Відповідальність за недостовірну інформацію в деклараціях в Україні

Ця стаття є кандидатом на вилучення. Ознайомитися та долучитися до обговорення цієї номінації можна на сторінці Вікіпедія:Статті-кандидати на вилучення/5 лютого 2025. Доки воно триває, Ви можете працювати над покращенням цієї статті, але не прибирайте це повідомлення. Для отримання додаткової інформації про підстави вилучення див. критерії вилучення статей. До уваги номінатора: Будь ласка, повідомте автора цієї сторінки про номінацію, підставивши шаблон: {{subst:папв|Відповідальність за недостовірну інформацію в деклараціях в Україні|5 лютого 2025}} ~~~~ на його сторінку обговорення. Адміністраторам: вилучити · залишити · редагувати

Кримінальний кодекс України^[1] було доповнено статтею 366-1 згідно із Законом № 1700-VII^[2] від 14 жовтня 2014 року. Дана Стаття мала на меті криміналізувати декларування недостовірної інформації.

У жовтні 2020 року, статтю було виключено з Кримінального кодексу на підставі рішення Конституційного суду України^[3].

Об'єктом даного злочину була система запобігання корупції в частині встановленого законом порядку подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування суб'єктами декларування.

Об'єктивна сторона даного кримінального правопорушення включала такі діяння:

1. «Подання завідомо недостовірних відомостей у декларації»;
2. «Умисне неподання декларації.».

Перше діяння характеризувалося тим, що особа, яка відповідно до закону зобов'язана подавати декларацію, вказує у ній завідомо неправдиві відомості. Також «недостовірними відомостями» вважається подання їх в неповному обсязі, або з приховуванням певної інформації.

Друге діяння характеризувалося тим, що особа, яка відповідно до закону зобов'язана подавати декларацію, взагалі її не подає.

В даному кримінальному правопорушенні був наявний спеціальний суб'єкт. Відповідно до примітки статті 366-1, суб'єктом даного правопорушення виступають особи, які відповідно до частин першої та другої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» зобов'язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Стаття 45 даного закону відсилає нас до пункту першого та другого частини першої статті 3, яка конкретизує список осіб, які зобов'язані подавати декларацію.

Суб'єктивна сторона даного кримінального правопорушення характеризувалася прямим умислом.

Ключові аргументи з Рішення Конституційного Суду України N 13-р/2020 від 27 жовтня 2020 року:

• "Криміналізація конкретного вчинку людини можлива за умови, якщо це відповідає, зокрема, сукупності таких критеріїв: значна (суттєва) суспільна небезпека діяння; поширення аналогічних діянь у суспільстві; неефективність інших галузевих правових засобів впливу на зазначені діяння; неможливість успішної боротьби з діянням менш репресивними методами."

• "У разі недотримання законодавцем вказаних критеріїв криміналізації може виникнути ситуація, коли злочином буде визнано діяння, якому не притаманні достатні для криміналізації характер та ступінь суспільної шкоди. У такому випадку криміналізація здійснюється за відсутності для цього підстав, і за її результатом злочином визнається діяння, яке об'єктивно таким не є. Внаслідок цього створюються законодавчі основи для безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності за діяння, за яке настає менш сувора юридична відповідальність. Наведене порушує конституційний принцип верховенства права (частина перша статті 8 Основного Закону України)."

• "За своєю правовою природою подання суб'єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації, а також умисне неподання декларації хоч і свідчать про порушення вимог антикорупційного законодавства, однак такі діяння не здатні заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі в обсягах, необхідних для визнання їх суспільно небезпечними відповідно до вимог статті 11 КК України."

• "Конституційний Суд України вважає, що декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації, а також умисне неподання суб'єктом декларування декларації мають бути підставою для інших видів юридичної відповідальності."

• "Крім того, процес перевірки на предмет виявлення корупції, звільнення та притягнення до відповідальності осіб, які не пройшли перевірки, може використовуватися як інструмент для зловживання та усунення політично «небажаних» суддів."

• "Дослідивши склад злочину, передбаченого статтею 366-1 КК України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що використання юридичних конструкцій, у яких відсутній чіткий перелік законів, унеможливлює однозначне визначення кола суб'єктів злочину, а відсилочні норми унеможливлюють встановлення кола їх адресатів. Як наслідок, до відповідальності за умисне неподання декларації може бути притягнуто осіб, які не можуть бути учасниками правовідносин з декларування, а тому свідомо не виконали такого обов'язку. Зазначене не узгоджується з поняттям правової держави та принципом верховенства права, закріпленим у частині першій статті 8 Основного Закону України, зокрема такими його елементами, як юридична визначеність та передбачуваність закону."

• "Конституційний Суд України вважає, що встановлення кримінальної відповідальності за декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації, а також умисне неподання суб'єктом декларування декларації є надмірним покаранням за вчинення цих правопорушень. Негативні наслідки, яких зазнає особа, притягнута до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених статтею 366-1 КК України, непропорційні шкоді, яка настала або могла настати у разі вчинення відповідних діянь."

• "Таким чином, наведене свідчить, що законодавець не дотримав принципів справедливості та пропорційності як елементів принципу верховенства права, а отже, стаття 366-1 КК України суперечить частині першій статті 8 Основного Закону України."

Фактично через рішення Конституційного Суду України, яким визнали статтю 366-1 Кримінального кодексу України такою, яка не відповідає Конституції України, в Україні декриміналізували та скасували кримінальну відповідальність за декларування недостовірних відомостей або неподання декларації. Наслідком цього стало те, що Національне антикорупційне бюро України та суди були змушені закривати велику кількість кримінальних справ і переглядати вже прийнятті рішення.

Верховна Рада України майже одразу прийняла Закон № 1074 ІХ^[4], який виключав статтю 366-1 з Кримінального кодексу, але в той самий момент його доповнили статтями 366-2 та 366-3, які мали замінити виключену статтю.

Відповідно до Кримінального кодексу 2024 року, стаття 366-2 передбачає відповідальність за декларування недостовірної інформації. Основними відмінностями нової статті від старої є те, що законодавець більш деталізував саме діяння злочину і значно збільшив поріг настання кримінальної відповідальності за це правопорушення. В статті 366-1 відповідальність наставала, якщо ці відомості відрізняються від достовірних відомостей на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Тепер відповідальність за декларування недостовірної інформації за основним складом настає, якщо ці відомості відрізняються від достовірних відомостей на суму від 500 до 2000 прожиткових мінімумів.

Також з частини 1 статті 366-2 прибрали таке покарання як «позбавлення волі» і замінили його «обмеженням волі». Але вже частина 2 цієї статті, передбачає таку кримінальну відповідальність як «позбавлення волі».

Цим Законом законодавець також доповним кримінальний закон статтею 366-3, яка передбачає відповідальність за неподання суб’єктом декларування його декларації. Основна відмінність між новою та старою статтею є відповідальність за нього. Санкція в статті 366-3 тепер передбачає «обмеження волі», як покарання, та один рік «позбавлення волі», а не два роки, як в статті 366-1.

В своєму рішенні КСУ наводить два основні аргументи неконституційності статті 366-1 Кримінального кодексу. Перший аргумент полягає в недотриманні принципу справедливості та пропорційності, як елементів принципу верховенства права. І другий аргумент полягає в порушенні принципу верховенства права і його елементів, а саме юридична визначеність і передбачуваність закону.

«Такі діяння не здатні заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі в обсягах, необхідних для визнання їх суспільно небезпечними відповідно до вимог статті 11 КК України.»^[5]. Питання щодо суспільної небезпеки даних діянь є дискусійним, але суд ніяк не обґрунтовує свою думку. КСУ не наводить і не надає жодних аргументів, щодо суспільної небезпеки діянь передбачених статтею 366-1 КК. Суд обмежується тільки констатацією невідповідності цієї статті до Конституції України.

Також викликає питання другий аргумент КСУ, щодо юридичної визначеності і передбачуваності. Суд дійшов висновку, що використання таких юридичних конструкцій, де відсутній чіткий перелік нормативних актів, не дає змогу однозначно визначити коло суб’єктів кримінального правопорушення. А відсилочні норми не дають змогу встановити коло їх адресатів, тому до кримінальної відповідальності за умисне неподання декларації може бути притягнуто осіб, які навіть не можуть бути учасниками правовідносин з декларування. Даний аргумент викликає питання, оскільки примітка статті 366-1 чітко визначає коло суб’єктів правопорушення через відсилання до конкретних пунктів в конкретній статті ЗУ «Про запобігання корупції», що унеможливлює притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які не є учасниками правовідносин з декларуванням.

Також приймаючи своє рішення, деякі судді порушили принцип безсторонності, оскільки за скасованими нормами тривала процедура притягнення до кримінальної відповідальності трьох суддів Конституційного суду^[6].

Також суд міг би надати час для Верховної Ради, щоб вони виправили зазначені проблеми у статті 366-1, але вони цього не зробили і дані статті втрачали чинність з дня ухвалення КСУ свого Рішення. Суддя КСУ В. П. Колісник до даного рішення наводить свою думку: «варто було б у резолютивній частині Рішення рекомендувати Верховній Раді України протягом зазначеного періоду уточнити відповідне законодавче регулювання у сфері запобігання корупції з урахуванням юридичних позицій, викладених у Рішенні.»^[7]. Тобто одним своїм рішенням, КСУ перекреслили багаторічну діяльність НАБУ та судового апарату.