Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Волинське намісництво

ВОЛИНСЬКЕ НАМІСНИЦТВО(до 1795 – Ізяславське намісництво)

– адм.-тер. одиниця у складі Російської імперії, утворена після 2-го поділу Польщі (1793) і включення Правобережної України до складу Рос. імперії. Указом імп. Катерини ІІ від 4 трав. (23 квіт.) 1793 утворено Ізяславське намісництво із центром у м. Ізяслав, до якого увійшли тер. ліквідованих Волинського воєводства і пн. ч. Київського воєводства. У лип. 1795 Ізяславське намісництво перейм. у Волин. із центром у м. Новоград-Волинський (тимчасово його адм. установи були розташов. у Житомирі). в.н. складалося з 13 округів (повітів): Володимир-Волин., Домбровицького, Житомир., Ізяславського, Ковельського, Лабунського, Луцького, Новоград-Волин., Овруцького, Острозького, Ровенського, Радомишльського, Чуднівського. Царизм проводив тут посилену політику русифікації та уніфікації, намагаючись привести новоприєднані землі до цілковитої відповідності з устроєм великорос. губ. «в усіх галузях життя». Намісник підпорядковувався мінському, волин. і подільському ген.-губернаторові.

У ході впровадження на укр. землях імперських структур влади в.н., відповідно до указу імп. Павла I від 23(12) груд. 1796, ліквідовано. Тер. Радомишльського пов. включено до Київської губернії, решту повітів – до новоств. Волинської губернії.