Волконський Федір Федорович

Волконський Федір Федорович
Народився	невідомо  невідомо
Помер	1665(1665) Казань
Підданство	Московське царство
Діяльність	стряпчий, стольник, окольничий, боярин, воєвода
Батько	Федір Іванович Мерін Волконський
Діти	Андрій

Князь Федір Федорович Волконський († лютий 1665, Казань) — російський військовий і державний діяч, намісник, воєвода, окольничий, боярин і дипломат під час Смутних часів та в період правління Михайла Федоровича і Олексія Михайловича.

Старший син воєводи князя Федора Івановича Мерина Волконського. Мав братів, князів: окольничий Петро Федорович, воєвода Іван Федорович і сестра княжна Марія Федорівна.

Перша гадка про Федора Волконського датується 1605 роком, коли він був воєводою в Мценську. У 1618 році він стряпчий, учасник московського облогового сидіння. Брав участь у вирішенні місницького спору між боярином князем Дмитром Пожарським і стольником Юрієм Татіщевим (1618). Стольник (1621). Виконував двірцеві посади (1621-1629): ринда в білому платті при прийманні та відпуску послів, «дивився в обідні столи» тощо. На двох весіллях царя Михайла Федоровича був біля царського короваю (1625 і 1626).

Заміщував державні посади з Максимом Петровичем Крюковим у травні 1625 року. Ходив до села Рубцево для освячення церкви Покрови Пресвятої Богородиці і після освячення був запрошений до столу Государя (29 жовтня 1626). Учасник прийому шведського посла (25 листопада 1626), в тому ж році отримав помісний оклад 650 чвертей. Ринда по праву руку від Государя при відпустці данського посла (лютий і березень 1627), чому «бив чолом» на князів Пожарських «на поруху від такого призначення» та з програної справи відсидів день у в'язниці, теж при прийомі англійського посла з князями Ромодановськими (червень 1627).

Воєвода в Лівнах (1629-1631). Ринда під час відпустки турецького посла (28 червня 1632). Займаючи посаду другого воєводи в Калузі, разом з князем Федором Куракіним йшов проти королевича Владислава, який прийшов під Смоленськ (1633). Після капітуляції московської армії на чолі з боярином Михайлом Шеїним під Смоленськом, будучи воєводою у фортеці Біла (1633-1634), протягом 59 днів відбивав напади польського війська під командою королевича Владислава IV Вази, за що нагороджений у окольничі (8 липня 1634). На подарунок отримав шубу на золотому атласі, срібний кубок і вотчини 700 чвертей. У званні намісника калузького вів переговори з литовськими послами (1635), з послами Гольштейну (1636).

Воєвода і окольничий в Путивлі у 1636 році. Перебував з посольством у Грузії (1637-1639), у складі делегації — архідиякон Арсеній Суханов. У званні намісника муромського вів переговори з кримськими послами (1639). Очолював декілька наказів: Чолобитний (з 1634), Литовськаий, Розшуковий, Великого приходу, Збору даточних людей. Наприкінці лютого 1635 року призначений калузьким намісником. Приймав литовських послів і вів з ними переговори у березні 1635 року. Призначений на чолі Козацького наказу (1640-1645). На чолі комісії направлений в Путивль для межування спірних земель з Литвою (25 травня 1642), де з ним працював ясельничий Баим Болтін^[1]. Співпрацював з Кузьмою Андрійовичем Трусовим (1642—1643).

Направлений в Астрахань до князя Бориса Рєпнінуа в «товариші», з нагоди приходу туди калмиків (1643-1647)^[2], де співпрацював з ним М. П. Вердеревський.

Був присутній на весіллі царя Олексія Михайловича з Марією Милославською (16 січня 1648). Призначений членом комісії зі складання Соборного Уложення разом з князями Микитою Одоєвським та Семеном Прозоровським (16 липень 1648). Направлений до Заонежья, якому погрожували шведи (1649). Керував будівництвом Олонецької фортеці, воєвода в Олонці (до 31 грудня 1649).

Прибув з Москви до Пскова для розшуку учасників «хлібного бунту» (30 березня 1650). Псковичи облаяли його, завдали йому кілька ударів і відібрали у нього грамоту, в якій наказано було йому стратити винних. Псковичи, прочитавши цю грамоту, закричали: «Ми швидше стратимо тут того, хто буде присланий з Москви стратити нас!», після чого Волконський був схоплений повстанцями і посаджений до в'язниці.

Після повернення, першим в роду одержав боярське звання 21 грудня 1651 року. Супроводжував Государя в Савін монастир (січень 1652). Разом з боярином князем Борисом Репніним відправлений великим послом до Речі Посполитої з титулом намісника муромського (24 квітня 1653), а після повернення призначений (18 грудня 1653) другим воєводою до Києва (з 23 березня 1654 по 30 квітня 1655), де брав активну участь у московсько-польській війні (1654—1656). Діючи на правому фланзі армії гетьмана Богдана Хмельницького, захопив литовські міста Столин, Турів, Давид-Городок і Пінськ. У складі «великого посольства» боярина князя Микити Одоєвського вів переговори з послами Данії (29 січня і 26 квітня 1658), а потім посланий третім до Вільно (07 травня 1658), безуспішно намагаючись схилити посланців польського короля до «вічного договору» разом з князем Одоєвським і Шереметьєвим в Борисові на річці Березині (1660). Співпрацював з Ф. В. Колтовським у ході призначення до посольства (1660)^[1]

Будував церкву Спаса Нерукотворного образу в Законоспаському монастирі (1662). Виїхав до Казані водним шляхом з служивими людьми для упокорення бунтовавших башкирів (12 вересня 1662) і звідти ходив до Уфи та Мензелінська. Воєвода в Уфі (1662—1663), керував придушенням башкирського повстання 1662—1664 років. Воєвода в Мензелінську (з 29 жовтня по 18 листопада 1663).

Володів маєтками в Московському повіті і вотчинами в Галицькому повіті.

Помер у лютий 1665 року у Казані приїхавши з Мензелінська. Цар послав вдові 200 рублів і шубу оксамитову на соболях у 200 рублів, щоб та прикрила нею труну чоловіка. Його ім'я внесено у синодики Спаса-Андронікова та Миколо-Угреського монастирів.

• Син: Князь Волконський Андрій Федорович помер на службі в Астрахані.
• Дочка: Княжна Парасковія Федорівна († 1667) — одружена з князем Дмитром Федоровичем Щербатовим.

Досить важко розібратися в життєписі обидвох сучасників з однаковими іменами і по батькові. Волконський Федір Федорович окольничий і воєвода, онук і правнук Юрія Перфілія.

Представлений князь Федір Федорович Волконський Мерин, пожалований в бояри (1650), онук князя Івана Чорного.

Перший призначений в окольничі за Белевську службу (1634), другий (1636), внаслідок чого вони протягом 14 років є двома особами з одним ім'ям і по батькові. Прізвисько «Чорний» не перейшло в узаконене родове ім'я, і згадується в представленому родоводі до Палати родовідних справ (1686). Родовід і челобитні, завдяки згадці не тільки по батькові кожної особи, але і повторення імені діда і прадіда, а іноді і родоначальника, ймовірно, дозволяють ототожнювати цю інформацію з Федором Федоровичем, онуком Перфільєва.

Ще більшу плутанину вносять року смерті: 1-й Федір Федорович, боярин помер у Казані при приборканні уфимських башкирів († 1665), 2-й Федір Федорович, окольничий, помер в Астрахані при приборканні астраханських калмиків († 1665).

• Белокуров, С. А. Поездка старца Арсения Суханова в Грузию (1637—1640) // Христианское чтение, 1884, март-апрель, 438—488.
• Волконский, Федор-Мерин Федорович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• «Славянская энциклопедия. XVII век». — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2004.
• Сост. Г. А. Власьев. Потомство Рюрика: материалы для составления родословий. СПб. Т. 1. Князья Черниговские. Ч. 3. Тип: Т-во Р. Голике и И. Вильборг. 1907 г. Волконский Фёдор Фёдорович. стр. 344—345; 361.
• Сост. княгиня Е. Г. Волконская. Род князей Волконских: Материалы, собр. и обраб. кн. Е. Г. Волконской. С портр. авт., снимком с родословной 1686  и гербом рода СПБ. Тип: М. М. Стасюлевича. 1900. Волконский Фёдор Фёдорович. № 96. стр. 115—137. Волконский Фёдор Фёдорович. № 110. стр. 264—266.

• Життєпис [Архівовано 13 червня 2021 у Wayback Machine.] на сайті Хронос
• Волков В. «Защитник крепости Белой» // Родина. — № 7. — 2002.