розгорнуті небеса». При цьому говорили: «Побачиш сполохи — проси хоч царства небесного. Все здійсниться»[18]. Опівночі ходять на річку, джерело, колодязь набрати води, якою приписують цілющі властивості, і яку ретельно оберігають. У чистому полі сніг копати ходили хоч старі діди, хоч молодиці. Вмиваються сніговою водою ранком у день Хрещення червоні дівчата, щоб «без білила білими бути, без рум'яна — рум'яними» [15]. Серби вірили, що вночі небо відкривається і всі води в цей момент припиняють текти, зупиняються. Дехто навіть вважає, що і вітер перестає дмухати, і вся вода перетворюється на вино. Хто в цей момент зачерпне воду, вона залишиться вином і буде ліками від усіх хвороб [19]. Святки добігають кінця, і з ними — страшні вечори, коли нечисть чаклує. Щоб позбутися нечисті, в богоявленську ніч напередодні Водохреща натовп молодих хлопців верхи на конях носиться по всіх дворах, б'є мітлами і батогами по всіх темних кутах і закутках із заклинаннями, криком та вереском. До того ж на дверях, на притолоці, на дверях хлівів, комор, млинів малюють крейдою або вугіллям хрести. Особливо небезпечний в хрещенську ніч перевертень «Перелесник», який є дівчатам у вигляді прекрасного юнака[20]. Збереглися звістки про слов'янський звичай Кликання плу́ги, пов'язаному з оранкою, що проводилася на Водохрещенський вечір, а з введенням нового року з 1 січня — на Василів вечір[21]. В інших народівУ британців є свято в останню ніч Різдва під назвою Дванадцята ніч[en][22]. Популярна англійська традиція — сховати в приготовлений торт квасолю та горох; «Чоловік, який знаходить боби у своєму шматку торта, стає королем на ніч, а дама, що виявила горошину у своєму шматку торта, стає королевою на ніч». Святкування зазвичай супроводжувалося співом Різдвяних слав (колядок) і рясним харчуванням. Шекспір присвятив святу свою п'єсу Дванадцята ніч, або Як собі хочете[23] . П'єса була показана в Мідл-Темпл-холі, одному з судовими інами, в ніч на Стрітення, 2 лютого 1602 року[24]. В Іспанії в другій половині дня 5 січня проходить традиційна костюмована хода «Кавалькада царів-волхвів», що інсценує прибуття в місто трьох біблійних волхвів — Мельхіора, Гаспара і Валтасара для поклоніння немовляті Ісусу. Громадське телебачення (TVE) щороку транслює парад із Мадриду. Приказки та прикмети
Див. також
Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
