Герасим'юк Ольга Володимирівна

Герасим'юк Ольга Володимирівна
Ім'я при народженні	Ольга Володимирівна Приходько
Народилася	21 жовтня 1958(1958-10-21) (66 років)  Пирятин, Полтавська область, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	журналістка, політична діячка, ведуча, продюсерка, телеведуча, телепродюсерка, кінопродюсерка
Alma mater	ННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка
Знання мов	українська і російська
Членство	Верховна Рада України VI скликання, Верховна Рада України V скликання, Верховна Рада України IV скликання, Національна спілка журналістів України і Український ПЕН[1]
Посада	народний депутат України[2] і народний депутат України[3]
Партія	Політична партія «Наша Україна»
У шлюбі з	Герасим'юк Василь Дмитрович
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
5-го скликання
безпартійна (НУ)	25 травня 2006	—	8 червня 2007
6-го скликання
Народний Союз «Наша Україна» (НУНС)	23 листопада 2007	—	12 грудня 2012

О́льга Володи́мирівна Герасим'ю́к (нар. 21 жовтня 1958, місто Пирятин, Полтавська область) — українська журналістка, ведуча телевізійних програм, телевізійна менеджерка, народна депутатка України 5-го і 6-го скликань. Перша заступниця голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (2014—2020). Голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

Батько — Приходько Володимир Михайлович (1929–2006), механік. Мати — Ніна Дмитрівна (1931—2022), педагогиня.

Навчалася на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т. Шевченка, який закінчила з відзнакою. Вчилася в Дипломатичній академії, магістр зовнішньої політики.

17 років працювала в друкованій пресі. Проходила стажування у США: USNews&WorldReport; GannettNewsService (Вашингтон); Голландії; членкиня журі премії Книга року ВВС.

У липні 1995 року почала працювати на телебаченні у програмі «Післямова» (ТК «Нова Мова»).

З 1996 року — авторка і ведуча телеканалу «1+1», де втілила в життя проєкти «Проти ночі», «Особливий погляд», «Версії Ольги Герасим'юк», «Хочу і буду», «Іду на ви», численні спецпроєкти і одне з найпопулярніших в Україні ток-шоу «Без табу», що втримувалося на екрані 10 років. З 2014 по 2022 рік працювала першою заступницею голови Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення, пізніше перейшла на пост голови, який займає досі.^[4]

Розлучена. Була одружена з українським поетом Василем Герасим'юком. 1982 року народила сина Руслана.

Володіє англійською мовою. Захоплення: баскетбол, подорожі, музика, книги.

• 1976 — за рекомендацією газети «Комсомольске знамя», як переможець конкурсу вступила на факультет журналістики Київського державного університету ім. Шевченка, який закінчила з червоним дипломом 1981 р.
• 17 років працювала в друкованій пресі.
• Червень 1981 — серпень 1983 — кореспондентка газети «Комсомолець Полтавщини».
• Серпень 1983 — вересень 1990 — кореспондентка газети «Комсомольское знамя».
• Вересень 1990 — грудень 1991 — редакторка відділу, журнал «Людина і світ».
• Січень 1991 — травень 1992 — завідувачка відділу, газета «Комсомольское знамя» («Независимость»).
• Травень 1992 — червень 1994 — заступниця головного редактора, співредактор тижневика «Республіка».
• Червень 1994 — червень 1995 — редакторка відділу, інформаційне агентство УНІАН.
• Стажувалася як журналістка у США, Голландії, була позаштатним кореспондентом ВВС.^[5]
• Липень 1995 — дебют на телебаченні — журналістка в інформаційно-аналітичній телепрограмі «Післямова» Олександра Ткаченка. Обіймала посаду завідувачки відділу соціальних проблем в телекомпанії «Нова мова».
• З 1997 р. — авторка-ведуча телеканалу 1+1, де здійснила проєкти «Проти ночі» (1997 — квітень 1998), авторка документальних спецпроєктів «Особливий погляд», «Версії Ольги Герасим'юк», ток-шоу «Без табу» (з травня 1998), «Хочу і буду», «Іду на ви».
• З липня 2005 до квітня 2006 р. — генеральна продюсерка ТРК "Студія «1+1».
• З вересня 2010 — ведуча «Нашого радіо».
• Вересень 2015 — грудень 2016 — ведуча авторського проєкту «Подорожні» на телеканалі Перший.
• Член Національної спілки журналістів України.
• 4 липня 2014 року обрана членкинею Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.
• З 22 квітня 2020 року — Голова Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.
• З 2024 року — очолює Національний комітет ЮНЕСКО «Інформація для всіх»^[6].

2019 року у «Видавництві Старого Лева» вийшла дебютна книжка «Я повернулася. Люблю»^[7]. Збірка есеїв увійшла до довгого списку «Премії Шевельова-2019»^[8].

Проєкт, що створили громадські активісти, аби врятувати пів сотні унікальних шкіл на Полтавщині, збудованих у Лохвицькому земстві на початку 20 ст. Куратором проєкту є Ольга Герасим'юк. Вона разом з іншими активістами та архітекторами відшукує школи за проєктом О. Сластіона у Полтавській області та вносить подання про надання їм статусу пам'яток архітектури. Метою проєкту є збереження та відновлення шкіл у Полтавській області за проєктом О. Сластіона та надання їм статусу пам'ятки архітектури національного значення. 2011 року згоріла школа в Западинцях, у поганому стані школа в с. Харсіки Чорнухинського району^{[джерело?]}.

• Народна депутатка України 5-го скликання з квітня 2006 р. від блоку «Наша Україна» (№ 4 в списку). Член Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації (з липня 2006).
• Народна депутатка України 6-го скликання з грудня 2007 р. по грудень 2012 р., обрана за списками Блоку «Наша Україна — Народна самооборона».
• Голова підкомітету з питань співробітництва з НАТО та АЗЄС Комітету Верховної Ради України (6 скликання) з питань європейської інтеграції.
• Заступниця голови Постійної делегації України у Парламентській асамблеї Ради Європи.^[9] Член фракції Блоку «Наша Україна» (з квітня 2006).
• Навчається на відділенні зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України.^[10]

• Диплом Національної ради з питань радіо і телебачення за створення програми «Проти ночі» (1996).
• 1-а премія за найкращу публіцистичну програму (серпень 1998, перший міждержавний телефорум країн СНД і Балтії «Співдружність», м. Москва).
• 1997 — номінантка телеконкурсу «Золота ера».
• 1-а премія 3-ї конференції з питань охорони довкілля за програму «Версії Ольги Герасим'юк» (червень 1999, Лондон).
• Ґран-прі Міжнародного фестивалю ЕКОефір-99 (програма TACIS).
• 1-а премія Міжнародного медіа-фестивалю «Єдиний світ-99» (червень 1999, Лондон).
• Премія ім. Валерія Марченка за найкращі журналістські роботи на тему захисту прав людини (1999).
• Золота медаль в конкурсі «Незалежність-99» (НСЖУ).
• Лауреатка «Золотої ери-99».
• 1-а премія за найкращий телепортрет Телефоруму країн СНД і Балтії (1999).
• Володарка титулу «Всенародне визнання» (2000).
• Двічі лауреатка Відкритого форуму телебачення Росії «Лазурная звезда» (2001).
• Лауреатка Всеукраїнської премії «Жінка ІІІ тисячоліття» в номінації «Рейтинг» (2010).
• Авто «Інфініті» — від проросійського каналу «Інтер» за продовження, ліцензії на 5 років під час російського вторгнення.

У червні 2018 підтримала відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова й інших політв'язнів.^[11]

• Школи Лохвицького земства

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Герасим'юк Ольга Володимирівна

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Герасим'юк Ольга Володимирівна

• Національна рада з питань телебачення і радіомовлення [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
•  Ольга Герасим'юк у соцмережі «Facebook»
• Хто є хто в Україні. — К. І. С. [Архівовано 5 травня 2022 у Wayback Machine.]
• Ольга Герасим'юк. Щастя — це коли немає нещастя // Країна. — 2010. — № 43. — С. 32. [Архівовано 1 січня 2011 у Wayback Machine.]
• ВРУ V скл., сторінка депутата^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Верховна Рада України 6-го скликання, сторінка депутата