Гайворонський Петро Євгенович

Гайворонський Петро Євгенович
Народився	11 червня 1958(1958-06-11) м. Лисичанськ, Луганська область
Помер	25 травня 2024(2024-05-25) (65 років) м. Київ
Діяльність	прозаїк, поет, публіцист
Alma mater	Сімферопольський державний університет
Знання мов	українська
Мова творів	українська
Членство	Національна спілка журналістів України, Національна спілка письменників України, Донецька обласна організація НСПУ і НСКУ

Зовнішні відеофайли
	Петр Гайворонский: историк по профессии, писатель по призванию, учитель от Бога

Гайворонський Петро Євгенович (11 червня 1958 р.^[1], м. Лисичанськ — 25 травня 2024, м. Київ^[2]) — український педагог, письменник, краєзнавець. Член Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів та Національної спілки краєзнавців.

Петро Гайворонський народився 11 червня 1958 року в місті Лисичанську Луганської області. У 1980 році закінчив Сімферопольський державний університет. Викладав у школах № 1 і № 9 у місті Красноармійську (Донецька область), у Красноармійському педагогічному училищі. Був редактором багатотиражної газети «Освітяночка». Кореспондент часопису українців Австралії «Вільна Думка».

Мешкав у місті Покровськ. Останні два роки перед смертю — у Києві.

Очолював Покровський міськрайонний осередок «Оберіг» Національної спілки краєзнавців України^[3]. Був членом правління Донецької обласної організації НСКУ^[4].

Делегат І Всесвітнього собору духовної України, Установчого з'їзду творчої спілки учителів України, ІІІ і ІV з'їздів Національної спілки краєзнавців України, Х зїзду письменників України.

Петро Гайворонський є автором низки художніх та історико-публіцистичних книг:

1. Вугільні підприємства Красноармійська. — Макіївка: Поліпрес. — 2006
2. Микола Момот: Життя без антрактів. — Донецьк: «Каштан». — 2010
3. Вибрані твори. — Донецьк: «Каштан». — 2011
4. Барви агату. -Донецьк: «Каштан». — 2013
5. Історія міського статусу міста Красноарміська. — Донецьк: «Каштан». — 2013
6. Сувенірні та пам'ятні значки Красноармійська. — Донецьк: «Каштан». — 2013
7. Таїни землі. — Київ: «Леся». — 2014^[5]
8. Війна в Донбасі: Скельця калейдоскопу. — Київ: «Леся». — 2014
9. «Світлий дар Володимира Чорного» (у співавт.)
10. Нотатки педагога. — Краматорськ: «Какштан». — 2017
11. Покровськ і Покровщина. — Київ: «Український пріоритет». — 2020

Оповідання Петра Гайворонського «Гребінь княгині» разом з оповіданням Леопольда фон Захер-Мазоха «Криваве весілля в Києві» було перекладене англійською мовою і ввійшло в книгу, присвячену Княгині Ользі: «Bloody Wedding in Kyiv: Two Tales of Olha, Kniahynia of Kyivan Rus» ["Криваве весілля в Києві: дві історії про Ольгу, княгиню Кивської Русі"] (Сідней: «Sova Books» — 2016).

• 2011 — переможець конкурсу «Книга Донбаса» у номінації «Культура і мистецтво»
• 2014 — лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Михайла Чабанівського^[6].
• 2014 — переможець III літературно-мистецького конкурсу пам'яті поета Михайла Петренка у номінації «Популяризація життя та творчості М.Петренка»^[7]
• 2017 — лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Петра Василенка
• 2010 — медаль «За заслуги перед містом»
• 2021 — медаль «За збереження історії»
• 2021 — медаль «ХХХ років Незалежності України»
• Золота медаль української журналістики
• Почесний краєзнавець Донеччини^[8]
• Почесний член НСКУ^[8]

• Віртуальна Русь. Архів оригіналу за 13 травня 2014. Процитовано 2 лютого 2016.
• В Красноармейском историческом музее состоялась презентация книги об археологах и археологии. shkvarki.org. 16 січня 2016 р. Архів оригіналу за 22 жовтня 2019. Процитовано 2 лютого 2016.
• The beauteous, the ferocious, the great – Olha, Kniahynia of Kyivan Rus. sovabooks.com.au. Архів оригіналу за 16 серпня 2016. Процитовано 6 липня 2016.

• Петр Гайворонский: Все больше людей понимают ситуацию в стране, имеют взвешенный взгляд на события. vchasnoua.com. Вчасно. 15.03.2015. Архів оригіналу за 6 квітня 2015. Процитовано 2 лютого 2016. (рос.)
• Петр Гайворонский: «Гражданское общество начинается с образования». www.06239.com.ua. 12.05.2015. Архів оригіналу за 12 березня 2016. Процитовано 2 лютого 2016. (рос.)