Гайдельберг-Головний

	Гайдельберг-Головний
Транспортна мережа	Міська електричка регіону Рейн-Неккар
Офіційна назва	нім. Heidelberg Hbf
Названо на честь	Гайдельберг і центральний вокзалd
Країна	Німеччина
Адміністративна одиниця	Гайдельберг
На заміну	Heidelberg Central Station (Old)d
Оператор	DB Netz і DB Station&Serviced
Дата офіційного відкриття	5 травня 1955
Замінено спорудою	Heidelberg Central Station (Old)d
Сусідня станція	Heidelberg-Kirchheim/Rohrbach stationd, Königstuhld, Heidelberg-Pfaffengrund/Wieblingend і Heidelberg-Altstadt stationd
Обслуговується маршрутом	Intercity-Express, RE 17B (Baden-Württemberg)d, RB 61d, FlixTrain, RB 68d, S1d, S2d, S5d, S51d, S3d, S4d і S7[d]
Залізнична лінія	Залізниця Мангайм — Карлсруе — Базель, Neckar Valley Railwayd, Heidelberg-Speyer railway lined і Frankfurt (Main) Hbf–Heidelberg Hbf railwayd
Кількість колій обслуговування	9
Wi-Fi	безкоштовноd
Доступність для інвалідних візків	wheelchair accessible with helpd
Статус спадщини	пам'ятка культури[d]
Адреса	Willy-Brandt-Platz 5, 69115 Heidelberg
Категорія станції	category 2 railway stationd
Стан використання	використовується[d]
Код залізничної станції	DE14673 і de:8221:1160
	Офіційний сайт
	Гайдельберг-Головний у Вікісховищі

49°24′13″ пн. ш. 8°40′31″ сх. д. / 49.403611111111° пн. ш. 8.6752777777778° сх. д. / 49.403611111111; 8.6752777777778

Гайдельберг-Головний (нім. Heidelberg Hauptbahnhof; Heidelberg Hbf) — залізнична станція у місті Гайдельберг, Німеччина. У 2024 році середній пасажирообіг склав 42 000 пасажирів на день, і це один з найбільших пасажирських вокзалів у німецькій землі Баден-Вюртемберг. Станція класифікується Deutsche Bahn як станція 2 категорії.^[3]

Першу станцію збудували в 1840 році як тупикову(інші мови) поблизу старого міста Гайдельберга(інші мови), на місці сучасної площі Аденауерплац. Міські проблеми, пов'язані з розширенням частини станції для формування наскрізної станції в 1862 році та відсутність можливостей розширення, призвели до рішення на початку ХХ століття перенести станцію як нову наскрізну на кілометр на захід. Перерване двома світовими війнами, перенесення залізничних споруд Гайдельберга тривало понад 50 років. Відкрита в 1955 році, станція зараз вважається «найкрасивішою та архітектурно найцікавішою будівлею Deutsche Bundesbahn»^[4], а з 1972 року її внесено до списку «культурних пам'яток особливого значення» в реєстр історичних пам'яток Баден-Вюртембергу. Станція розташована на площі Віллі-Брандт-плац приблизно за два кілометри на захід від центру Гайдельбергу. По діагоналі навпроти знаходиться штаб-квартира Heidelberger Druckmaschinen(інші мови). Її обслуговує S-Bahn Rhein-Neckar.

Історія

12 вересня 1840 року в Гайдельберзі відкрили тупикову станцію в кінці першої дільниці Баденської магістралі від станції Мангайм-Головний. Вирішено побудувати станцію як тупикову, щоб вона була якомога ближче до міста. Станція знаходилася між сучасними Постштрассе та Бангофштрассе, а Привокзальна площа виходила на Рорбахерштрассе.^[5] Вокзал, спроєктований архітектором Фрідріхом Айзенлором(інші мови), складався з кількох простих будівель у неокласичному стилі з романтичними та орнаментальними елементами. ^[6] Головну будівлю побудовано з боку міста з червоного неккарського пісковику та покрито контрастним шунгітним дахом. Двопрогінний перонний зал перекривав чотири платформні колії та був порівняно великим для того часу — 75 метрів завдовжки та 28 метрів завширшки. Вихід з платформи станції було оточено двома прибрамними водонапірними вежами. На станції було шість стрілочних переводів та 15 поворотних майданчиків, на яких легкі вагони можна було повертати вручну. Згідно з першим розкладом руху, щодня до Мангайма курсували чотири поїзди, що вимагало часу в дорозі від 35 до 40 хвилин.^[7]

У 1843 році відкрито лінію від Гайдельбергу до станції Карлсруе-Головний. У 1846 році відкрито залізницю Майн-Неккар(інші мови) до Франкфурта, а другу станцію відкрито в 1848 році із «зразковою архітектурою»^[8], яку інтегрували в існуюче колійне поле станції. Айзенлор спроєктував вокзал значною мірою симетричним до існуючої станційної інфраструктури, будівництво якої враховувало можливе розширення на північ. Оскільки залізниця Майн-Неккар була лінією стандартної колії, на відміну від широкої колії 1600 мм(інші мови) Баденської державної залізниці до її перешиття в квітні 1855 року, усі вантажі доводилося перевантажувати, використовуючи вантажне депо посеред станції. Два вокзали були з'єднані аркадою, у центрі якої містилися ворота, що служили головним входом на станцію. Крім того, було дві суміщені колії, що з'єднувалися з віяловим депо(інші мови) та через трансбордер з депо для вагонів.^[9] Станція залишалася в такому базовому вигляді наступні 100 років.

Перетворення на наскрізну станцію в 1862 році та проблеми з міською забудовою

З відкриттям Оденвальдбану(інші мови) в 1862 році станція стала наскрізною та трохи подовжена на південь. У 1873 році Гайдельберг став кінцевою станцією відгалуження до Шветцінгена та Шпаєра(інші мови). У 1864 році відкрито сполучну криву між лініями до Мангайма та Карлсруе, щоб розвантажити станцію. Нові вантажна та сортувальна станція побудовані в 1873 році на захід від Ремерштрассе вздовж маршруту до Мангайма.^[10]

На початку ХХ століття розвиток Берггайму на північ від станції та сучасного Вестштадта на південь від неї перешкодив розширенню залізничної зони. У 1902 році у будні дні зі станції Гайдельберг курсувало 340 поїздів.^[11] У розкладі руху 1954/1955 років курсувало понад 400 поїздів. Важливі поїзди далекого прямування обходили Гайдельберг, оскільки пропускна здатність станції була вичерпана.^[12]

Водночас станція зазнала змін у міському плануванні. Зі збільшенням дорожнього руху після будівництва Оденвальдбану в 1862 році, зокрема, залізничний переїзд на Рорбахерштрассе на сучасній Аденауерплац виявився надто складним. Наприкінці 1949 року через переїзд, який закривали для дорожнього руху на три-чотири години щодня, проїхало 10 800 транспортних засобів.^[13] У 1893 році там відкрили підземний пішохідний перехід. Пасажири Гайдельберзького трамвая мали проходити через переїзд пішки, оскільки трамвайні колії закінчувалися по обидва боки залізничного переїзду.^[14]

Нова наскрізна станція 1955 року

5 травня 1955 року новий вокзал відкрив федеральний президент Теодор Гойс. Президент, який кілька років прожив у Гайдельберзі, прибув до Гайдельбергу спеціальним поїздом з Брухзаля. Фактична експлуатація станції розпочалася проти ночі 8 травня. Це означало, що дві насипи, які тимчасово з'єднувалися зі старою станцією, довелося знести. Між насипами вже побудували колії до нової станції.^[15] У перші дні після початку експлуатації виникли початкові проблеми, які пояснювалися технічними проблемами зі стрілками та відсутністю досвіду персоналу із новим обладнанням.^[16] 18 рейсів далекого сполучення зупинялися в Гайдельберзі за новим розкладом; раніше вони обходили місто через затори на старій станції.^[17]

Будівлю нового вокзалу спроєктував директор Німецької залізниці Гельмут Конраді^[de] (1903—1973), який в 1920-х роках вивчав архітектуру у Пауля Шміттеннера(інші мови) та Пауля Бонаца(інші мови) зі Штутгартської школи архітектури^[de]^[18]. Квитковий зал побудували із заскленими поздовжніми стінами під кутом 50 градусів до колій, як це було спроєктовано Гансом Фрізе в нацистський період. На південній стіні, яка має 53 метри завдовжки, 16 метрів завширшки та 12 метрів заввишки^[4], є сграфіто Карла Йозефа Губера(інші мови) на тему руху («Геліос із сонячною колісницею», нім. Helios mit dem Sonnenwagen). ^[19] Другу секцію будівлі збудовано паралельно коліям з приміщеннями для приймання багажу та експрес-вантажів, залами очікування та вокзальним рестораном на першому поверсі та офісами для залізничної адміністрації на верхніх поверхах. У куті між двома секціями будівлі розташовані гвинтові сходи, що з'єднують обидві секції.^[20] Від будівлі вокзалу до платформ простягається зал довжиною 91 метр і шириною 20 метрів. Дах залу побудовано з криволінійними поверхнями з попередньо напруженого бетону та заповнений склом.

Під час урочистого відкриття в 1955 році вокзалу дехто критикував його як «скляну вітрину недоступності».^[21] Пізніший коментатор вихвалив вестибюль за його «архітектурну та експлуатаційну досконалість».^[22] Довгі скляні фасади мають «елегантність та легкість» ^[23], раніше невідомі в залізничних будівлях, і, як стверджувалося, відповідають «ідеалам архітектури 1950-х років: прозорість, легкість та просторість». Тут сучасність скляного фасаду контрастує з вертикальною структурою фасаду приймальні з його відносно міцними неокласичними бетонними опорами даху, згідно з публікацією Державного управління історичних пам'яток Баден-Вюртембергу у 2010 році. ^[19]

На західній стороні станції була окрема зона з платформою для армії Сполучених Штатів. Для завантаження багажних та поштових поїздів побудували два багажні тунелі. Замість звичайних до того часу ліфтів пандуси з'єднали з платформами.^[24] Для поїздів, що прямували із заходу та прибували до Гайдельберга, поблизу локомотивного депо спорудили 12 під'їзних колій для відстою вагонів, мийку вагонів та вагонну майстерню. На схід від станції спорудили ще чотири під'їзні колії для відстою вагонів ^[25]

З моменту повної електрифікації нової станції Гайдельберг в 1955 році використовуються маневрові електровози. Першими локомотивами, що базувалися в Гайдельберзі, був клас E69, які в 1964 році замінено локомотивами класу E60. Також з 1962 року в депо Гайдельберг розміщувалися перші експрес-локомотиви класу E 10.12 та регіональні електропоїзди класу ET 56. Експлуатація паровозів до Гайдельбергу припинено в 1965 році, а вугільні потужності закрито в 1968 році. Станом на 1970 рік у Гайдельберзі обслуговувалися лише маневрові локомотиви та вагони; у травні 1989 року депо закрили.^[26]

Закриття відгалуження до Шветцингену в 1966 році призвело до припинення трафіку багатьох далекомагістральних поїздів через Гайдельберг в 1990-х роках. Навесні 2003 року між міжплатформним залом та платформами спорудили ліфти, щоб забезпечити безбар'єрний доступ для людей з інвалідністю. Ще в 1987 році на платформах встановили ескалатори для пасажирів міжміського руху.^[27] У грудні 2003 року станція Гайдельберг стала вузловою на міській залізниці Рейн-Неккар.

Припинення перевезення пошти залізницею у липні 1997 року призвело до закриття залізничного поштового відділення, яке розташовувалося на південь від мосту Монпельє, поблизу станції. Також в 1997 році і закрито сортувальну та вантажну станції в Гайдельберзі, операції перенесено на станцію Мангайм. Спочатку станцію спроєктовано з пропускною здатністю 2500 вагонів на день, але тепер обробляє від 400 до 500 вагонів на день.^[28]

Будівництво нового району Банштадт розпочато у 2010 році на території колишньої вантажної станції та операційного депо. З метою розвитку Банштадту розширили зали станційного вестибюля на південь.^[29]

Послуги

Далеке прямування

Станцію обслуговують поїзди Intercity та EuroCity, а також окремі поїзди Intercity-Express.

Лінія	Маршрут		Інтервал
ICE 22	(Кіль) — Гамбург — Ганновер — Геттінген — Кассель-Вільгельмсгее — Франкфурт — Франкфуртський аеропорт — Мангайм — Гайдельберг — Штутгарт		1 пара поїздів
ICE 26	(Штральзунд –) Гамбург — Ганновер — Геттінген — Кассель-Вільгельмсгее — Гіссен — Франкфурт — Дармштадт — Гайдельберг — Брухзаль — Карлсруе		Що 2 години
IC 26	Вестерланд-Зюльт — Гамбург — Ганновер — Геттінген — Кассель-Вільгельмсгее — Гіссен — Франкфурт — Дармштадт — Гайдельберг — Брухзаль — Карлсруе		Деякі поїзди
ICE 32	Мюнстер ← Обергаузен ← Дюссельдорф ←	Кельн — Бонн — Кобленц — Майнц — Мангайм — Гайдельберг — Штутгарт — Ульм — Фрідріхсгафен — Ліндау-Ройтін — Брегенц — Занкт-Антон — Інсбрук	1 пара поїздів
ICE 32	Дортмунд → Вупперталь →		1 пара поїздів
EC 32	Франкфурт — Дармштадт — Бенсгайм — Вайнгайм — Гайдельберг — Штутгарт — Ульм — Фрідріхсгафен — Ліндау-Ройтін — Інсбрук — Зальцбург — Відень — Аеропорт Відня		1 пара поїздів
IC 34	(Штутгарт — Пфорцгайм — Карлсруе — Гайдельберг — Мангайм — Франкфурт-Аеропорт –) Франкфурт — Вецлар — Зіген — Кройцталь — Фіннентроп — Ізерлон — Віттен — Дортмунд		Пн–Пт: 1 поїзд (вночі)
IC 35	Норддайх-Моле — Норддайх — Емден — Мюнстер — Реклінггаузен — Гельзенкірхен — Обергаузен — Дуйсбург — (Аеропорт Дюссельдорф –) Дюссельдорф — Кельн — Бонн — Кобленц — Майнц — Мангайм — Гайдельберг — Вайхінген (Енц) — Штутгарт		1 пара поїздів у вихідні
ICE 42	Дортмунд — Ессен — Дуйсбург — Дюссельдорф — Кельн — Аеропорт Кельн/Бонн — Зігбург/Бонн — Монтабаур — Вісбаден — Майнц — Франкфурт-на-Майні — Мангайм — Гайдельберг — Брухзаль — Карлсруе — Вайхінген-Енц — Людвігсбург — Штутгарт — Ульм — Аугсбург — Мюнхен		1 пара поїздів
ICE 45	Кельн — Аеропорт Кельн/Бонн — Вісбаден — Майнц — Мангайм — Гайдельберг — Штутгарт		1 пара поїздів (пн–пт)
IC 51	Лейпциг — Веймар — Ерфурт — Гота — Айзенах — Фульда — Франкфурт-Південний — Дармштадт — Гайдельберг — Карлсруе		1 поїзд (неділя)
IC 55	Дрезден — Дрезден-Нойштадт — Різа — Лейпциг — Лейпциг/Галле-Аеропорт — Галле — Кетен — Магдебург — Гельмштедт — Брауншвейг — Ганновер — Мінден — Бад-Енгаузен — Герфорд — Білефельд — Гютерсло — Гамм — Дортмунд — Гаген — Вупперталь — Золінген — Кельн — Бонн — Кобленц — Майнц — Мангайм — Гайдельберг — Вайхінген (Енц) — Штутгарт – Плохінген — Ройтлінген — Тюбінген		Кожні 2 години
ICE 62	Франкфурт — Дармштадт — Вайнгайм — Гайдельберг — Штутгарт — Мюнхен — Зальцбург		Кожні 2 години
IC 87	Франкфурт — Гайдельберг — Штутгарт — Зінген (Гоентвіль) (– Цюрих/Констанц)		Індивідуальні послуги
FlixTrain 10	Берлін-Головний — Берлін-Зюдкройц — Галле (Заале) — Ерфурт — Гота — Айзенах — Фульда — Франкфурт Південний — Дармштадт — Гайдельберг — Штутгарт		1–2 пари поїздів

Регіональні послуги

У місцевих залізничних пасажирських перевезеннях є щогодинне сполучення Regionalbahn через Дармштадт до Франкфурта, а також з понеділка по п'ятницю до Віслох-Вальдорф через Гайдельберг-Кірхгайм/Рорбах, два рейси Regional-Express до Гайльбронна, кожен з яких курсує кожні дві години по черзі через Зінсгайм або Ебербах та Мосбах-Неккарельц, а також щогодинне сполучення Regional-Express до Карлсруе.

Лінія	Маршрут	Інтервал
RE 1	Гайдельберг — Мангайм — Нойштадт — Гомбург — Саарбрюккен — Трір — Кобленц	Одна пара поїздів
RE 10a	Мангайм — Гайдельберг — Ебербах — Мосбах-Неккарельц — Бад-Фрідріхсгалль — Гайльбронн	Кожні дві години
RE 10b	Мангайм — Гайдельберг — Меккесгайм — Зінсгайм — Бад-Фрідріхсхалл — Гайльбронн	Кожні дві години
RE 40	Мангайм — Гайдельберг — Віслох-Вальдорф — Брухзаль — Карлсруе — Фройденштадт	Одна пара поїздів
RE 73	(Мангайм –) Гайдельберг — Віслох-Вальдорф — Брухзаль — Карлсруе	Щогодини
RB 68	Франкфурт-на-Майні — Дармштадт — Бенсгайм — Вайнгайм — Ной-Едінген/Фрідріхсфельд — Гайдельберг — Віслох-Вальдорф	Щогодини

Станція Рейн-Неккар S-Bahn

Станція Гайдельберг-Головний також має важливе значення для регіонального транспорту та є важливим вузлом на міській залізниці Рейн-Неккар, якою з 2003 року керує компанія DB Regio.

Лнія	Маршрут
S1	Гомбург — Кайзерслаутерн — Нойштадт (Вайнштраф) — Людвігсгафен (Рейн) — Мангайм — Гайдельберг — Некаргемюнд — Ебербах — Мосбах (Баден) — Остербуркен
S2	Кайзерслаутерн — Нойштадт (Вайнстр) — Людвігсгафен (Рейн) — Мангайм — Гайдельберг — Неккаргемюнд — Ебербах — (Мосбах (Баден))
S3	Гермерсгайм — Шпаєр — Людвігсгафен (Рейн) — Мангайм — Гайдельберг — Віслох-Вальдорф — Брухзаль — Карлсруе
S4	Гермерсгайм — Шпаєр — Людвігсгафен (Рейн) — Мангайм — Гайдельберг — Віслох-Вальдорф — Брухзаль
S5	Гайдельберг — Неккаргемюнд — Меккесгайм — Зінсгайм (Ельзенц) — Еппінген
S51	(Мангайм –) Гайдельберг — Агластергаузен

Автобуси далекого сполучення

Також здійснюється міжміське автобусне сполучення, різними компаніями, такими як Flixbus та DeinBus.de(інші мови) у кількох національних та міжнародних напрямках.

Примітки

↑ https://assets.static-bahn.de/dam/jcr:ed1c141d-6169-4bfe-b966-18322cfb2f74/20230228_LN_S-Bahn_RN_867x385_OF.pdf
↑ ^а ^б https://www.bahnhof.de/heidelberg-hbf
↑ Eisenbahnatlas Deutschland (German railway atlas) (вид. 2009/2010). Schweers + Wall. 2009. ISBN 978-3-89494-139-0.
↑ ^а ^б Berger (1988), p. 97.
↑ Location of the old station: 49°24′27″ пн. ш. 8°41′32″ сх. д. / 49.407582° пн. ш. 8.692159° сх. д. / 49.407582; 8.692159 (Old Heidelberg Hauptbahnhof)
↑ Berger (1988), p. 93.
↑ Bundesbahndirektion Karlsruhe (1955), p. 15.
↑ Berger (1988), p. 95.
↑ Berger (1988), p. 96.
↑ Kaiser (2005), p. 24.
↑ Kaiser (2005), p. 29.
↑ Bundesbahndirektion Karlsruhe (1955), p. 18f.
↑ Figures from Kaiser (2005), p. 44.
↑ Kaiser (2005), p. 22.
↑ Bundesbahndirektion Karlsruhe (1955), p. 23f. See also Track plan of 1955 (нім.). Процитовано 28 квітня 2012.
↑ Kaiser (2005), p. 69.
↑ Kaiser (2005), p. 100f.
↑ Feitenhansl (2010), p. 135f.
↑ ^а ^б Feitenhansl (2010), p. 136.
↑ Bundesbahndirektion Karlsruhe (1955), p. 31.
↑ Cited in Feitenhansl (2010), p. 136.
↑ Mihály Kubinszky (1969). Bahnhöfe Europas. Ihre Geschichte, Kunst und Technik (нім.). Stuttgart: Franckh. с. 150.
↑ Martin Schack: Bauwerk von klarer Kühnheit. Der Heidelberger Hauptbahnhof als Entwicklungsschritt im Bauen der Eisenbahn. in: Kaiser (2005), pp. 128—134, here p. 129.
↑ Schack, Bauwerk, p. 128.
↑ Bundesbahndirektion Karlsruhe (1955), p. 25.
↑ Kaiser (2005), pp. 78, 83.
↑ Kaiser (2005), pp. 77, 138.
↑ Kaiser (2005), p. 83.
↑ Götz Münstermann (13 січня 2011). Im Prinzip soll man einfach geradeaus weiterlaufen. Rhein-Neckar-Zeitung (нім.). Архів оригіналу за 4 серпня 2012. Процитовано 9 травня 2012.

Джерела

Berger, Manfred (1988). Historische Bahnhofsbauten III: Bayern, Baden, Württemberg, Pfalz, Nassau Hessen [Historical Railway Stations III] (нім.). Berlin: Transpress. ISBN 3-344-00267-8.
Feitenhansl, Roland (2010). Avantgarde gestern und heute. Bahnhofsbauten der 1950er Jahre in Baden-Württemberg (PDF). Denkmalpflege in Baden-Württemberg. Nachrichtenblatt der Landesdenkmalpflege (нім.). 39 (3): 134—139. ISSN 0342-0027. Архів оригіналу (PDF, 6.5 MB) за 13 травня 2014.
Kaiser, Joseph (2005). 50 Jahre neuer Heidelberger Hauptbahnhof/Von den Anfängen bis zum modernsten Bahnhof Deutschlands [50 years of the new Heidelberg Hauptbahnhof: from the beginnings to the most modern station in Germany] (нім.). Ludwigshafen: Pro Message. ISBN 3-934845-25-8.
Lurz, Meinholf (1978). Erweiterung und Neugestaltung der Heidelberger Stadtmitte [Expansion and Renovation of Heidelberg City Centre]. Neue Hefte zur Stadtentwicklung und Stadtgeschichte (нім.). Т. 1. Heidelberg: Brausdruck. ISBN 3-921524-99-7.
Muth, Frank (2003). Straßenbahnen in Heidelberg. 100 Jahre "Blau-Weiße" in der Neckarstadt (нім.). Munich: GeraMond. ISBN 3-7654-7197-6.
Pressedienst der Bundesbahndirektion Karlsruhe (1955). 115 Jahre Bahnhof Heidelberg 1840–1955. Festschrift zur Eröffnung des Heidelberger Hauptbahnhofs am 5. Mai 1955 (нім.). Heidelberg: Hüthig & Dreyer.