Вуколов Володимир Іванович

Вуколов Володимир Іванович
Вуколов Володимир Іванович
Народження	19 березня 1937 ; Шаталовоd, Починківський район, Західна область, РРФСР, СРСР
Смерть	2010
Країна	СРСР; Україна
Жанр	пейзаж і натюрморт
Навчання	Одеське художнє училище і Київський державний художній інститут (1970)
Вчитель	Яблонська Тетяна Нилівна
Діяльність	художник
Працівник	Київський державний художній інститут
Член	Спілка радянських художників України
У шлюбі з	Гупалова Євгенія Федорівна
Роботи в колекції	Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав»

Володимир Іванович Вуко́лов (19 березня 1937, Шаталово — 2010) — український художник і педагог; член Спілки радянських художників України з 1989 року, почесний член Міжнародного благодійного фонду «Духовна спадщина». Лауреат премії Держбуду України за 1985 рік^[1]. Чоловік художниці Євгенії Гупалової.

Біографія

Народився 19 березня 1937 року в селі Шаталовому Починківського району (нині Смоленська область, Російська Федерація). Закінчив Одеське художнє училище; у 1970 році — факультет монументального живопису Київського художнього інституту, де навчався у Тетяни Яблонської^[1].

Після здобуття вищої освіти працював у Київському художньому інституті старшим викладачем кафедри композиції; у 1974—1990 роках — художник Київського творчо-виробничого об'єднання «Художник».

Мешкав у селищі міського типу Боровій в будинку на вулиці Остапа Вишні, № 3^[2]. Помер у 2010 році^[1].

Творчість

Працював у галузях станкового (писав пейзажі, натюрморти) і монументального живопису (автор вітражів, мозаїк), створював гобелени. Серед робіт:

живопис

«Електричка» (1971; Темрюцький історико-археологічний музей^[1]);
«У старому парку» (1993);
«Натюрморт із віялом» (1997);
«Земля цвіте» (2001);
«Цар-соняшник» (2002);
«… і відродиться з попелу Україна» (2002);
«Пісня Вічності» (2004).

Картини зберігаються у приватних колекціях Сполучених Штатів Америки, Японії, Канади, Норвегії, Сирії та Ізраїлю^[2].

монументальні твори

мозаїчні панно «Мир», «Праця, спорт, мистецтво» (Рубіжне), «Море» (Київ), «Дружба» (Ургал), «Весна» (Лисичанськ), «Легенди Півночі» (Мончегорськ, у співавторстві Віктором Романщаком^[1]);
вітраж «Рух» (Лисичанськ);
розпис «Казки» (Ботанічне).

гобелени

«Либідь» (1970), «Селяни» (1971), «Боян» (1972) — всі у Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав»^[1];
«Осінь», «Зима», «Літо» (усі — 2000).

Автор проєктів герба, прапора та пам'ятного знака селища Борової.

Брав участь у мистецьких виставках з 1971 року. Персональна виставка відбулася у Києві в міжнародному благодійному фонді «Духовна спадщина» у 2002 році^[1].