Героїчна нагота

	Героїчна нагота
Джерело натхнення	Давньогрецькі скульптури
Зображує	оголеність
Гештег	heroicnudity
	Героїчна нагота у Вікісховищі

Статуя *вмираючого Галла* (1 століття до нашої ери), Капітолійські музеї, Рим

Героїчна нагота або ідеальна оголеність — концепція в антикознавстві, яка описує нереалістичне використання наготи в класичній скульптурі для показу фігур, які можуть бути героями, божествами або напівбожественними істотами. Ця конвенція почалася в архаїчній і класичній Греції та продовжилася в елліністичній і римській скульптурі. Існування або значення такої конвенції є предметом наукових дискусій.

У давньогрецькому мистецтві воїни на рельєфах і розписних вазах часто зображувалися оголеними в бою, що насправді не було грецьким звичаєм та не було характерним і в інших контекстах. Ідеалізовані юнаки (але не жінки) були зображені у вигляді фігур-куросів, а культові зображення в храмах деяких чоловічих божеств також були оголеними. Пізніше портретні статуї заможних громадян, зокрема римських імператорських сімей, отримали ідеалізовані оголені тіла; тоді це включало й жінок. Тіла завжди були молоді й атлетичні; старі тіла ніколи не показувалися. Пліній Старший відзначав упровадження в Римі грецького стилю.

Картина Аньоло Бронзіно «Портрет Андреа Доріа в образі Нептуна» (бл. 1530) та статуя Мікеланджело «Давид» (1501—1504) були рідкісними прикладами героїчної наготи епохи Відродження. Конвенцію іноді відроджували в неокласичному мистецтві, наприклад, статуя Антоніо Канови, яка зображує Наполеона в образі Марса-миротворця (1802—1806).

Конвенція

Нагота часто вважалася важливим аспектом грецької цивілізації й нерідко зустрічалася в таких місцях, як спортзали та під час змагань в іграх.^[3] Принаймні в імперський період Риму ця концепція діяла як для жінок, так і для чоловіків. Жінки зображалися у вигляді Венери та інших богинь.^[4]

Серед римських зразків, таких як «Псевдо-атлет» з Делоса, іноді виникало дивне поєднання гіперреалістичного портретного бюста в римському стилі (бородавки та чоловічі ознаки або складна зачіска для жінки) з ідеалізованим богоподібним тілом у грецькому стилі. Чоловічі геніталії зумисне зображені надто добре розвиненими, щоб відокремити благородний і скромний фасад від конотації в грецькій культурі, що більші органи належать до примітивніших та варварських характеристик.^[5]

Як концепція, вона була змінена з моменту її заснування, і тепер у класичній скульптурі визнаються інші види оголеного тіла, наприклад, патетична нагота хоробрих, але переможених ворогів-варварів, таких як Вмираючий Галл.^[6] Тоніо Гельшер^[de] повністю відкинув цю концепцію для грецького мистецтва IV століття до нашої ери та раніше.

Героїчна оголеність дозволяла грецьким скульпторам точніше показати характер предмета, без маскування чи додаткового контексту одягу.^[7]

Галерея

Прибуття або від’їзд молодого воїна чи героя (можливо, Тесей прибув до Афін і був впізнаний Егеєм через його меч). Апулійський червонофігурний волют-кратер, бл. 410–400 рр. до н. е. З Руво (Південна Італія), Британський музей.
Тесей у боротьбі з Прокрустом, аттичний килик, бл. 440—430 рр. до н. е., Британський музей
Елліністичний правитель, зображений у героїчному оголеному вигляді, Національний римський музей
Героїчна статуя римського полководця з головою Августа (I століття до н. е.), Лувр, Париж
Римська статуя з головою Марцелла (І століття н. е., за грецьким прототипом V століття до нашої ери)
Модна римська жінка в образі Венери (MC245), Музей Капітоліні
Антоніо Канова : Наполеон як Марс-миротворець (1802—1806) — Napoléon en Mars désarmé et pacificateur, Apsley House, Лондон
«Мислитель» Огюста Родена біля паризького музею Родена, є добре відомим прикладом оголеної героїчної скульптури початку XX століття.