Вільгорські (також Вельгорські, Велігорські, Велиґурські, Вієльгорські, пол.Wielhorscy herbu Kierdeja) — український і польський шляхетський рід герба Кирдій (Кердея)руського походження, що виводився з волинських бояр. Походження назви роду від села Вільгір у сучасній Рівненській області.
Засновиком (протопластом) роду вважається Кирдій (Кирдей) (пом. після 1377), від якого, окрім Вільгорських, виводили свої родоводи такі шляхетські роди, як Гостські, Джуси, Козинські, Чапличі Шпанівські, Кирдії-Мильські, Кирдії-Мнишинські та Шиловичі. Один із його потомків, Юхно Зенкович Кирдійович, волинський зем'янин, отримавши в посаг село Вільгір (Вельгор), дав початок безпосередньо роду Вільгорських. Вперше рід згаданий в 1525 році в Метриці Волинській. Представник однієї з гілок роду, Михайло Вільгорський, кухмістр великий литовський, отримав 22 лютого 1787 року в Відні грамоту на графський титул від Йосифа II Габсбурга, імператора Священної Римської імперії. Графський титул був підтверджений за родиною 30 листопада 1849 року в Російській імперії. Височайшим указом 10 квітня 1853 графу Михайлу Михайловичу Вельгорському (Вієльгорському) (1822—1855), внуку й спадкоємцю графині Софії Дмитрівни Матюшкіної (1755—1796), що була останньою з графської гілки роду Матюшкіних, та графа Юрія Михайловича Вільгорського (1753—1807), дозволено приєднати до свого прізвища, прізвище свого прадіда та іменуватись графом Вієльгорським-Матюшкіним. Оскільки потомства по собі він не залишив, то ця гілка роду Вільгорських на ньому й згасла в 1855 році.
Юхно Зенкович Кирдійович — волинський зем'янин. Отримав у посаг село Вільгір (Вельгор) та започаткував нову гілку Кирдійовичів — Вільгорських. Дружина — Овдотя (Євдокія) Денисківна Мокосій (Мукосій) (зг. 1484), єдина донька і спадкоємиця Андрія Денисковича Мукосійовича і незнаної на ім'я Бабинської.
Андрій Юхнович Вільгорський — зем'янин волинський, згаданий у Волинській метриці 1528 року та під час ревізії Луцького замку 1545 року.
Ян (Іван) Казимир — підкоморійволодимирський, загинув під час оборони Львова від татарського нападу 1695 року
Антоній (? — 28 квітня1729) — настоятель монастиря, керівник польської провінції тринітаріїв.
Вацлав (? — 29 листопада1707) — підкоморійволодимирський, каштелян волинський, наймолодший син. Заповів значну суму на заснування монастиря тринітаріїв у родовому маєтку Вельгорських в Горохові, фундація не реалізована через спротив місцевого єпископа.
Фелікс Іґнацій (? — 1737) — дідичТисмениці, Горохова, староста брацлавський. Перший шлюб — Ізабелла Бабинська (зг. 1719). Другий шлюб — Людвіка Замойська (зг. 1729)
граф Юрій Михайлович (Єжи Вінцентій, 1755—1809 чи 1753—1807) — писар польний литовський[5] (1783—1790), староста кам'янець-литовський, обергофмаршал та сенатор Російської імперії, королівський камергер. Перша дружина (з 9 січня 1788) графиня Софія Дмитрівна Матюшкіна (1755—1796), друга — Єлизавета Станіславівна Снарська (1766—1806), в першому шлюбі — Сіверс. Від першого шлюбу мав 7 дітей (5 синів і 2 доньки), від другого — одного сина.
граф Михайло Юрійович (1788—1856) — гофмейстер Імператорського Двору (1838), обершенк (1846), меценат і музичний діяч і композитор. Перша дружина (з 1812) — фрейліна Катерина Бірон (1793—1813), племінниця останнього герцога Курляндії Петра Бірона, померла за рік під час родів, друга дружина (з 1816) — старша сестра його першої дружини, Луїза Карлівна Бірон (1791—1853), фрейліна імператриці Марії. Від першого шлюбу мав одну доньку, яка померла в дитинстві, від другого — 5 дітей (2 сина і 3 доньки). Діти:
Марія Михайлівна (нар. 1813) — від першого шлюбу, померла в дитинстві
Йосип (Йосиф) Михайлович (1817—1839) — граф, товариш письменника Миколи Гоголя, помер від туберкульозу легень в Римі
Аполінарія Михайлівна (1818—1884), з 1843 дружина Олексія Володимировича Веневітінова
Михайло Михайлович (1822—1855) — граф, статський радник, з 1853 року за Височайшим указом іменувався графом Вієльгорським-Матюшкіним, помер від запалення мозку
Анна Михайлівна (1823—1861), з 1858 дружина князя Олександра Івановича Шаховського. Згідно деяким мемуаристів, внеї був закоханий Микола Гоголь
Юрій Юрійович (1789—1808) — граф
Йосип Юрійович (1790—1816) — граф, помер від туберкульозу легень
Олександр Юрійович (1792—179?) — помер в дитинстві
Матвій Юрійович (1794—1866) — граф, камергер (1827), шталмейстер (1843), обергофмейстер Імператорського двору (1856), директор Департамента Міністерства закордонних справ Російської імперії, віолончеліст, композитор. До кінця життя так і залишився холостяком.
Єлизавета Юріївна (1795—1809) — померла від туберкульозу легень
Дарія (Доротея) Юріївна (1796—після 1818), з 1812 дружина Сергія Аполоновича Волкова (1788—1854)
Олександр (Едуард-Георгій) Юрійович (1802—1821) — граф, чиновник архіву Міністерства закордонних справ
Михайло (1755, Горохів—1805, Відень) — граф, розпочав військову службу офіцером в австрійській армії, бригадир в польській армії (1789), генерал-лейтенант (1792), учасник російсько-польської війни (1792) і повстання Костюшка (1794). В 1792 став третім в історії польським генералом після князя Юзефа Понятовського і Тадеуша Костюшка, нагородженим новим орденом Virtuti Militari. Перша дружина — Целіна Пшеуська (пол.Przeuska) (пом. 1794), від шлюбу з якою мав трьох дітей (Михайло, Юзеф, Михаліна), в 1798 одружився вдруге на Александрі Курдвановській (1783—1849), доньці кухмістра великого коронного Яна Плацида Курдвановського (1746—1824) і Розалії Хумбеліни Потоцької (пом. 1784), в шлюбі мали одного сина Александра Густава.
Михайло (Міхал), від першого шлюбу
Юзеф, від першого шлюбу
Михаліна, від першого шлюбу
Александер Густав (1798—1874) — граф, від другого шлюбу
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 19 січня 2015. Процитовано 19 січня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Яковенко Н.М. «Українська шляхта з кін. XIV - до сер. XVII ст. Волинь і Центральна Україна» Київ. 2008 р. – 409 ст. Ст. 147-148.
Lietuvos Metrika. ‒ Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų 1-kla, 1994. Kn. 4 (1479-1491): Užrašymų knyga 4 / Lietuvos istorijos institutas; [parengė Lina Anužytė]. ‒ Vilnius: Žara, 2004. ‒ 286 p. Santr. angį., rus. k. ‒ R-klės: S. 119 – 120.
