Водська п'ятинаВодська п'ятина (рос. Во́дская пяти́на, Вотская пятина, Вотьская пятина, Вотская земля, фін. Vatjan viidennes, естон. Vadja viiendik, нім. Wattlande[1]) — північно-західна п'ятина Новгородської землі до XVIII століття. Територія розташована між річками Волхов і Луга[2]. Назва походить від фіно-угорського народу водь, який мешкав на цих територіях[3]. Історія 1478 року Новгородська республіка була завойована Московським князівством за Івана ΙΙΙ. У 1491 чи 1492 роках великокняжі писарі розпочали опис Новгородських земель. Водська п'ятина була описана Дмитром Васильовичем Китаєвим і Микитою Губою Семеновим сином Моклокова в 1499—1500 роках під назвою «Писцеві (переписні) книги Дмитра Китаєва 7008 рік». З XVI століття поділялась на Карельську і Прилузьку частини. Межа між п'ятинами проходила повз річки, тому погост ділився на дві п'ятини. Як адміністративно-територіальна одиниця Водська п'ятина існувала до другої половини XVIII ст. Через Водську п'ятину проходив Івангородський шлях — дорога, побудована Іваном III, яка сполучала Великий Новгород з Івангородом і Ямом — північно-західні фортеці Московського князівства. 1565 року князь Іван Грозний поділив землі на опричнину і земщину і Водська п'ятина увійшла до складу Московщини[4][5]. У 1617 році за угодою Столбовського миру значна частина території відійшла до Швеції (Інгерманландія). 1702 року землі були відвойовані у шведів Петром I. 1708 року під час губернської реформи царя Петра I (1708—1710) Водська п'ятина була приєднана до складу Інгерманландської губернії — першої губернії, затвердженої Петром I на території Росії. СкладДо складу Водської п'ятини входило 6 повітів.
Кожен повіт поділявся на погости і стани. Див. також
Примітки
Література
Посилання |
Portal di Ensiklopedia Dunia
