Геніюш Лариса Антонівна

Геніюш Лариса Антонівна
Геніюш Ларыса Антонаўна
Геніюш Лариса, 1937.
Ім'я при народженні	Міклашевич Лариса Антонівна
Народилася	9 (22) серпня 1910(1910-08-22) Маєток Жлобавці, Гроденщина (Білорусь)
Померла	7 квітня 1983(1983-04-07) (72 роки) Зельва, Гродненська область, Білоруська Радянська Соціалістична Республіка, СРСР
Поховання	Зельва
Країна	Російська імперія  Польська Республіка  Чехословаччина апатрид  Білоруська Народна Республіка
Діяльність	письменниця, поетка, громадський діяч
Сфера роботи	поезія, мемуарна літератураd[1] і соціальна активність[d][1]
Знання мов	білоруська
Мова творів	білоруська
Роки активності	1939 — 1983
У шлюбі з	Янка Геніюшd
Діти	Юрко Геніюшd
Геніюш Лариса Антонівна у Вікісховищі

Лари́са Анто́нівна Ге́ніюш (до шлюбу Міклаше́вич;( біл. Лары́са Анто́наўна Ге́ніюш) *9 (22) серпня 1910(19100822), Жлобавці, Гродненського повіту, Гродненської губернії — †7 квітня 1983) — білоруська поетка, письменниця, громадська діячка.

Народилася 9 серпня 1910 році в маєтку Жлобавці Волковиської волості Гродненського повіту (тепер Волковиський район Гродненської області) у багатодітній сім'ї заможного селянина-землевласника. Вчилася у польській школі, у 1928 році закінчила Волковиську польську гімназію. У цей час ознайомлюється з всесвітньою літаратурою — польською, скандинавською, англійською класикою. Розпочинає писати вірші.

3 лютого 1935 року одружилася зі студентом-медиком Янкою Геніюшом^[be], який навчався у Карловому університеті (Прага). 1937 року, після народження сина Юрія, виїхала до чоловіка у Прагу. Там сусідкою Геніюшів була Олександра Косач-Шимоновська, сестра Лесі Українки — авторки, чия творчість вплинула на Ларису. Перші свої вірші поетка опублікувала 1939 року в берлінській газеті білоруських емігрантів «Раніца». 1942 року побачила світ перша збірка її поезій «Від рідних нив», наповнених ностальгією та роздумами про долю її покинутої Батьківщини.

Лариса Геніюш налагодила стосунки з білоруською еміграцією, брала участь у роботі уряду Білоруської Народної Республіки в екзилі. У березні 1943 року вона Геніюш стала Генеральним секретарем уряду, займалася збереженням і упорядкуванням архіву БНР. Геніюш опікувалася білоруськими емігрантами, політичними втікачами, білоруськими робітниками й військовополоненими в Німеччині^[2].

Після звільнення Чехії від німецької окупації Лариса з чоловіком і сином жила під Прагою, в містечку Вімперк. 5 березня 1948 органи МДБ заарештували Ларису і Янку. Обоє перебували у в'язницях Чехословаччини, Львова, від жовтня 1948 року в тюрмі Мінська. Тут Ларису Геніюш допитував сам міністр держбезпеки БРСР Лаврентій Цанава. Поетеса мужньо витримала тортури.

7 лютого 1949 Ларису і Янку Геніюшей засудили на 25 років кожного. Покарання поетеса відбувала в таборах Комі АРСР. Вона показала приклад феноменальної духовної міцності, об'єднала навколо себе не тільки білорусів, але і в'язнів інших національностей, писала вірші. Серед ув'язнених Ларису Геніюш звали «Матір'ю», її вірші називали «глюкозою», завчали їх напам'ять, як молитви. За ґратами Геніюш провели 8 років, вийшли на волю 1956 року.

Трагічна доля спіткала й інших Міклашевичів: у Казахстані померли матір (1945); брат Аркадій — солдат армії Андерса — загинув 27 липня 1944 у битві під Монте-Кассіно в Італії; другий брат, Ростислав, загинув 26 (28?) квітня 1945 під Берліном в армії Костюшки.

У 2003 році в Зельві встановлено пам'ятник Ларисі Геніюш^[3].

В березні 2023 року місцева влада демонтувала пам'ятник внаслідок зусиль проросійської активістки^[4][5].

В 2024 році Об'єднаний перехідний кабінет Білорусі заснував медаль «Нескорених» (Лариси Геніюш) з метою відзначення значних заслуг перед білоруським народом у боротьбі за права людини і демократичні свободи^[6].

• 1942 — «Від рідних нив» («Ад родных ніў»)
• 1967 — «Невідам з Немана» («Невадам зь Нёмана»)
• 1982 — «На чебрецю настояна» («На чабары настоена»)
• 1987 — «Дев'ять віршів» («Dzieviać vieršaŭ»)
• 1990 — «Білий сон» («Белы сон»)
• 1992 — «Вірші: рукописний збірник з 1945—1947 роки» («Вершы: рукапісны зборнік з 1945-47 г.г»)^[7]
• 1997 — «Вибрані вірші» («Выбраныя вершы»)
• 2000 — «Гостина» («Гасціна»)
• 2000 — «Вибрані твори» («Выбраныя творы»)

• 1972 — «Казки для Михаськи» («Казкі для Міхаські»)
• 1976 — «Доброго раночку, Олесю» («Добрай раніцы, Алесь»)

• 1990 — «Сповідь» («Споведзь»)
• 1992 — «Мати і син» («Маці і сын»)
• 2005 — «Щоби ви знали: з епістолярної спадщини» («Каб вы ведалі: з эпісталярнай спадчыны»)
• 2025 — «Птахи без гнізд.Спогади» («Птушкі бяз гнёздаў.Успаміны».^[8]

• Наталія Кравчук. «За любов до Білорусі — 25 літ таборів». Газета «Вісник + К» (Луцьк, Україна), 22 квітня 2010 р., с. 15.

• Рибалко О. Л. Геніюш Лариса Антонівна // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — Т. 1 : А—Г.  — С. 407.

• Біографія на Slounik.org [Архівовано 14 жовтня 2007 у Wayback Machine.]
• Біографія на матеріалах Михася Скобли і Лідії Савик
• Біографія на Martyraloh.org
• Твори у «Беларускай Палічцы»
• Переписка Лариси Геніюш з Миколою Прашковичем
• «Птахи без гнізд» («Птушкі бяз гнёздаў»). Аудіокнига..
• "Птушкі без гнёздаў", мастацкі фільм па ўспамінах Ларысы Геніюш