Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Василіани

ВАСИЛІАНИ (базиліяни)

члени чернечого чину св. Василія Великого (ЧСВВ), провідного чернечого ордену Української греко-католицької церкви. Статут чернечого життя ств. на основі правил одного з отців Церкви Василія Великого (див. Патристика) й укладений бл. 362, поширився у Сх. Європі із хрещенням Київської Русі. До Берестейської церковної унії 1596 василіанські монастирі не були пов’язані між собою, а підпорядковувалися місц. єпископам або, як виняток, константиноп. патріархові (див. Константинопольський патріархат). На поч. 17 ст. київ. греко-катол. митрополит Й.Рутський реформував життя василіанських монастирів в Україні та Білорусі, об’єднавши окремі монастирі, що прийняли унію, в одну Конгрегацію, очолювану протоархімандритом, та зробив їх незалежними від єпископів.

Особливо культ. місія в.-унійців проявилася у 18 ст., коли після перших заборон в Рос. д-ві (1720) друкувати богослужбові книги укр. мовою василіанські друкарні продовжували видавати книги за київ. церк. традицією. Гол. осередки видавничої діяльності в.-унійців – Почаїв, Супрасль (нині Польща), Унів (нині с. Міжгір’я Перемишлянського р-ну Львів. обл.). Лише Почаївська друкарня протягом 1733–1800 видала понад 100 богослужбових книг, проповідей, у т. ч. знаменитий «Богогласник» (1791) – зб. укр. реліг. та духовної поезії.

У 19 ст. місійна й культурницька діяльність в.-унійців звузилася, 1839 в Російській імперії указом імп. Миколи I вона була остаточно заборонена, а в Галичині й Закарпатській Україні, що перебували в складі Австрійс. імперії (з 1867 – Австро-Угорщина), значно обмежена. Наприкінці 19 ст., після великої реформи, яку провели єзуїт и за вказівкою Папи Льва XIII, починається нове відродження в.-унійців. Відчутно поповнюються їхні лави, збільшується кількість чернечих провінцій, зокрема на Закарпатті, в Румунії, у Пн. та Пд. Америці, налагоджується їхня освіт. та видавнича діяльність. У 1920–30-х рр. в.-унійці мали кілька шкіл і духовних семінарій, організували потужне вид-во у м. Жовква. Вони видавали місячники «Місіонер» та «Наш приятель». Налагодили випуск наук. ж. «Записки чина святого Василія Великого», навколо якого гуртувалися укр. катол. історики, серед яких: Т.Галущинський, Й.Скрутень, Р.Лукань, Т.Коструба, А.Великий, М.Войнар, М.Соловій та ін.

Після Другої світової війни 1939—1945, внаслідок ліквідації УГКЦ (див. Львівський собор УГКЦ 1946), легальна діяльність в.-унійців в Україні була заборонена. Окремі осередки василіанського чернечого життя діяли підпільно. Натомість більш активне життя в.- унійців протікало в українській діаспорі, зокрема Римі, Варшаві й чернечих провінціях у США, Канаді, Бразилії та Аргентині. У Римі продовжувалося видання наук. ж. «Записки ЧСВВ», співробітниками якого стали А.Великий, М.Войнар, М.Соловій, I.Назарко, I.Нагаєвський, I.Патрило, А.Пекар, П.Підручний та ін. Від 1990 в.-унійці відновили діяльність в Україні. Відродилися усі давні монастирі – у м. Львів, с. Крехів (нині село Жовківського р-ну Львів. обл.), містах ЖОВКВА, Червоноград, Добромиль, Бучач, 0І0І0І0І0ЛІНКНЕПРАЦЮЄ0І0І0І0І0Мукачеве, с. Гошів (нині село Долинського р-ну Івано-Франк. обл.), виникли нові монастирі й чернечі станиці (м.Київ, Донец. область).

Література

Коялович М. История Базилианского Ордена. «Христианское чтение», 1864, № 1–4;
Петров Н. Начерк Базилианского Ордена в бывшей Польше. «Труды Киевской духовной академии», 1870, т. 1–4;
Pidłypczak-Majerowicz M. Bazylianie w Koronie i na Litwie, Szkoły i książki w działalności Zakonu. Warszawa – Wrocław, 1986.