Вільгельм Ґреве

Вільгельм Ґреве
нім. Wilhelm Grewe
Народився	16 жовтня 1911(1911-10-16)[1][2][…]  Гамбург, Німецька імперія[1]
Помер	11 січня 2000(2000-01-11)[1][2][…] (88 років)  Бонн, Кельн, Північний Рейн-Вестфалія, Німеччина[1]
Поховання	Thomasbergd
Країна	Німеччина
Місце проживання	Фрайбург[4]
Діяльність	правник, дипломат, викладач університету, політик
Alma mater	Гамбурзький університет
Науковий ступінь	доктор права
Знання мов	німецька[5]
Заклад	Фрайбурзький університет, Геттінгенський університет і HU Berlin[4]
Посада	Permanent Representative of Germany to NATOd, German Ambassador to the United Statesd, ambassador of Germany to Japand і посол
Партія	Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (1943)[6][4]
Нагороди
IMDb	ID 3886938

Вільгельм Ґеорг Ґре́ве (нім. Wilhelm Georg Grewe; 16 жовтня 1911 – 11 січня 2000) був німецьким дипломатом і професором міжнародного права. Він відіграв важливу роль у формулюванні доктрини Гальштайна. Він був експертом з міжнародного права та автором книги «Епоха історії народних прав» (1984), стандартної праці на цю тему.

З 1930 по 1934 рік Ґреве вивчав право в Гамбурзі, Берліні, Фрайбурзі та Франкфурті. Потім він працював асистентом професора Ернста Форстгофа в Гамбурзькому університеті, а в 1936 році йому надано докторський ступінь (Dr. jur.). Його докторська дисертація мала назву «Gnade und Recht» («Милосердя і закон»). З 1936 по 1937 рік він працював у Кенігсберзькому університеті, а з 1937 по 1939 рік — у Німецькому інституті зовнішньополітичних досліджень (Deutsches Institut für außenpolitische Forschung) у Берліні, де він відповідав за міжнародне право.

З 1939 року Ґреве читав лекції у Вищій школі політики (Hochschule für Politik) у Берліні, яка в 1940 році була включена до складу нового Факультету іноземних мов (Auslandswissenschaftliche Fakultät) Берлінського університету імені Фрідріха Вільгельма, де він викладав курс «Правові основи зовнішньої політики». У 1941 році Ґреве отримав ступінь габілітації на основі роботи, яка пізніше стала частиною його книги «Epochen der Völkerrechtsgeschichte», і він читав лекції на факультеті іноземних мов та юридичному факультеті в Берліні. У 1942 році його призначено екстраординарним професором факультету іноземних мов, де він викладав «Правові основи зовнішньої політики» та «Політику прав народів» (Völkerrechtspolitik)^[7].

Після Другої світової війни Ґреве викладав у Ґеттінґенському університеті з 1945 до 1947 року, а потім у Фрайбурзі-ім-Брайсґау з 1947 року^[7].

У 1943 році Ґреве одружився з Маріанною Парч^[7].

Він є батьком Констанції Ґреве, колишньої судді Конституційного суду Боснії і Герцеговини^[8].

Вільгельм Ґреве служив під керівництвом Конрада Аденауера у повоєнні роки, з 1951 до 1955 року, очолив делегацію, яка вела переговори щодо припинення окупації Західної Німеччини союзниками, що сприяло підписанню Конвенції про відносини між трьома державами та Федеративною Республікою (Deutschlandvertrag) у 1954 році. У Міністерстві закордонних справ Західної Німеччини він став виконувачем обов'язків керівника юридичного відділу (1953). – 1954), керівником політичного відділу (1955) – 1958), а з 1954 до 1955 року він очолював делегацію спостерігачів Західної Німеччини на конференціях чотирьох держав у Берліні та Женеві^[9]. Ґреве відіграв важливу роль у формулюванні доктрини Гальштайна (1955-)^[9].

Ґреве обіймав посаду посла Західної Німеччини у Вашингтоні (1958–1962) та Токіо (1971–1976), а також був постійним представником Північноатлантичної ради у штаб-квартирах НАТО в Парижі та Брюсселі (1962–1971). З 1971 до 1976 року, перебуваючи в Токіо, він також виконував обов'язки посла Західної Німеччини в Монголії^[9].

• • Grewe, Wilhelm; Transl. and rev. by Michael Byers: The epochs of international law; de Gruyter; 2000; ISBN 3-11-015339-4
  • Grewe, Wilhelm: Epochen der Völkerrechtsgeschichte (2nd ed.); Nomos, 1988, ISBN 3-7890-1608-X (нім.)
  • Grewe, Wilhelm: Rückblenden; Propyläen, 1979; ISBN 3-549-07387-9 (partial memoirs) (нім.)

1. ↑ ^{а б в г д} Deutsche Nationalbibliothek Record #118542109 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
   d:Track:Q27302d:Track:Q36578
2. ↑ ^{а б в} Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
3. ↑ ^{а б в} Filmportal.de — 2005.
   d:Track:Q15706812
4. ↑ ^{а б в} Nuremberg Trials Project — 2016.
   d:Track:Q78909371
5. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
6. ↑ Braunbuch: Kriegs- und Naziverbrecher in der Bundesrepublik: Staat, Wirtschaft, Armee, Verwaltung, Justiz, Wissenschaft — 1968.
   d:Track:Q108699834
7. ↑ ^{а б в} Fassbender, Bardo (2002). Stories of War and Peace: On writing the History of International Law in the 'Third Reich' and After (PDF). European Journal of International Law. 13 (2002) (2). Архів оригіналу (pdf) за 27 вересня 2007. Процитовано 17 квітня 2007. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «EJIL2002a» визначена кілька разів з різним вмістом
8. ↑ Lambertz-Pollan, Ruth (2016). Auf dem Weg zu Souveränität und Westintegration (1948–1955), Der Beitrag des Völkerrechtlers und Diplomaten Wilhelm Grewe (нім.). Nomos. с. 716. ISBN 978-3-845-27250-4.
9. ↑ ^{а б в} Grewe, Wilhelm: Rückblenden; Propyläen, 1979; ISBN 3-549-07387-9 (partial memoirs) (нім.) Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Rückblenden» визначена кілька разів з різним вмістом