Воронівка (Прилуцький район)
Вороні́вка — село в Україні, у Прилуцькому районі Чернігівської області. Входить до складу Ічнянської міської об'єднаної територіальної громади. Населення становить 82 осіб. ГеографіяСело Воронівка знаходиться і північно-західній частині району, на лівому березі річки Іченька, вище за течією на відстані 3 км розташоване село Хаєнки, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Лучківка, на протилежному березі - село Киколи. По селу протікає струмок що пересихає з загатою. До села примикає великий лісовий масив. Відстань від Чернігова — близько 150 км, від Ічні — 9 км. Найближча залізнична станція — Августівка на лінії Бахмач — Прилуки Полтавської дирекції залізничних перевезень – за 6 км. ІсторіяПоблизу села виявлено залишки давньоруського городища IX-XIII століття. За народними переказами у ХІІ столітті на місці села знаходилася фортеця Вороньок. В першій половині XIII століття поселення по річках Сула та Удай, як і по всій Лівобережній Україні, були зруйновані монголо-татарами. Село засноване на початку XVII століття. Вперше згадується в переписі Малоросії 1666 р.[1]. Колись Воронівку оточував земляний вал із частоколом з дубових паль, на валу було кілька брам[2]. Залишки валу збереглися до цього часу. Спочатку Воронівка була вільним козацьким селом, яке з 1648 р. входило до складу Монастирищенської сотні Прилуцького полку (нині село Монастирище Ічнянського району). В середині XVIII століття село ввійшло до складу Ічнянської сотні Прилуцького полку. Гетьман Іван Скоропадський (1646-1722) надав Воронівку охочекомонному полковнику[3] Федяю, була це феодальна залежність, яка поширювалася на посполитих (підсусідків та вільних селян). Після його смерті в 1717 р. селом володів журавський сотник Михайло Ягельницький, село йому належало і під час перебування на посаді полкового судді (1728-1741). Пізніше Воронівка перейшла до сина судді, Івана Михайловича Ягельницького, який у чині бунчукового товариша володів нею до 1779 р. У 1752 р. гетьман Кирило Розумовський віддав полковнику Прилуцькому Івану Григоровичу Галагану містечко Ічню з прилеглими землями. До його володінь увійшла і частина земель Воронівки. У 1740 р. у Воронівці було 12 хат селян, 2 хати козаків і 4 хати козачих підсусідків. У 1780 р. – 11 дворів (15 хат) селян «різних володінь», 5 дворів (8 хат) козаків. У 1797 р. в селі налічувалось 107 душ чоловічої статі податкового населення. Селище було приписане до парафії церкви Іоанна Богослова[4] села Хаєнок. Після ліквідації Гетьманщини (1782) село входило до складу Чернігівського намісництва, а потім до Малоросійської губернії, Переяславського повіту. Царським указом від 27 лютого 1802 року Малоросійська губернія була поділена на дві – Полтавську і Чернігівську. Воронівка ввійшла до складу Прилуцького повіту Полтавської губернії. Є на мапі 1787 року.[5] Указом від 3 травня 1783 р. імператриця Катерина II зробила посполитих Воронівки кріпаками. На початку ХІХ століття 6 кріпаків у Воронівці мав статський радник, маршал Чернігівського дворянства (1808-1815) Микола Стороженко , потомок Григорія Стороженка, ічнянського сотника. У 1829 р. надвірний радник Андрій Іванович Маркевич мав на селі 14 дворів кріпаків, чоловічої статі – 59 і жіночої – 62[6]. Його син, відставний поручик Микола Маркевич в 1837 р. мав у Воронівці 10 дворів та 40 кріпаків чоловічої і 60 – жіночої статі. Дворяни Тишкевичі мали в селі 1 двір та 2 кріпаків чоловічої і 2 – жіночої статі[7]. Садиб поміщиків у селі не було. В 1840 р. у Воронівці був 1 двір військових, 17 дворів козаків, 11 дворів кріпаків, 256 жителів[8]. В 1859 р. у селі було 32 двори де жило 294 особи (150 чоловічої та 144 жиночої статі)[9]. Після скасування у 1861 р. кріпосного права селяни-власники Воронівки утворили Галаганівську сільську громаду, яка ввійшла до складу Вільшанської волості. Козаки села підлягали Вільшанському волосному правлінню відомства Палати державного майна. У 1886 р. в селі було 27 дворів селян-власників, 51 двір козаків, 4 двори міщан та ін., 85 хат, 428 жителів. У 1910 р. налічувалось 114 господарств, з них козаків – 72, селян – 40, ін. непривілейованих – 2. В селі було 626 жителів, у тому числі 15 теслярів, 1 кравець, 1 швець, 20 ткачів, 41 поденник, 2 займалися інтелігентними та 57 – іншими неземлеробськими заняттями, все інше доросле населення займалося землеробством на 725 десятинах придатної землі. З кінця ХІХ століття в селі діяла народна школа для хлопчиків, у якій навчалося 40 учнів. Після жовтневого перевороту село знаходилося під владою Центральної Ради Української Народної Республіки (до кінця квітня 1918 р.), Гетьманату Української Держави Павла Скоропадського (до листопада 1918 р.) і Директорії УНР (до січня 1919 р.). В лютому 1919 р. Чернігівщину захопили більшовики, які у кінці серпня 1919 р. відступили під натиском Добровольчої армії генерала Антона Денікіна. Більшовики повернулися в грудні 1919 р., влада в Прилуцькому повіті перейшла до більшовицького ревкому, почалися розстріли без суду, грабунок селян – відбиралася земля, хліб, коні. На повіт була накладена продрозкладка: 1 млн. пудів хліба, велика кількість голів рогатої худоби, свиней. Все це вивозилося до Росії. Все разом взяте призвело до активізації повстанського руху проти радянської влади. Згідно наявних документів у числі восьми сіл та хуторів Прилуцького повіту, де був поширений повстанський рух, названо і село Воронівка. Вжиті більшовиками широкомасштабні каральні заходи і терор призвели до поступового згасання повстанського руху. У 1923 р. була проведена територіальна реформа, за якою Воронівка ввійшла до Малодівицького району Прилуцької округи, і була підпорядкована Хаєнківській сільраді. У 1925 р. у Воронівці було 148 дворів, 691 житель, а в 1930 р. – 143 двори, 643 жителі. На основі церковнопарафіяльної школи була організована чотирирічна початкова школа. Під час колективізації 1929-1931 рр. у Воронівці був створена сільськогосподарська артіль ім. О.М. Горького. У листопаді 1936 р. відбулася чергова територіальна реорганізація, село Воронівку передали зі складу Малодівицького до Ічнянського району Чернігівської області. Під час Другої світової війни в результаті мобілізації літа 1941 р. на фронт пішла більша частина чоловіків села. З вересня 1941 р. по вересень 1943 р. село знаходилося під німецькою окупацією. В селі була створена сільська община, у якій організація праці була подібна до колгоспної. Селяни вирощували жито та просо, отримуючи трудодні, які оплачувалися після обмолоту врожаю. Для молоді села справжнім порятунком стали добровільні і примусові набори на роботи до Німеччини та інших країн Європи. Селяни переважно вимушено підтримували партизанів із загону Є.Х. Соколовського, які по ночах з’являлися в селі. Після російської реокупації у Воронівці було створене відділення колгоспу ім. М.Шевченка села Хаєнки, спеціалізувалися на вирощуванні свиней, птиці та зернових культур. Піл час Перебудови на основі колгоспу було створене акціонерне товариство “Світанок”[10]. Населення села поступово зменшується: за даними на 2013 р. в селі мешкало 105 жителів. До 2017 року орган місцевого самоврядування — Хаєнківська сільська рада. Із 23.02.2017 р. село входить до складу Ічнянської міської об'єднаної територіальної громади. 17.07 2020 р. Ічнянський район був ліквідований [11], село ввійшло до складу Прилуцького району. Примітки
Література
Див. такожПосилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
