Вірмено-кипчацька мова
Вірмено-кипчацька мова — тюркська мова, якою розмовляли вірмени, що жили у 16—17 століттях великими колоніями в Кам'янці-Подільському, Львові, Луцьку, Аккермані, Яссах, Едірне та інших містах України, що на той час перебували під владою Речі Посполитої, Молдовського князівства, Румунії й Османської імперії, куди переселилися з Криму (переважно з Кафи) і, можливо, з Вірменії після тюркських нападів. Входить до кипчацько-половецької підгрупи тюркських мов. Носії вірмено-кипчацької мови позначали свою мову як хипчах тілі (խիպճախ տիլի – «кипчацька мова»), бизим тіл (բիզիմ տիլ – «наша мова», у протилежність вірменській мові) і татарча (թաթարչա – «татарська». Письмові пам'ятки кипчакомовних вірменВідома за письмовими пам'ятками кипчакомовних вірмен. Епіграфічні пам'ятки свідчать також про те, що в XII—XIII ст. на території Вірменії жили кипчаки, які прийняли вірмено-григоріанство. Один з монастирів комплексу Арич в Артикському районі Ширакської області Вірменії, побудований на рубежі XII—XIII ст., носить назву Хпчахаванк «Кипчакський монастир». Пам'ятки кипчацькою мовою, складені вірменським письмом, налічують десятки тисяч сторінок і охоплюють період з 1524 до 1669 рр. Це 28 актових книг вірменського війтівського суду Кам'янця-Подільського (1572—1663 рр.), актові, касові і метричні книги Львівського вірменського духовного суду за ці ж роки, «Кам'янецька хроніка», що описує події Цецорської кампанії і Хотинської війни 1620—1621 рр., «Венеційська хроніка», «Хроніка Польщі», Судебник Мхитара Гоша з великою кількістю додаткових статей і коментарів, затверджений польським королем Сигизмундом у 1519 р., 5 вірмено-кипчацьких словників і декілька глосаріїв, твір «Секрети філософського каменя» Андрія Торосовича (1626 р.), дві версії повного перекладу Псалтирів (5 списків), декілька перекладів вірменських молитовників, зокрема один надрукований друкарським способом у Львові в 1618 р., послання апостола Павла, три книги проповідей богослова Антона, декілька житій святих, пасхалій, календарів, безліч документів приватного характеру. Усього для дослідження доступно 108 рукописів і одна друкарська книга. Рукописи вірмено-кипчацькою мовою зберігаються в Україні, Вірменії, Росії, Австрії, Італії, Нідерландах, Польщі, Румунії та Франції.  Особливості вірмено-кипчацької мовиУ фонетиці — 9 голосних (а, ä, е, и, і, о, ö, у, ÿ); перехід къ в х (хар «сніг», айах «нога»); глухий початок слова (таш «камінь», кел «приходити»); збереження нъ (минъ «тисяча», сенинъ «тебе»); збереження вибухового характеру афіксальними к, г (хайтмага «повертатися», бермäгä «давати», сатмахка «для продажу», тöлäмäхкä «для сплати»); стійкість ч, ш і початкового л афіксації (хачлар «хрести», ишлäр «справи»); послідовна палатальна і губна гармонія голосних; у морфології — давальний відмінок на -ка, -кä, -га, -гä; давальний займенників манъа «мені», санъа «тобі», анъар «йому»; інфінітив на -мага, -мäгä, -ма, -мä; дієслівне ім'я на -ган, -гäн; умовний спосіб на -гай, -гäй; теперішній час на -ыйыр, -ийир; дієприслівники на -гынча, -гинчä, -мынча, -минчä, -гачох, -гäчох; у лексиці — вірменізми церковно-релігійного характеру, незначна кількість іранизмів й арабізмів, особливо властивих перекладним текстам; маса українських, польських, латинських запозичень. Граматична система деформована унаслідок суттєвого слов'янського впливу. Письмо вірменське: болоргир — «кругле» письмо з використанням круглих великих букв і похилих малих букв, виконаних прямими горизонтальними і вертикальними елементами; і переважно нотргир — похиле скорописне письмо з використанням закруглених елементів. Молитва «Отче наш» вірмено-кипчацькою мовою
Література
Джерела
|
||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
