Гайдабура Валерій Михайлович

Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.

Гайдабура Валерій Михайлович
Народився	1 липня 1937(1937-07-01) (88 років)  Гуляйполе, Дніпропетровська область, Українська РСР, СРСР
Діяльність	мистецтвознавець, театрознавець
Alma mater	Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
Галузь	мистецтвознавство[2] і театр[2]
Батько	Гайдабура Михайло Денисович
Нагороди	[1]
Висловлювання у Вікіцитатах

Вале́рій Миха́йлович Гайдабу́ра (нар. 1 липня 1937(19370701), Гуляйполе, Запорізька область) — український театрознавець, Доктор мистецтвознавства (1999), Заслужений діяч мистецтв УРСР (1990), член-кореспондент Національної академії мистецтв України (2004).

Батько — Михайло Денисович Гайдабура (1909—1941) — молодим загинув у період Другої світової війни (при захисті Севастополя), В. Гайдабурі на той час було 4 роки. Ця трагічна подія в майбутньому вплинула на історико-жанрову тематику творчості театрознавця, його тяжіння до проблем мучеництва людства та їх відбиття в сценічному мистецтві.

1954 року закінчив із срібною медаллю школу в Гуляйполі, а 1959 року — філологічний факультет Дніпропетровського університету. Шлях до театру прокладав з юних років, але не так до акторства, як до тієї серцевини, де сцена сплітається з літературою.

1959—1962 рр. — починав як кореспондент Запорізької обласної газети, приділяючи увагу подіям із театрального життя міста. З 1962 року на посаді завідувача літературної частини Запорізького українського музично-драматичного театру імені М. Щорса, де працював чверть століття. Діяльність на посаді завліта високо оцінили колеги, тому саме В. Гайдабура 10 років керував лабораторією завлітів театрів республіки при СТД України. В період роботи у Запорізькому театрі театрознавець видав три книжки про історію колективу.

1975 року захистив кандидатську дисертацію «Сценічне втілення народної героїки» (спираючись на 50-річний творчий досвід театру ім. М. Щорса).

З 1994 року — на посаді заступника генерального директора з творчих питань Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. За цей час вийшли друком ще десять книжкових видань і безліч різнотематичних газетно-журнальних статей в Україні та за кордоном. Прицільно і «зблизька» вивчає практику театру в діаспорі — США, Канаді, Німеччині.

Міністерство культури України підтримало ініціативу В. Гайдабури і близько двадцяти митців діаспори одержали почесні звання Батьківщини (2002).

1999 року в Національній музичній академії України імені Петра Чайковського В. Гайдабура захистив докторську дисертацію на тему: «Сценічне мистецтво в Україні періоду німецько-фашистської окупації (1941—1944)». Багатий за довгий час здобутий і осмислений фактичний матеріал та ґрунтовні наукові висновки дослідження мали широкий розголос в Україні, Росії та країнах української діаспори. Цикл на цю тему транслювався Національною радіокомпанію України регулярно впродовж п'яти років.

2017 року щедро передав місту власний архівний набуток із базових тематик: період Другої світової війни — до Державного архіву-музею літератури і мистецтв України, мистецтво діаспори — до Музею театрального, музичного та кіномистецтва України.

• 1979 — «Театр імені М. Щорса»
• 1984 — «Володимир Грипич»
• 1984 — «Єлизавета Хуторна»
• 1998 — «Театр, захований в архівах»
• 2004 — «Театр, між Гітлером і Сталіним»
• 2006 — «Летючий корабль Лідії Крушельницької»
• 2007 — «Театральні автографи часу»
• 2009 — «ГУЛАГ і світло театру. Листи із зони Сергія та Анни Радлових (1946—1953)»
• 2011 — «А що тато робить в театрі?»
• 2013 — «Заграва. Український театр Канади (1953—2013)»
• 2013 — «Театр, розвіяний по світу. Феномен сцени повоєнної української діаспори»
• 2014 — «Перша сцена України. Фрагменти історії»
• 2017 — «Ганна Борисоглібська. Життя і безсмертя корифея сцени соборної України»

• 1994 — лауреат премії «Київська пектораль»
• 2002 — Почесна грамота Міністерства іноземних справ України за вагомий особистий внесок у справу зміцнення зв'язків між закордонним українством та історичною Батьківщиною
• 2007 — Золота медаль Національної Академії мистецтв України
• 2013 — лауреат премії імені Уласа Самчука (Канада)
• 2017 — лауреат премії ім. Валеріяна Ревуцького (Канада)

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Гайдабура Валерій Михайлович

• Гайдабура Валерій Михайлович Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 136 . — ISBN 5-88500-071-9.

• Відкрита Україна. Гайдабура Валерій Михайлович (Сайт не працює)